Веле Штилвелд: © Янголи з нетрів – Грай гармошка, ч.4

Веле Штилвелд: © Янголи з нетрів – Грай гармошка, ч.4

© Ірина Діденко, душа Мусі, графіка

Втім, нікому з односельців гучно відомої колгоспної акомпаніаторки з одеської Чорнобаївки не було відомо, що був у Алевтини ще один бабський промисел. У себе на батьківщині в Чорнобаївці номер два якраз на осінніх канікулах вона завагітніла, а згодом за акордеоном мало хто побачив як округлялася і оформлялося тіло литої сільської тітки, яка народжувала зазвичай на якійсь південно-вузловій станції під Києвом, звідки немовлят своїх вона передавала Нані, яка видавала той живий інвентар Надії, але у випадку з Мусею грошей – за дитину не вимагала, а передала як би у тривалі піднайми, а потім просто вкрала і привела жити до співмешканця, який унаслідок цього і виявився вітчимом Мусі…

І жила б новоявлена сімейка злагоджено і дружно, якби не одна обставина. Зазвичай до осені вона оголошувалась в одеській Чорнобаївці, де в неї підростав на диво білявий синочок Вовка, який мав сільське прізвисько «німчура» і дійсно був німцем за походженням. Його батько – жилястий кранівник Йоганн Крафт, після служби в лавах Радянської Армії був зобов'язаний у явному порядку повернутися до себе на Алтай, або одружитися з місцевою дівчиною і пред'явити у місцевому військкоматі довідку про вагітність своєї молодої та пристрасної половинки. Але на нього знайшлася Валентина, яка тихцем з ним побралася алтайські кадебісти впіймали облизня. А підтяжка самого Йоганна Крафта на європейську частину країни надала йому можливість досить хутко звернутися до західнонімецького посольства та відбути на історичну батьківщину.

Так би й було й з Валентиною Лазько, якою вона на той час була, але циганка-дружина навідріз відмовилася повертатися до меж райського фатерлянда, де колись винищили її ромський табір, залишки якого в великими перевіряннями добралися до Одеси.

З того часу отримувала вона на Володимира Йоганновича Крафта щомісячні 250 євро, за що батько вимагав робити і надсилати йому серії фотографій сина на повний зріст у не менш ніж у трьох різних шатах… Валентина весь час слала прокльони і самому Йоганна, і його німецькій педантністі, проте робила фотосесії у сусідського хлопця-фотолюбителя Васьки, і обходилася, як то кажуть, малою кров'ю, то ж кожної весни клепала ще декілька фоток на три-п'ять місяців про запас. Сам малий швидко звик до того карнавалу і хутко переодягався з літнього на зимне вбрання, та ще при тому напружував м’язи обличчя та дещо шірився, щоб здаватися трохи старшим від літньої фото сесії.

Речі ж для цього фото-театрального дійства Валентина привозила з одеських та київських секондхендів, і тим самим перший сільський модник Вальдемар-Вовка задовольнявся. Оскільки першочерговим для нього стала справжня класична музика... До дванадцяти років він уже грав на всіх музичних інструментах, що припадали пилом у шкільній і клубній каптурках, серед яких були мандоліна і балалайка, фагот і піонерський горн, саксофон і розбите піаніно... Материнський акордеон теж був ним облюбований, але мати категорично стежила за тим, щоб Вовка його не пошарпав.

Скинувши молодшу Муську на свого недолугого київського співмешканця, вона розчинилася з життя його назавжди, але, прибувши до Києва з Володькою, насамперед прийшла в розпорошений нею маленький світ, з якого випала рівно два роки до того. Треба однак сказати, що на свою молодшу присилала вона гроші своєму немолодому співмешканцю справно, відриваючи від Вовчиного пайка, але в квартирі не виявилося ні Мусі, ні її дитячої гармошки, ні самого померлого за цей час співмешканця, який допився до ручки за гроші, які так жодного разу не отримала Муся.

Гроші ж отримував син покійного, чиї ініціали дивним чином збігалися з батьківськими... Більшої нісенітниці можна було й уявити... Залишатися жити у сина покійного і все йому пояснювати Валентина не наважилася, і вийшла в підземний перехід... але не на центральні вулиці столичного мегаполісу, і не на привокзаллі, де її могли б помітити інформатори та нишпорки від Нани, а стала у підземному переході біля «Фестивального», що на Троєщині…

Там вони і грали з Вовкою по черзі на одному інструменті в чотири руки з ранку до вечора, поки їх не помітив один із співробітників місцевого дитячого будинку. У цьому дитбудинку кого тільки не прибивало з віднесених вітрами батьківського бездогляду. Був серед інших там і хлопчик зі СНІДом – і жив він там у той час, коли навідалася до дитбудинку разом із дружиною австрійського прем'єра Людмила Кучма. Обидві дами по декілька хвилин за своє панське життя дуже дбайливо носили того спідоносного дітлаха на руках, обдарували гостинцями і його, і у весь дитбудинків загал, але так і не вирішуючи ні його долі,  ні долі хоч би кого іншого.