Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ, ч.2

Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ, ч.2

(легенда про людину, що цієї легенди не знала)

РОМАН-АХІНЕЯ, Психеделічний гротеск

Ілюстрація автор, масло

Переклад на українську мову - Веле Штилвелд

З пірамідами ж подібне невигадливе довбання породи не пройде!  Тут з головою довбати з розумом треба: і щоб зорієнтувати, і щоб пропорції витримати, і щоб довести де треба, а не де завгодно… до тіп-топ. І зорієнтувати по зорях, і дбайливо пропорції витримати, щоб усе було як треба, а не як завгодно… І щоб усьому цьому кружівництву був дбало опорним Золотий Перетин витонченої архітектури… 

Знову ж таки – «Золотий Розтин», які перекручи не зустрінеш при  еволюції, але застосовуй, і від всесвітніх трафаретів ані руш! Бо то не по розуму… Не по-фаетонськи…

Якщо ж у всьому один недбалий перекруч, то не еволюціонуй, а застосовуєш, то йди вже собі тихенько!.. Ось я вас і питаю, хто ж з розумом, як не фаети? 

Олівер Роберт більше не розмірковував, а вже ніби звертався до якоїсь, уважно дослухняної  до нього аудиторії, – Збагнути б ще, з якою метою самоліквідувалися... 

Фаетон при трилобітах вже був? Був! – Упевнено переконував себе Олівер Роберт Мерф, ніби маючи повну компетенцію про період Кембрія.

– А при динозаврах був? Безперечно! Хто їх стільки населекціонував? І я вам скажу хто – мічурини мезозойські!

А шумерів порівняно недавно хтось у клинописі практикував? Знову ж таки – вони! Бо шумери про це у своїх «Клинозаписках із Дворіччя» досить дбало понаклинописали! До речі, витонченим складом і з вигостреною орфографією… Але, якщо когось пунктуація і не втішає, то хіба ж тоді фаетам до ком з крапками і дво-три крапками діло було? Такий бурхливий час – там піраміди, тут піраміди, а у ацтеків  до того ж – ступінчасті!

Олівер Роберт Мерф жваво уявив одержимих пірамідоманією фаетів, і стало йому якось шкода палеозодчих: «Ось який з них зиск, я вас питаю? Звичайно, якщо на вершину влізти – далеко видно! Але якщо цим все і вичерпується, то скільки ж марно альтруїзму?! Скільки альтруїзму даремно, якщо сидить зараз кожен на своєму персональному астероїді та свою особисту піраміду на ньому довбає! Так, аб чим ще зайнятися? Нудьга ж у Близькому Космосі ... »

Вже більш причетним до якогось таїнства знаходив себе Олівер Роберт Мерф і тому кинув непристойний жест Землі: "І ти довіришся!"… Та, подумавши, уточнив: "Зі швидкістю 15 градусів на годину ..." - але не закінчив думку ... 

Інше раптом занурилось в нього ... Якесь, що зазвичай вислизає від усвідомлення, інше ... 

Фаети - справа минула, а тут же реально щось з-за ширми виявлялося справжнім… Щось вивертало його навиворіт, змістивши у просторі і, схоже, по розуму… Незрозумілі дикі ігри керуючих ним енергій, що раз за разом живлять усякий болісний пошук чогось невизначеного ні то в собі, ні то зовні, опановували свідомістю… 

Колючими зайчиками забігли від єднання само образного відчуття, і Олівер Роберт Мерф пригальмував внутрішній діалог. Порядком набридши самому собі, він відстежував стрімкий біг Фобоса, який обганяв Деймос, навіть не намагаючись щось там вичепити з повної вакханалії думок, коли далекий, схожий на саундтрек до еротичної сцени, палкоемоційний звук, напоровшись на гостроту його слуху, углиб себе оволодів їм:

«Я настільки егоїст, що тільки про себе й не думаю», - понеслася в голові інша ахінея. «Мій егоїзм – ненажерлива самостійна витівка, і я – все йому! А собі? Не можна так!.. Навіщо це я?.. А!..» – несподівано геніальний, як світове яйце, здогад із силою труснув його мозок. "Ого, балів 12 за шкалою Ріхтера!" - Заключив Олівер Роберт Мерф, заглиблюючись у здогад: «В основі всього сущого лежить принцип протилежності собі, але трагедія Людини в тому, що вона усвідомлює не той світ, в якому перебуває, а той, в якому вона на свій роздум перебуває… Ну, а подвоїлося в "жбані" - діагноз: шизофренік! І Людина біжить себе! Що й стомило Творців. Скільки ж можна наздоганяти кожного?»

То й був постулат чарівної сили! У всякому разі, Олівер Роберт Мерф перейнявся ним до деякого ознобу і, вольовим зусиллям подолавши правець, розгубився: «Еврика, чи що?! І скільки ж треба було мотанути навколо зірки на ім'я Сонце, щоб ось так розщепити буття?! - З плечей Олівера падав тлінний досвід життя: «Стоп! Шукай точку відліку! Час міняти імена! А за одне  дату народження на сьогоднішню! Цікаво, яка у них тут сьогодні дата?.. Чи немає поблизу якоїсь подоби столу реєстрації актів громадянського стану? Хоч би і на марсіанський манер? - Він озирнувся ... Було ще досить темно ...