Веле Штилвелд: © Янголи з нетрів – Нікса, текст для дорослих, ч.3

Веле Штилвелд: Нікса, текст для дорослих, ч.3

© Ірина Діденко:  Нікса, графіка

Той вчинок виявилася надчутливим. Тіло розтопила знемога. Кліпер наполіг на своєму, і Лєнка відчула, що і всередині  її прокинулася нідома до тих пружина. Тієї миті в ній й пробудилася нікса. Сік, пробуждений від статевих вібрацій лиходійної нікси, почав сочитися назовні, виливаючи запах спілого мускусу, і пробуджена в дівчинці нікса зойкнула, коли у Кліпера прокинулося заповзяття… Але тепер вже дівчина знала, як їй ним керувати, регулюючи присутність пристрасті, поки та в ній пломеніла.
Юнка Нікса не знала суфійської притчі про Місто, з якого приблудив пітерський хіпушник Кліпер, у котрій мовилося про невідповідність Вогню і Криги, і він зустрів абсолютно відірване і напівголодне дівчисько, яке надало йому оселю посеред душі нікси…
Не відала нікса і про те, що до бабусі Серафіми вже приходили… Дзвонила і заходила Ніна Ернестівна – літня огрядна дама, яка перебралася за віком зі статусу працівника дитячої кімнати міліції в соціальні дами. Працювала соціальна дама, природно, в райвно, ростила онуків і правнуків, прощала дітей, що подалися за кордон ще до перебудови, які в ніч, коли ледь не померла Лєнка від передозування клофеліну, у страшну ніч приходу ГК ЧП подали заяву про неповернення на батьківщину…
Їх прийняла на проживання демократична Голландія. А правнук Єгорка оселився в Анатолійському лісі біля озера в таборі колись піонерського відпочинку для шахтарських дітей. У дні ГК ЧП табір приймав дітей столичних вулиць і чорнобильських ліквідаторів. У столичні безпритульниці була зарахована і Лєнка, після того як вона пройшла курс лікування у тюремній венлікарні на Чкалова. Інші дівчата були не кращі…
Діти чорнозони оминали відмитих безпритульниць. Такі самі по суті дворові підлітки, вони боялися тих, у чиїх душах оселилися духи біди. Вони боялися Оленки, у чиїй колись світлій і тонкій душі назавжди тепер оселилася, відчайдушно пірнаюча у вир житейський нікса. Після звичайної для підлітків-венериків додаткової тифобробки – дорослі боялися найзвичайнісінького педикульозу – підстрижена під хлопчика Лєнка з синіми крильцями безвольно опущених рук являла собою розлючену фурію – напівголодну, покинуту, обдурену померлими батьками і не те, щоб друзями, а такими собі одноразовими дворовими друзяками...
Серед зрадивших її особливе місце займав трохи насмішкуватий двадцятитрьохрічний красава-бомж Кліпер, з рук якого вона клювала по зернятку: життя, їжу, любов. Тепер вона тинялася табором і відгукувалася лише на прізвисько, яке сама собі на весь цей період суворо призначила.
– Я дівчинка без перуки, – гордо заявиляла вона й ні на які інші образливі слова і поганяли непохитно не велася. Навіть коли одна величезна олігофренка з загону донецьких розумово відсталих дівчат назвала її образливіше і точніше:
– Ти сучка без кобеля до злучки, – Лєнка прийняла це визначення тільки наполовину:
– Так, я сучка – без перуки до кучки...
Розумово відстала товстушка прив'язалася до хіпушки і перетворилася для неї в справжню мати Терезу, загодовуючи її батьківськими гостинцями від донецької рідні – двох жалісливих тіток, на чиєму утриманні вона й зростала.
Київські педагоги не могли дивитися на Лєнку без болю. Негласно, за кожну дитячу образу, кинуту в її бік, слідувало найсуворіше покарання. Тільки Оленці дозволялося заходити в бойлерну і на кухню, в пральню і навіть до директорського кабінету, де вона, бувало, просиджувала годинами.
Лєнка здружилася з пралями і куховарками, навчалася готувати пиріжки і з задоволенням штопала свіжовипрану табірну білизну. Але минуле в якомусь дивному абсурді переплелося в ній із теперішнім…
– Танці мають бути запально сонячними… – повчав Лєнку Кліпер у хвилини ситого блаженства, після вгамування фізичного та сексуального голоду. – Ось, приміром, що казав Гессе, – говорив він блаженно, дістаючи свою дорожню книжку, яку застосовував на всі випадки життя: "Думка про внутрішню єдність всіх духовних зусиль людини, думка про універсальність – знайшла найповніше своє висловлення в найвищій нашій Грі".
– А в чому вона виявляється – ця твоя-наша гра? – Ну, скажімо в близькості, братерській, духовної близькості, в єднанні душ…
– У сексі?
– Ось, дурненька! Бери глибше!
– Глибше у мені живе нікса, а в ній, десь, дуже далеко всередині – її ім'я. А у тебе там, Кліпере, чомусь нічого нема. Я відчуваю: ось-ось і ти відійдеш, а мене знайдуть, відмиють і відправлять назад до бабуні – до моєї найрозумнішої Серафими… Може і без душі, але вже із ніксою?... А душу собі за подальше життя я ще мабудь поверну: хоч в прірві, хоч на Говерлі…
– Що а нікса ттак боляче прив'язалася до тебе мов п'явка болотна? – зазвичай з удаваним подивом обурювався Кліпер, колупаючись сірником у зубах.
– Ні, вона просто сама уселилася в мене в тій самій калюжі, де ще залишалася кров матері. Я сама винна. Втративши маму, я хотіла хоча б відчути смак її крові. Але коли піднесла до рота той болотний коктейль, він запінився у мене на губах і пробрався у душу. Ось дивись, я вже місяць живу з тобою відкрито, а ще не при надіїї…