Веле Штилвелд: © Янголи з нетрів – Грай гармошка, ч.2
© Ірина Діденко, душа Мусі, графіка
Приїхав смердючий гаврик.
– Зразу попереджаю, не переношу жодних імен. Я гаврик... Мене треба слухати... Чогось ти вся якась зелененька... Заголодала?
Муся мовчки кивнула розчесаною пальцями наставниці головою.
– Тоді рвонули! До справи… Не позіхай!.. – крикнув гаврик, і вони підхопилися, і застрибнули в майже зачинений вагон електички, що мчала до правобережного Києва. З того і почалося…
– Господи, якщо ти на небі… – голосно зачинав дзвінким голосом гаврик…
– … та святитися ім'я Твоє – тоненько вторила йому Муся, і грошики капали їм у консервну баночку…
Люди плакали. Через кілька ходок Ольга знову почастувала Мусю бубликом, але тепер вже із пепсі-колою.
У самої ж Ольги на той час проблем була прірва... Бо вона так часто і швидко закохувалася, що мала від того постійні клопоти. А вже як любила, то до безтяму... Та нажаль ота циганська любов міцна лише до першого залізничого переїзду... Не треба тільки плутати її з палким ромським коханням, що вже на ціле життя…
Ольга ж в котрий раз якраз була при надії…
Народжувала десь на вузловій... Фастів Центральний... З поїзда зняли їх обох оберемком і поспіхом поклали до місцевої міської лікарні... Народжувала Ольга в інфекційному відділенні... Бо обидві вони – і Ольга, і Муся страждали на педикульоз, а Ольги ще були й на деякі інші вошки… То ж спеціално для неї викликали літнього лікаря-акушера, і той звично прийняв пологи в палаті, де крім Ольги і Мусі лежали дві нічийні бабусі...
Дитину в порушення всіх правил залишили породіллі... Бо Ольга щось тиснула старшому з двох вокзальних міліціонерів, зтиху пояснивши здивованій Мусі...
– Мені буде лялька, і їм буде лялька. Їм лялечка, мені кралечка, їм грошики личать, а нам чоловічок…
Старший наряду аж крякнув від поганого передчуття... Але відпустив Ольгу і її ніби молодшу сестру з циганським поштом і з немовлятою швендятися по поїздах. Але належно відіслав запит щодо Ольги і ії молодшенької сестри Мусі. З приписом: «Втекли із-під варти».
Ольга точно знала, що все саме так і буде... Тому ще напередодні вночі втекла з лікарні разом з немовлятою, Мусею і трохи як сяк назібираним малечим приданим, поспішно зібраним жалісливими нянечками...
На станції метро «Святошино», ніч переночувавши під навісом, разом з Мусею і дитинчам, а з самого ранку почала просити сама... Але з обіду Ольга пропала… Та і на цей раз до міліції справа не дійшла... Бо тільки що народженого хлопчика Ольга довірила доглядати Мусі…
Прочекала та до пізньої ночі, але Ольга не повернулася… Дія легкого дитячого опіяту надходила кінця, а легковажна мати так і не з’являлася.
Натомість майже о півночі прийшла дивна стареча…
– Я Нана, Ользіна тітка. Оце і усе. Більшого тобі знати не треба. Зайве знаєш, дулю маєш…Слово мовиш – дулю зловиш…А цвірінькнеш хоч півслова – будеш мати дві…
– Готова?
– Так, – відповіла заклякла від здивування Муся.
– Спускайся зі мною в метро, – суворо наказала стара і грізна Нана, – та на мене не виріщуй свої здивовані оченята… Просто, не дивись...
Напередодні мала Муся чимало чула про ту бендершу Нану, і добре знала з тих дивних оповідок про її важку вдачу, то ж уявляла її собі до найдрібніших деталей усіх рис її зморшкуватого відьомського обличчя, але не очікувала, що потрапить під її невсипущий контроль.
Відразу за Музеєм Великої Вітчизняної у величезному, прихованому від міської влади яру – у якійсь напівказковій слободці стара Нана наказала прийняти баньку в теплій цегляній мазанці, провела короткий слідство і дитину відібрала за всіма правилами і з відстрочкою.
- Підростеш сама, підросте Мітяй, так його назвемо, тоді і знайдемо для вас спільне заняття. А поки що живи в метропорталі. Вестимеш лівий берег. Пацанят блудних візмеш під свою опіку, а з твоїм Мітяєм працюватиме вже Надія. Вона дбайлива... Не зморозить тіло його до кісточок.
– Та у нього ж ще не тіло, а тільце…
– У Митяя тільце, а в тебе дільце... Взяла за руку гаврика і пішла! Аж гопки уперед…
– А скільки йому, тому гаврикові?
– Дванадцять...
– А чому гаврик?
– Імен не любить – у дитинстві його боляче били за те, що відгукувався заради солодощів та морозива на будь-яке не своє ім'я… Так били, що й своє забув… Але хлопчик розумний…
– А ночувати де і як?
– Звичайно, біля метро ... Він там у однієї бабусі вже винаймає квартирку. Справно їй платить, а вона йому за те дозволяє ще двох-трьох сиріт приводити до себе. Ти будеш його тіткою… Так що оберігати мальків та стежити за їхнім промислом –твоя робота… На роки!
Свого єдинокровного Митяя Ольга побачила лише за півроку. Якось серед зими наприкінці морозного лютого загорнута в декілька бабиних хусток Надія була впущена в монастирську її кімнатку, і Ольга побачила повнощокогоі замурзаного бутуза з синенькими прожилками на шиї. Це і був її серм'яжний Мітяй… Та і того разу зустріч була миттєвою… На Ольгу чекала делікатна работа зваблювати торгових банабаків з народів Середньої Азії, які для самої Олги були на одне обличчя… Та коли ж то було…
Комментариев нет:
Отправить комментарий