Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ, ч.3

Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ, ч.3

(легенда про людину, що цієї легенди не знала)

РОМАН-АХІНЕЯ, Психеделічний гротеск

Ілюстрація автор, масло

Переклад на українську мову - Веле Штилвелд

Подвоєння незрозумілого, генеза: Олівер Роберт Мерф

І світ тріснув по самій дотичній… І аномалії хлюпають аж по вінця… Топографічний Рай… Тягне за вітром… Сиро… Розсип пейзажів та агрегатно відокремлений стан у голові: «Стіфф – Тукк!»

Ми тягли свій «Біломорканал» і нам був у кайф цей дим… Нам був у кайф цей попіл… Нам був у кайф цей кайф… Відокремлювався агрегатний стан: «Стіфф – Тукк!» Заблукав у трьох соснах – представник своїх помилок: «Тут все за законами зірок! Все в колі вічного повернення і тому страшно щось міняти... Стіфф - Тукк! - йде в Безмовність хитромудра діагональ між двома непротилежними кутами ...

Рай нас не відкинув. Рай знає ціну сансари. Там, на схилі, де Урочистість Елодеї та мелодійно співає сарсапарель, там і зійшов у зеніт Ерідан. І ми стояли на самій вершині піку Споглядання… Стояли довго, навряд чи хтось із нас міг досить точно сказати, як довго, та й безглуздо було обтяжувати себе якимсь відліком… Ми витікали з Аури Потрясіння! Ми відшукали свій сенс! Ми осягали надзвичайно чисті гармонії – асидол для розумів… Ми вбирали блиск навкруги, і від того сяяв Ефір! Ми увійшли в паритет зі Світобудовою і, нарешті, просто розтанули в ліловому диму своїх цигарок – Рай знає ціну сансари!

А Знання життя ... Воно не дає скіль-небудь істотної переваги перед Незнанням через те, що Життя, навіть у нашому його розумінні, нескінченно різноманітне ... Як повне блюдце секретів: "Фліпп-Флоп!" – блиснувши зіницею, не встигаєш моргнути...

- Пе -, - вже співає Ехо Топографічних Кряжів, - пе-е-л!.. Але іноді здається, що все це – дим, а чи просто мара ... Здавалося цілком очевидним, що хтось з нас Парацельс ... І поки я струнко обмірковував: «Хто?», ми м'яко входили в опівдень… Спекотно… Відокремлений агрегатний стан у голові і пильний зовнішній погляд:

А чи ач? – набирав пильності погляд, –  Чи ні ач, дик, хіба?

Я зібрався було подумати: «А чи не все це витяг з чудес розуму?» – але дивний запах засмутив логічний ланцюжок аналізу. І я вже точно не пам'ятаю, як неприкаяний космічний мандрівник з несамовитим тріском впоров грунт під нами... між нами? Але удар був настільки сильний, що ми гострими бризками вп'ялися в щільні джунглі простору.

Генеза подвоєння:бризг перший

Я блукав ліловими загравами. Вітер  спалював, смикав вуха, проникаючи за комір, і це не могло не дратувати. Прокинувшись, я повернувся до себе, де враз спантеличено стетенів.

- Ай-я-яй! Яка темрява! І куди дивилася школа? Мій Боже! І куди поділися світні янголи?

Але мій Бог мовчав. Трохи зовнішнє ніжно фосфоресцірували два ряди безмовних зубів, решту поглинала морок. Пошарудівши в собі, я, на свій превелике подив, виявив ґудзик Lee Cooper, проковтнутий мною в далекому дитинстві, на знак протесту проти режиму апартеїду в ПАР:

- Ти диви, до цього часу не переварилася! - Я спробував виплюнути оцю кляту гудзинку, але плювок припав самому мені ж у душу:

-Ось як? - Образилася душа, - А я ж дотепер була до тебе вщент доброю!

- Та як це? – Недбало огризнувся я, намагаючись пристосувати у роті давно стухлу цигарку.

- Я дарувала тобі дивовижні сни ... Компілярно-утилітарні сни-марення!

- Брехня! –засумнівався я у резонності підприємства з сигаретою через те, що куріння всередині себе нагадує відоме російське «топити по чорному», – Утилітарні? Якщо в тому користь, то на біса мені Основний Інстинкт?

- Ну, а вишукана поліхромність?

- Мені тобі рахунок за дизайн надіслати?

Назрів душевний конфлікт. Душа відвернулась і я перейнявся крижаним вакуумом. Кинувши сигарету, я розтоптав її з найнижчим почуттям, що так нахабно плуталося під ногами, і з небажанням вернувся назад. Тієї миті лиловий пил бризнув в обличчя:

«Звертайтесь за адресою: вул. ім. Взяття Бастилії Паризькими Комунарами, 11-59», – значилося на стовпі. Я поринув знову поринув в себе  і з проникнення подивився на годинник: 11-59! Часу в обріз!

Чи не час стартували з мису Канаверал одночасно для 999 спейс-шатлів Endeavor? Я злетів з дивним відчуттям, що щось підігрівається мене зсередини з якимось рожевим присмаком із металу:

-  Опівдні! Опівдні! – монотонно пульсувала свідомість, зливаючись у ритмі з металевим натиском Mötörhead: «Оце вже воістину щастя – Моторна Голова! Ще краще - багатомоторна ... »

Заклавши лихий іммельман, я м'яко зконтактував із Землею: «Пояснювати їй, що вона опукла? Чи це зайве» – подумав я, але мене вже несло вздовж бульварів, що витинаються… перетинаються… наче маються…

- Даруйте, що це за «11-59»?

- Хм ... Ну, щоб Ви знали... З давнього палеоконтакту – Отой полудень!...

Тож опівдні? Які черстві люди! Чи їм зрозуміти, де я розминувся з цією хвилиною? І я вирішив сам поринути назовні! Там, де ще не було ні людяності, ні людства…

То був незвичайний гул, ось що наводило жах!.. Сяйво? Чи це я лише сам напередодні реального горизонту подій? Perfetto! Але що я можу бачити в такій білизні? І я вдавив кнопку дзвінка.