Веле Штилвелд: © Янголи з нетрів – Грай гармошка, ч.5

Веле Штилвелд: © Янголи з нетрів – Грай гармошка, ч.5

© Ірина Діденко, душа Мусі, графіка

Великоцабні пані тримали душі в жупані, зате якась дівчинка, яка чудово грала на своїй «циганській» трирядці, а й то і була Муся, про яку уся наша теперішня оповідка, торкнула серце старого народного... акордеоніста Яна Табачника. Так, то був він… Всієї історії дівчинки він не знав, але був при Людмилі Кучмі як представник занепокоєної громадськості, то ж і загорівся думкою десь на Гідропарку провести якесь народне свято талановитих сиріт… Грай гармошка на кшталт радянського… Але до свята справа не дійшла. Втім, одного разу таке свято все-таки провели, але вже інші люди і при іншому збігу обставин…

Та всього цього сирітського щастя по життю авантюрна швендя Валентина не знала. Просто так трапилося, що саме того вечора нянечка з сирітського будинку Віра Карпівна, повертаючись додому, пожаліла вуличних музик і запропонувала Валентині та Вовці харчуватися і пожити у неї, але грати не впритул до Деснянського райвиконкому, а десь на Виноградарі чи  Оболоні… Бо саме там скоро й наступні Липки панські з хоромами будувати почнуть… А не те, що ниций люд троєщинський, жалюгідний... Там же, ллється і мед-молоком оболонського пивзавода з пролетарськими операторами, які до речі і сталі грошеня там мають, і достатки людські течуть там не струмком, а повноводною  річкою... 

А якщо ж Валентина побажає, то і сама зможе в дитячому будинку акомпаніаторкою приробляти... На музичній годині... Як, скажімо, волонтерка від  голландської місії... Але для цього треба трохи пожити та з дороги відмитися і перевіритися за своєю санітарною книжкою. У по життю бувалої Валентини і така ксіва знайшлася, хоч,правда, прийшлось пройтись за свої кревні по лікарях.

Та умови були прийнятними, а попереду було велике тепле літо, і Валентина погодилася провести літо волонтеркою у сирітському домі ніби як заради Вовки та його мрії стати справжнім естрадним виконавцем, як Ян Табачник…

Вперше до дитбудинку вони прийшли якось удень зі справжньою місіонеркою з Голландії. Їх впустили прямо в середню групу ще дещо незрілих дівчаток, де три жваві пацанки розучували черговий літній шлягер у надії, що, втікши з «дезика», вони співатимуть його під заступництвом Ольги в знайомих до болю місцях. Верховодила звісно ж… Муся. Аж доки не отетеріла, побачивши рідну неню.

– Мамо?! – страшно здивувалася вона, розтягуючи до краю міхи на своїй бувалій трирядці…

– Муська! – охнула Валентина, і при цьому страшенно зніяковіла.

– Мамо, хто це? – рішуче спитав у Вовчиної матері.

– Сестра…

Але Муську їм не віддали, а просто запропонували так раптово віднайденій горе-матусі  увійти до складу дитбудинкового батьківського комітети, чи більше не приходити взагалі, бо може статися, що вона вже не має на Мусю жодних батьківських прав... І все має перевірити прискіплива ювенальна поліція… Після цього вироку Валентина якось волоцькувата, полишивши до комплекту до дочки Мусі і русявого сина Вовку, з дитбудинку пішла, але після того не пішла вона ні до Нані, ні зазирнути хоч і в ту собачу будку, в якій Муська та Світланка з Люською провели люту зиму... Потім... її в наш непростий невиразний час ніби розчинило...

А Вовка та Муська опинилися в різних київських інтернатах, під різними прізвищами з одним на двох талантом… грати на гармошці-трирядці, баяні та акордеоні… От тоді добрі люди, дивлячись на них, і вирішили провести на Гідропарку сирітський конкурс – «Грай гармонь»…

Очевидці розповідали, що дует із двох дівчаток з персиковими щічками та дивовижними голосами співав пісню за піснею під акомпонімент низькорослої чорнявої дівчинки з «циганською» трирядкою та високого білобрисого хлопця з акордеоном без жодної подряпини… А ви там часом не були? 

Бо з тих пір жодного з тих дітлахів у гамівному столичному Києві більше не бачили.

Травень 2022 р.