Веле Штилвелд: Нікса, текст для дорослих, ч.2
© Ірина Діденко: Нікса, графіка
Ночувала в підвальці сусіднього парадика на якомусь не дуже пухнастому підстіллі. Якось до неї підвалив, наче перекотиполе, пітерський бомж Кліпер.
– Куди вітрила тримаємо, крихітко?
– У систему…
– Ширяться тобі, маля, рано, а косячком я нині поділюся… – Вони легко подружилися, майже по-дитячому…
– Любов до світу, дитино, має бути безмежна. Людей, вільних від законів, грошей, насильства, людей, котрі грають у бісер – треба любити. Особливо в такі по-собачому холодні ночі. Особливо тут, на землі…
Його рука вже ковзала по благенькій кофтинці і гладила не соромітну незайманку за потаємні шпаринки. У очах у нього танцювали місячні зайчики. Потім вони ще і ще пили дешевий винчик, курили і цілувалися…
Ще Кліпер смотався за шаманиною і облаштовував братнє ложе. Щоб потім її полюбити… чим пак любо поласувати… плоттю. А їй надто було цікаво, хоч тільки і було, що тринадцять…
– Ми сьогодні мабуть зіграємо з тобою в бісер, – раптово почула вона. Уся розслаблена, вона навіть не напружилася. Відривно було плисти під місячними вітрилами і танцювати тілом під керуванням Кліпера. Але того вечора в його любовній гавані був милий і теплий штиль. І тому вона сама забажала… суто нестримний сплин пізнання. І перейшла стиха у наступ:
– А що по-твоєму, Кліпер, пограти у бісер? Це з дівчинкою погратися?
– Ось, дурненька, до цього ми з тобою ще дійдемо, але тільки по-братськи, розумієш?
– Отже, по-блядськи… Я завжди тебе розумію… – спробувала проспівати Лєнка Кліперу пісеньку дівчинки-бай. Але той дістав якусь книжку і прочитав їй урочисто і світло:
– "Гра у бісер, насамперед, являє собою урочистість публічної Гри... при благоговійній тиші запрошених і при напруженій увазі слухачів; деякі з таких Ігор тривають кілька днів чи тижнів, і протягом всього торжества усі причетні – гравці і слухачі живуть за суворим розпорядком, який не має спину навіть під час сну, при аскетичному і відстороненому житті аж до абсолютного самозаглиблення..." – це з книги, яку написав Гессе.
– А він нічого не додав про те, що в тебе під джинсами є справжній швартовий неборак, і я чомусь хочу його бачити… – Лєнка із братської підстилки захихотіла і подивилася вже по-дорослому в туманне піднебесся звабливих очей харцизяки. Пальці Кліпера знову тисли на потаємне …
– Це і є твоя гра в бісер?
– Гра в бісер, дитинко, це піднесений ритуал… – З наполегливістю «бетеера» проповз вниз зипун на дівочих джинсах. – Кажуть, крихітко, побачивши одного разу ніксу, водяного духа, чи таку собі малу на зразок тебе русалку, шукатимеш її все наступне життя… Річка, човен, любов, нікса, лілії, дитино… Не напружуй!
Тепер вона сама допомагала руху його бетеера. Робила вона це рвучко і невміло, але нікса з закривавленої асфальтної калюжі, що всмоктала з мокрого асфальту криваву квіткову росу, вже зволожила її коралові бліді губи, і вони потягнулися не до губ, а до тієї умовності опертя, на якому вона нині хотіла б утриматися. Опора видовжилась і, настовбурчившись, ввібрала в себе раптову вологу першого поцілунку, і з тим же обережно відійшла геть…
– Кліпер, я хочу сонячної та світлої легенди. Ночами мені буває моторошно…
Єство звабника пульсувало у темряві дивним місячним недогарком. Він не був схожим на «мані аум падмі кум», але стиха розгойдувався, ніби графічна мантра, і Лєнка тепер йому довірялася…
– Боронь Боже, дитятко… Варто лише натягнути цю тятиву, як відлетить і стріла. Тут у мене про всяк випадок – сховано плед.
І Кліпер порився в прикритому дошками речмішку. Ніжна пухнаста оболонка козячого пледа раптово обгорнула дівчисько. І цьому коконі вона опинилася у Кліпера на руках.
– Віддати кінці, – промуркотав бомж і легко угріб донизу Лєнчині штанята. Дзвякнули приколоті англійською булавкою до скуйовдженої джинсматерії непотрібні ключі від квартири.
– У нас всі вдома, – засміялося дівчисько, і тут у потаємність увівались і почали завзято смикати за пушок міцненькі хлопцеві пальці… В очі Оленки вдарила недівоча поволока. У зіницях дівчинки наплили тонкі чарівні плівки, і губи юнки прошепотіли:
– Уся влада любові?!.
Ворота раю були запалено вологі. Пробуджена в ній нікса повеліла дівчиську напружити натягнуту тятиву тіла, вивертаючи дівочі ноги на відчайдушно сороміцький, сміливо запальний чайворід.
– Сміливіше, дівчинко, це лише танець, – схвалив її старання бомж, трохи відсахнувшись осторонь на підкладеному під тіла обох коханців матраці.
Матрац був присунутий до труби опалювального колектора. По його периметру у старих консервних банках палали свічкові недогарки, що опромінювали околишню акваторію, яку дбайливий Кліпер вимів, вочевидь, геть. Відкинутий убік віник дивився на них своїм затятим ратищем, ніби жалячи Лєнку прямо у те потаємне, яке вона тепер вперто берегла для іншого.
– Дай мені свої долоні, – раптово попросив він її. Вона безвольно простягнула йому свої тонкі пальці. Він поцілував кожен. Потім, з'єднавши обидві долоні, склав дівочі пальці замком і в цю живу замкову свердловину обережно увійшов його пульсуючий світ.
Комментариев нет:
Отправить комментарий