Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ, ч.1

Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ, ч.1

(легенда про людину, що цієї легенди не знала)

РОМАН-АХІНЕЯ, Психеделічний гротеск

Ілюстрація автор, масло
Переклад на українську мову - Веле Штилвелд

Олег Мартинов перебув на тимчасово окупованій території сумнозвісної Бучі, відомий київський рок-музикант. Під час окупації опікувався старенькою матір’ю. Нікуди не виїзжав.

УВЕРТЮРА 

(Для прискорення вільного падіння над поверхнею 3,76 м/с2)

У основі явища кожного сущого 

лежить принцип протилежності собі

Принцип Інь-Ян 

Під лілово-рожевим марсіанським небом, з легкими, ледь зеленуватими хмарами, в тонкому сяйві двох маленьких марсіанських місяців, на давній марсіанської землі, що тріснула під тягарем мільйоноліть, які сплинули у затінку їх Величністю Пірамідами і Великим Сфінксом, серед безкрайого простору, який безмовно скорботить у Вічності, на перехресті двох своїх різномаштабних тіней стояв Олівер Роберт Мерф. Скафандра на ньому не було. 

Що робив той бевзь?.. Як виятрився ніби незвідки?.. Делікатність доречних, із земного погляду, питань не обтяжувала його. Олівер Роберт Мерф був тверезий ... і пильно дослухався своєю сутністью, намагаючись зіставити себе з навколишньою безмежністю. Він не дихав - дихання не відкидало процесуальних шат, але щільно втискався в друкований під підошвами штиблет що вийшли з моди, у мільйонолітній грунт. Олівер Роберт Мерф вентилював свою свідомість променями трьох монстрів ранкового марсіанського неба: Землі, Сіріуса і Юпiтеру...

"Знатна вентиляція!" - задовольнялася свідомість, що перетиналася з віднайденною безмежністю в променях, але в той же час всю його відточену тонкощами натуру щось несвідомо тяжіло... Щось в подібності до якоїсь дисгармонії... Чогось йому чином не вистачало... Причому, зростала впевненість - не вистачало назавжди ... Помалу, це починало мучити Олівера Роберта Мерфа: «Чого?». Він занервував… В голові закрутилися якісь претензії до ні до кого не прив'язаної нелюдяності… Нервуючи, Олівер Роберт Мерф, подібно до далекого нащадка шумерів, що працювали з фаетами, які гордо іменували себе сусдруплами, і створили Людину зовсім не для того, щоб за Марксом, та Людина перетворився на коня, мимоволі почав зважати не тільки на різноманіття форм, а й якусь нав'язливо усвідомлювану убогость наслідків, які і були Всесвітом. Щось насторожувало ... Немов якась скалка з дупи увіпялась у розум ...

Олівер Роберт Мерф спіймав себе на непорозумінні своїх думок, стурбовано озирнувся - було ще досить темно - ще раз повернувся до спантеличеної «мізерності наслідків», яка, як платівку заїло, блокувала вироблення ендорфінів. енергійно сплюнув і… І раптом зрозумів – у ранковому марсіанському небі був вiдсутнiй Фаетон!

 «Та невже…» - заскрипіло у мозку. Звичайно, Фаетон був відсутній і на звичному земному небосхилі, але вгодовані кракени підсвідомих глибин Олівера Роберта Мерфа чекали, судячи з реакції, від Марса іншого етикету. І ще раз, з певною надією оглянувши небесну марсіанську твердь, Олівер Роберт Мерф констатував: «І тут скупа суцільна туга – мінора важкого потуга, – поезія у ньому б’є, – Немов шепоче – не моє… Серед червоного піску Інтим як є - по чесноку... »

 «А які ж хлопці були! Справжні гайзи! Пірамід понатикали… Ось тільки самі куди поділися? Мовчить змертвіла рівнина… Лише піраміди стирчать… розкладають вічність… наче напис в сортирі. Cфінкса, зрозуміло, аборигени довбали. Самопозначилися, перш ніж канути у Вічність. Жодного на видноколі...