Веле Штылвелд: Срез Сновидений, ч.7-р

Веле Штылвелд: Срез Сновидений, ч.7-р

Я листаю свой технологический черновик: это такая тетрадь,в которую я записываю либо идеи своих будущих произведений,либо какие-то логические цепочки,которые мне для этого потребуются,и только потом на базе этого я строю какой-то контур литературного текста.

Так было и на сей раз,когда я случайно записал и тут же забыл,а тут вдруг обнаружил некое странное самопослание самому же себе в виде кортежа данных: кисточка,карандаш,форма изображения с пометкой: для школьного кружка «Хочу всё знать».

Проводить в компьютерном классе кружки психологического тренинга для детей эвакуированных из эпицентра аварии на ЧАЭС города Припять следовало крайне ненавязчиво.Так и возникали все те же: кисточка,ластик и цветные карандаши с акварельними красками наперемежку…

Все эти современные стикеры,отображающие учебную визуиализацию полнокровной идеи «Хочу всё знать»,словно отвечали принципу: хочу -так хочу, и преподносили не электронную часть компьютерного кружка до отдельной особой значимости…

Одно дело преодолевать пресловутую компьютерную неграмотность,которая,например,сегодня представима как отдельная знаковая  грамотность тогда смартфонов,но давало особый рычаг гедонистического управления аудиторией окрестного детства.Потому что дети не были бы детьми, если бы они не шлина всяческие тестовые дидактики предигрового ученого цикла с тем,чтобы их в итогое подпустили к столь желанным игровым компьютерам.

А предлагали мне эти тренинги для детей-хибакуси,пострадавших от мирного ядерного взрыва от аварии на   ЧАЭС несносные и вездесущие люди в погонах.

Потому что в тогдашних обкомах КПСС  очень хотели знать,какими  вырастут дети после Чернобыля и что происходит в самом откровенном тинейджерском возрасте от двеннадцати до шестнадцати лет от роду,чтобы управлять как-то этими совершенно вздорными и колкими даже как для совка подростками.

Пришлось просто разрешить и всячески отнормировать этот  кружок наравне с прочими техническими кружками,где вопрос знания техники сводился до блеклой профанации,зато вопрос причесывания самих шустрых и ершистых человечков под окрестный совок выпячивался непререкаемым идеологическим гребнем.

Ведь подобные кружки должны были быть особами профориентационными маркерами по выявлению зачатков системного инакомыслия….Инакомыслия поколения… Хотя искомый на сей сет вопрос был известен заранее,как и объяснение причины и  пружины этих кружков: это был тотальный контроль над поведением детей,эвакуированных из эпицентра аварии на ЧАЭС…

Так вот,как я поступал: на переднюю парту выкладывал цветные карандаши,альбомные листы бумаги.ставил стакан с водой,клал несколько кисточек и к ним - несколько акварельных наборов красок.Затем я начинал говорить,мол, кто не помнит свои первые встречи со сновидениями или помнит как некие неопределённые туманоидных образах,пожалуй ста,берите кисточки и начинайте рисовать то перовое,что вы увидели в первом не забытом вами с раннего детства сне.Кто помни свой первый сон образно,рисуйте его карандашами.

Не однажды несколько человек сразу брались за кисть,которую обмакали в чёрную краску,которую на палитре постепенно размывали её до серого цвета,и рисовали на листе бумаги почти бесформенный … Такой неопределённый серо-форматный квач часто говорили о первоатомах сна инициации всё,и при этом почти вне говорил об ин-сё,то есть том душевном состоянии,которое предшествовало вот этой очень густой и вязкой серости,но затем из неё выбрасывалась на поверхность впервые осознанная конкретным ребенком самость,и тогда внизу почти у самого нуля ординаты времени не оставалось ничего кроме этой серой тучки…

И она ещё долго плыла рядом как спасательный жилет мира,из которого тебя выбросило в неуютный здешний мир вторичной самости,в которой ты не более чем крохотный атом…Ты бы и рад возвратиться в ту бесформенную благодатную сер ость,из которой ты внезапно был выброшен наружу,но её больше нет! 

Всё! Была и вышла,оставив по себе только бесформенное серое пятно,такое маленькое,что вспоминалось шутка Альберта Эйнштейна,которую он постоянно говорил на всяческих симпозиумах о мире… Шутка была грустной: учёный утверждал,что если третья мировая война будет ядерной,то четвёртая мировая война будет вестись камнями и палками,а люди будут жить в пещерах… Но всех пещер,чтобы уйти в каменный век,обратно уже точно не хватит…

Прежде всё это раздражало меня,но не доводила до понимания того,что произойдёт в реальности,пока я не увидел реальность развязанной Российской Федерацией бойни против моей родины Украины.Здесь вспоминать и вспоминать: от Крыма Иловайска,от Бучи и Ирпеня до Мариуполя,от Николаева и Херсона,от жэдэ вокзала Краматорска до ТРЦ Кременчуга,где нашли только с 20 убитых и более 50 раненых... А до 600 человек просто не отыскали, хотя лежат в полиции заявления об их внезапном исчезновении…

И хотя,скорее всего,это похоже на страшный сон – ведь только во сне могут произойти подобные жуткие события,после которых не останется ни самой реальности,ни чтобы  никто не сомневался  того мира,стеновыми элементами которого являлись унесенные бойнями люди.Их сегодня более нет,как это уже было однажды во время бомбардировки в августе 1945 года японский городов Хиросима и Нагасаки.

Я никак не могу понять,как это ужасное повторение нашло себе место на территории нашей страны? Ведь,казалось бы,весь мир признал накануне,что повторять что-то подобное повторять больше на планете нельзя.Но мир не сумел поставить заград-отряд против той безумной диктатуры,которая вырвалась на просторы Российской Федерации и которую вероятно будут останавливать уже всем человечеством…

Вот только нельзя остановить наши сны: они еще долго будут продуцировать этот планетарный ужас уже не одну ночь и не в одной только стране.Они пройдут сквозь сны всего человечества все эти испепелённых и разорванные на части человеческие существа,которым по своему предназначению было назначено  прожить на планете земля просто людьми…

Ужас происходящее остит  том что,у мира сегодня всё ещё нет рецептуры или хотя бы нравственной,моральной гигиены,как подобное остановить.Русские бабы на Твиттере воют как пресловутые обезьяны-бандерлоги о погибших мамкиных сынках,которых крепко прятали подальше от полосы соприкосновения,с тем чтобы они выжили,получили пойти ордена и возвратились домой с разнообразными и кровавыми трофеями на правах победителей, даже руки не замарав,разве что только одну душу запахкав… И вот их выжгли установками Химмен в глубоком тылу,в восьмидесяти километрах от линии фронта,так как выжигают бородавки на теле,потому что на теле Украине - на её многострадальной земле они и были этими потусторонними враждебными бородавками,и несли с собой имперскую ненависть с оружием в руках…

Подобного состояния,когда  сон разума при отсутствии разума в огромнейшем государстве рождает планетарное безумие и моральных чудовищ не впервые явлено недоЗвездному  человечеству Сегодня мы пожинаем его …

Только не думайте,что они последние,или что у человечества не найдётся должных протекторов этому планетарному злу.Сегодня мир полон надежд! Сегодня мир с нами,сегодня в мире засыпают выжившие под путинскими ракетами мирные украинцы… И только завтра будем скорбеть о тех,кого так и не сумеем найти,и тех.,кто уже реально числится списках погибших жертв огромнейшего человеческого безумия,навсегда прервавшего чьи-то мирные сны.Сегодня мы скорбим вместе с ними… Сегодня мы снова рисуем бесформенный серый квач,так и не состоявшегося недоЗвездного человечества… А о цветных карандашах мы поговорим как-нибудь позже… Пока же постарайтесь уснуть и светлых вам снов за себя и за безвинно убиенных… Аминь!...

Веле Штылвелд: Срез Сновидений, ч.6-р

Веле Штылвелд: Срез Сновидений, ч.6-р

При утреннем пробужении сестра Сони сказала, что ей приснилась теория вероятности в человеческом обличьи.

–  Как она выглядела? 

– Не знаю. Говорит, там была куча событий, которые происходили и не происходили, и теория вероятности ими управляла. К концу сновидения сестра изрядно утомилась.

–  Квантовая сестра! Сестра Шрёдингера... в костюме Байеса…

–  Пора вставать, – сказала  себе Соня, завернулась в одеяло и проспала все на свете. Жизнь складывалась пока не так, как хотела, такую не жалко было менять на сон. Ей снился такой странный сон, что она готова была и рада досмотреть его до конца, но надо было на учёбу вставать…

Сновидение несло не самый благоприятный прогноз –  в ближайшие дни Соню словно окатят водой, то есть нарушат ее покой какой-то неожиданной новостью… Ну, что же… Пробуждаться, так просыпаться… 

Теперь Соня сидела на куче одежды. Это огромная гора, достающая до самого неба. Теперь ей придется пробираться на вершину по кучам жизненного мусора… Не время ли снова спрятаться в сон, где она бежит по поезду, в поездной гостинице «Омелас», в страхе пробегая по местам воспоминаний, и не находит никого: её, видно, здесь бросили. Но внезапно в коридоре, который символизирует пересечение прошлого и настоящего, к ней присоединяются друзья, и все они вместе выбегают из поезду, который уносится в кошмарные сновидения…

– Мои суставы, –  всхлипнула при пробуждении Соня…  –  нах этот сон, когда у нас по жизни тусовка... –  а на Соне одни  только фэнди-худи: 

Катим-катим, крутим-крутим…

Сон до завтрака раскрутим…

Первое, от чего она офигела, это был сон, где были все в каких-то солнечных топах и с люминесцирующими накладными носиками. Там была и Соня, но без сандалетных носиков и без топа, а в скромном ало-фиолетовом халатике Золушки.  Это были съемки клипа «Золушка отдыхает», но почему-то локации были другие. Но самым главным персонажем как раз и была Соня - Сунен... Квантовая сестра Шрёдингера в костюме Байеса…Ну вот, её опять занесло в мангу.

Прикол был еще в том, что рядом с ней был Хинато, её несносный  братишка, котрому  и сказать было нечего – даже во сне он не разговаривал с своей вздорной сестренкой…

–  Кажется, я сейчас зареву, - определилась Соня. – Я  всегда в подобном месте реву, – уточнила она. И вспомнила еще сон, когда она пришла к врачу, и тот ее так напугал, что Соня даже подумала, что это паук, и начала еще больше паниковать, пока не сбежала в безлюдный пустой коридор, где с ней  уже реально началась паника … Только затем она проснулась и поняла, что испуг вызвали волосы врача, закрученные на допотопные бигуди... Оттого они и свисали на плечи врача по-паучьи…

– Круто, –  окончательно решила для себя Соня, но для справки, сообщила, мол, по жизни я боюсь пауков…Всю прошлую ночь во сне её носило по городу похожем на Энск, где она признала давно знакомый  маяк, поговорила с кем-то для себя значимым по телефону, спешила ещё сфоткаться с Холландом Роден, но увидела запеленованую в паучий кокон малютку, родители которой опрометчиво понадеялись на чудо выздоровление девочки…  А проснулась на своей теплой кровати… Как будто реально  в ней поменялись местами сон и просон… 

Потому что  сегодня и самому мне впервые за несколько месяцев  приснился сон, точнее, сны переплетенные между собой странным каскадом…

Прежде каскады снов мне не снились, вернее, я их не помнила, а вот этот запомнила…  Это был многоэпизодный  кошмар, и мне действительно было страшно, но самое главное, что я не понимала - сон это или явь…

Мой идеал - представлять, что когда Хината устаёт, он идёт обнимать сзади Нагито – и это снова я: его Соня, он иногда любит тереться об мои мягкие волосы, поставляя свои ответно,  и, положив голову на плечо и прикрыв глаза, либо молчит, погружаясь в сон, либо начинать говорить приятные сентиментальности… Похоже, что при этом он как-то странно мурлычет… 

мне приснилось, что я смотрела видос на ютубе, где какой-то негр начал петь "трогательную" песню, когда его избивали итальянцы. Подумала, хули это снято на хорошую камеру, чего только не сделают, чтобы черных пожалели. Достаточно какой-то расистский сон … словно из Портленда, в который уже нет возврата...

Сто часов думаю о том, что хоть Зоро и ведет себя как сука, но он буквально самый внимательный на корабле, даже сквозь свой сон чует, если кто-то падает за борт и прыгает доставать, типа скорпион. Мы таки возвращаемся в Портленд…. Поскольку Тони Старк потерял свой сон. Нашедшим, просьба вернуть владельцу. Вознаграждение обсудим.

Тик-так, тик-так, у меня есть еще 2-3 минуты, чтобы как следует уснуть и крепко спрятаться в глубокий сон, чтобы сразу и не слышать десяток будильников Макса Бумбокса со всеми его немыслимыми извращенческими наворотами… Отсчёт пошёл, хррррр… спуууу…. 

И точно… Мне только что приснился потрясающий сон. Он больше напоминает фильм-комедию с тупым сюжетом. Но это не то, что я хотела сказать… Вы бы только знали, какой классный это был сон... Впервые рассказываю его вам.  Короче, там был Некто Ты, но такого Ты тупо не существует. Я отчетливо помню этого Некто, с которым мы много общались, смеялись, и было много-много сейшнс и пати. Восхитительный сон… 

Снилось также, что я сижу в интернете, листаю видосики. И тут вижу какой-то странный видос. Там тёмный переулок, лужи, тихо, ни души…  глубину переулка бежит полный мужчина с младенцем, укутанным в большое одеяло. Забегает в этот тупик… И тут я понимаю, что это знакомый младенец, завернутый в одеяльце из паучьей пряжи… И тут же возникает несоразмерность… В повседневной реальности тучные мужчины не воруют младенцев. Людоедов мы извели, а извращенцы скучны и неприглядны… К сожалению, я не запомнил, что в нем – этом сне происходило дальше Но именно после этого сна я проснулась в холодном поту, и ещё минут пятнадцать мне не удавалось заснуть…

Затем приснился такой приятный сон про Джоану и Крис, после которого я проснулась с улыбкой до ушей. Стоим, значит, мы на крыльце, и я вижу Джоану, а она видит меня, мы идём друг другу навстречу, и я подпрыгиваю от радости и обнимаю ее,  говоря ласково: - joana моя, joana, - после чего я целовала её столько раз сколько раз, сколько хотела без этой чертовой маски, безо всяких санитарных предубеждений!  У меня было ощущение что это была я в теле Крис, как будто, напоследок (Крис всё-таки!) я нежно прижалась своей щёчкой к щёчке Джоаны, и почувствовала, как моя щека полыхает,  похоже, почувствовала этот жар и Джоана,-  просто непередаваемо, словно, вобще не сон, а рай какой-то! До сих пор хочется плакать… Люблю это чувство, когда смотришь на время и понимаешь, что ты должна была проснуться только сейчас, но к сожалению эн часов назад ты выбрала путь дебилки и решила не спать, сказав ну разве три-пять часов – этого мало? Мало!

А еще был Человек в маске: но когда Сара поняла, что это уже был не сон, сопротивляться реальности было поздно: нет, ее никто не насиловал, ей просто не позволяли легко и просто чудить, ранжируя ее реальность бесконечными сводами правил…

Затем Соня почему-то шла от Ренаты (это я ей уже снилась и она позвала к себе в гости). Накануне она бегала за мною сквозь сон, и хвасталась своими текстами. А я (преподававшая язык на какой-то планете — там другие падежи, а в классе одни мальчики) ей все говорила и говорила: «Ну, хотите мы разберем ваши слова? Это не по плану, но мы разберем». Те соглашались, оттого я и проснулась с хорошим настроением…  

А еще Соне приснился сон о том, что она закончила то, что сейчас только рисует, и получилось красиво, так, что даже ей самой нравится, а Рената и вовсе вау! Соня тут же очень быстро наскетчила свой сон, пока его не забыла… Покрасневшее лицо инопланетного регента развоплотилось в земную облачность, и его нужно было заново собирать из облака энергии и серебристых облачных стай… оправилась Соня тут же  его собирать, но вдруг вспомнила все эти ограничительные нормы и правила,  которые строго не позволяли легко и просто чудить, и ранжировали реальность бесконечными сводами всяческих вздорных Низ-зя…

При этом во сне Соня при этом подумала и определила одну четкую мысль:

–  Вау, он знает также меня, как точно я знаю его -  до последней родинки… Потому, что это любовь! – Как видно,  Святой дух снова снизошелк Соне в сон, хотя внешне она  расслабила свои мозги скетчами о родителях… 

– Камбэк, всмотритесь, друзья! Разве все это не выглядит каким-то... нереальным? Сама не могу поверить, что все они не плод моего воображения, или всё это самый прекрасный мой сон, длинною в жизнь… Ну, а я  снова весь сон убегала от змеи, которая магически появлялась и нападала, если рядом чихала какая-то кошка в шляпе. Ну, а я... Разве не вполне адекватные у меня сны… 

Ещё один сон выдал перед пробуждением картину того, как я мягонько целую кого-то в шею, а потом еще и запястья… 

А вот   кошмаром я называю тот сон, в котором я смеюсь, потому что после него что-то обязательно случается и я плачу, и чем сильнее я смеюсь, тем сложнее конфликт… и сегодня мне снился очень странный  сон, в котором я опять сильно кричала, и проснулась с какой-то ужасной тревогой со странным горловым спазмом. Весь день по-настоящему горло болит… А еще Квантовая сестра Шрёдингера в костюме Байеса говорит, что я разговаривала во сне и скулила (хотя обычно я очень тихо сплю и кротка во сне как овечка)

И хоть это только пример, но именно так устроена реконструкция сновидения.

Юрий Контишев: "Я горжусь что я страною не ошибся", авторская песня

Юрий Контишев: "Я горжусь что я страною не ошибся", авторская песня

Я горжусь, что я страною не ошибся –

Украина стала Родиной моей.

А Россия, словно злобная Калипсо,

Всё грозит мне из колымских лагерей.

Я горжусь, что Украина не сломалась

Под ударами рашистских упырей.

Только малость до победы нам осталась –

Сохранить хлеба нескошенных полей.

По аллеям бродят призраки каштанов,

Что расстреляны с берёзовых стволов.

И Одесса им давно уже не мама,

И не папа нам давно уже Ростов.

И в Катрусин кинозал долбят катюши,

Накрывает залп детей и матерей.

А кремлёвские проклятые кликуши

Прославляют веру бункерных зверей.

Я горжусь, что я народом  не ошибся –

Украинцы стали братьями навек.

Я молюсь, как никогда и не божился,

За страну, где вольно дышит человек.

Веле Штилвелд: Зріз Сновидінь, ч.45-у

Веле Штилвелд: Зріз Сновидінь, ч.45-у

Я не хочу знати, що трапиться зі мною… Я хочу знати, як після того, що трапилося, мені доведеться вибиратися з цього... Карл Густав Юнг - ось і все, що мабуть треба знати:

Для початку, поки людина живе на землі, з нею обов'язково щось трапляється: саме життя людини на цій планеті, це особлива пригода, але у кожної пригоди існують свої власні закони, власні правила, свої власні шляхи і свої канони… І поки ми живемо згідно з усіма цими правилами, ми дуже сподіваємося на всілякі особливі винятки… Але насправді все облаштовано таким належним чином, щоб завжди вистачало одних цих правил, і щоб винятків та поправок до них було завжди мінімум мініморм, на який ніколи не можна сподіватися, а тим більше спиратися і оперувати їм після ночі повітряних тривог, якщо тільки теоретично уявити, що стріляв цієї ночі по Україні один єдиний гіпер-реактивний літак-ракетоносець, який випустив більш за п'ятдесят крилатих ракет, але при цьому не спала вся Україна - з третьої години ночі до восьмої ранку…

Тут тільки можна по-блюзнірськи побажати всіляких проблем отим  пілотам по суті екіпажу масового вбивці мирного населення. Чисто езотерично вихід можна спробувати знайти у природному кармічному покаранні конкретного авіаекіпажу та військових і політичних вбив-керівників, що стояли за ним. Але, на жаль, ніякої надприродної смерті не буває - ну, спробуй цим сьогодні когось навіть не вбити, а просто здивувати. Світ став неприродно товстошкірим і недивно непробивним.

І в той час, коли нам треба було у ліжках своїх лежати, мирно спати і дивитися яскраві місячні , і тим вдаватися до сонамбулічної релаксації, ми тупо звиваємося в усіляких недбалих позах  на підлозі у передпокої або у ванній кімнаті чи у темних кухонних закутках, у тупо стисненому просторі між двома бетонними стінами без надії на невідоме в нинішніх умовах милосердя. А перерваний настільки варварським чином сон замінює нам миготіння постів на Фейсбуці, яке тільки віддалено може бути схожим на якесь сновидіння, але ця стахатична послідовність картинок на ФеБіе тільки сумно перегортає болі передвіри нинішньої ситуації, що складається з абсурдних напівснів на яву, які ми і бачемо у спотвореному трансі реальності.

Так, їх – ті марення  у віддаленому наближенні дійсно можна прийняти за сон, але вони мають якесь в'язке, настирливе плоскобачення, яке не зв'язується в єдину позамежну картинку світу, з властивими для неї цілющими кармічними джерелами. Оті марення просто миготять на кшталт дивного калейдоскопа, змушуючи рецептори мозку сублімувати цей відеоряд у звичні для себе акорди як би навколишнього, та насправді трохи віддаленого життя.

Напевно, ці акорди жахливі… Напевно, нічого б не трапилося, якби я не побачив у них себе і не зумів розглянути в них якісь особливо яскраві деталі: адже в сновидіннях я ніколи не наполягаю на тому, щоб щільно сприймати об'єкти нічних сновидінь, що пропонуються мені. Я просто входжу в їх декорації, і залишаюся в них до ранку, і вони створюють мені якусь площину, в якій, як на мене, чи то так дійсно здається, я завжди  напевно бачу окремі деталі... І іноді тоді сонний шлунок вивергає назовні розслаблений нівець розтривожених образів, крізь які я так і не зумів за ніч прорватися.

Але мені вони навіть цікаві. Дуже часто уві сні зустрічаються мандрівники, які йдуть мені назустріч. Ви знаєте, зазвичай я хочу подивитися їм у вічі, але замість живих осмислених очей на мене натикаються очниці у вигляді замкових свердловин, крізь які я навчився проходити в антуражні простори сновидичних залів, оскільки всі ці замкові свердловини очей я відкриваю єдиним зусиллям волі.

Саме туди я бажаю пройти, саме там я волію затриматися для того, щоб заглянути саме і тільки туди і залишитися там до часу пробудження.

Дуже часто я опиняюся у подібних просторах, але вже не страждаю на клаустрофобію недосвідченого морфіда, оскільки відтепер на мене немов би працює якесь зведення правил, за якими я не намагаюся грати в закони лабіринту, і вже не йду строго по одній стінці, чіпко обмацуючи її при просування вперед.

Ні, мені ніби подається черговий маркер, коли назустріч мені мелькають чергові чиїсь очі, які при наближенні стають черговими замочними свердловинами, через які напередодні я вже навчився проходити без затримки… Можливо, це йдуть якісь сноведичні морлоки, які бачать мене у відповідь на те, що і я, як би морфід, бачу їх, бо перед яким уві сні крізь мої порожні очі так само проходять відповідні мені сутності ... Поки сам я прямую в зустрічний мені світ сновидінь…

Всі ці роки, коли я досліджував це питання, у мене виникало почуття, що увійти в порожні очі - це ніби отримати певний код: проходь повз цей не твій світ, і не затримуйся... Але одного разу, коли крізь сон ти починаєш нарешті пробиватися до реального світу, то натикаєшся вже не на об'ємних порожнистих людей із замочними свердловинами очей, а на якісь не фанерні муляжі облич. Ось ці обличчя та ці ненамальовані на них очі, і починають реально турбувати тебе…

Морфіди ... іноді крізь сни їх можна підглянути і розглянути навіть їх окремі деталі, щоб переконатися, що цього разу це не порожні проходи в пусті стільники простору, а в якісь людські хвіртки у відповідності до твоєї душі.

Одним словом, якщо ти натрапив на подібні хвіртки уві сні, значить і в реальності тобі слід чекати зустрічі з подібними людськими істотами, що прямують у відповідь зустрічно тобі на парах, хоча спочатку, чисто тобі здаватиметься, що все це раптово визначене уві сні і явлене, залишається в реальності прихованим, незначним, а й до того ще невиразним…

Насправді, це й будуть лише тобі потрібні контакти, які одного разу вистрілять своєю значимістю хоча б на мить і перенесуться у твій внутрішній всесвіт, вливаючи з нього все нові й нові фарби в житті чергові рас фарби, в яких і тобі буду уготована роль, без присутності в світ якої, навколишня реальність відтепер стане біднішою… Не бійся цієї зовні рольової фанерності. Це куди краще, ніж безцільно тинятися через порожні очні свердловини десь ніде, де й ім'я твоє ніби ніяк…

Так що тобі доведеться відшукати уві сні всі ці фанерні силуети, але ніби без мети, а з одного переляку у тому віртуальному північному чикі-пікі... А як самі ці майже вірні маркери відчуття майбутнього увійдуть в це життя - не тобі про те турбуватися ...

Пані та панове, любіть свої сновидіння, дозволяйте собі з ними грати, але не заграватися, записуйте окремі клаптики самих крихітних сновидінь і назавжди пам'ятайте, що до  сновидіння вам не дано дотягнуться і навіть не завжди дано повторити його химерні ошметки… Ось чому, все, ви хоч якось заповните, відразу рішуче і сміливо ставте в собі на повторну багаторазову прокрутку. Хоча це і буде лише мала дещиця того, що вам реально наснилося.

Не впадайте у відчай, а просто вважайте, що ви знайшли під собою суху міцну шлюпку: так що сідайте в ній позручніше ... І постарайтеся продовжити свій сновидичний заплив досвідченого земного морфіда ...

Доброго і світлого вам пробудження, мир вашому дому, а штил андер велд! На тому й амінь… Бо… Все це ще не кінець…

Веле Штылвелд: Срез Сновидений, ч.5-р

Веле Штылвелд: Срез Сновидений, ч.5-р

Морфиды… иногда сквозь сны их можно подсмотреть и рассмотреть даже отдельные детали, чтобы убедиться, что на сей раз это не пустые проходы в пустейшие соты пространства, а некие человеческие калитки в ответные тебе души.

Одним словом, если ты наткнулся на подобные калитки во сне, значит и в реальности тебе следует ожидать встречи с подобными человеческими существами встречно тебе ответными, хотя поначалу, чисто  тебе будет казаться, что всё это внезапно определенное во сне и явленное, остается в реальности скрытым, незначимым… 

Это и будут искренне истинные контакты, которые однажды выстрелят своей значимостью хотя бы на мгновение и перенесутся в  твой мир, вливая в него все новые и новые краски, ласки и в жизни очередные рас краски, в которых и тебе буду уготована роль, без присутствия в мир которой, окрестная реальность отныне станет скуднее… Не бойся этой внешне ролевой фанерной . Это куда лучше, чем бесцельно бродить через пустые глазные скважины где-нибудь нигде, где имя твоё …

Так что неприеменно придётся отыскать во сне все эти фанерные силуэты, но никак цели в неком виртуальном полночном чики-пики… А как почти верные маркеры осязаемого грядущего пройдут в эту жизнь – не тебе о том горевать…

Дамы и господа, любите сновидения, позволяйте себе с ними играться, но не заигрываться, записывайте отдельные клочки самих крохотных сновидений и навсегда помните, что полного сновидения вам не дано дотянутся и даже не всегда дано повторить его вычурные ошметки… Вот почему, всё, что вы хоть как-то заповните, тут же решительно и смело ставьте в себе на повторную многократную  прокрутку. Хотя это и будет только малая толика того, что вам реально приснилось… 

Не отчаивайтесь, а просто считайте, что вы обрели под собой сухую крепкую шлюпку: так что  усаживайтесь в ней поуютнее… И постарайтесь продолжить свой сновидический заплыв бывалого земного морфида… 

Доброго  и светлого вам пробуждения, мир вашему дому, а  штыл андер велд! На том и аминь… Но прежде….

Крепко-крепко спи ты.

Сто путей, сто дорог,

Для тебя открыты.

Все на свете отдыхают:

Ветер стих, небо спит,

Солнце затихает,

сон сквозь полночь спешит

И луна зевает

–  Пора вставать, – сказала  себе Соня, завернулась в одеяло и проспала все на свете. Жизнь складывалась пока не так, как хотела, такую не жалко было менять на сон. Ей снился такой странный сон, что она готова была и рада досмотреть его до конца, но надо было на учёбу вставать…

Сновидение несло не самый благоприятный прогноз –  в ближайшие дни Соню словно окатят водой, то есть нарушат ее покой какой-то неожиданной новостью… Ну, что же… Пробуждаться, так просыпаться… 

Теперь Соня сидела на куче одежды. Это огромная гора, достающая до самого неба. Теперь ей придется пробираться на вершину по кучам жизненного мусора… Не время ли снова спрятаться в сон, где она бежит по поезду, в поездной гостинице «Омелас», в страхе пробегая по местам воспоминаний, и не находит никого: её, видно, здесь бросили. Но внезапно в коридоре, который символизирует пересечение прошлого и настоящего, к ней присоединяются друзья, и все они вместе выбегают из поезду, который уносится в кошмарные сновидения…

– Мои суставы, –  всхлипнула при пробуждении Соня…  –  нах этот сон, когда у нас по жизни тусовка... –  а на Соне одни  только фэнди-худи: 

катим-катим, крутим-крутим…

Сон до завтрака рас крутим…

Первое, от чего она офигела, это был сон, где были все в каких-то солнечных топах и с люминесцирующими накладными носиками. Там была и Соня, но без сандалетных носиков и без топа, а в скромном ало-фиолетовом халатике Золушки.  Это были съемки клипа «Золушка отдыхает», но почему-то локации были другие. Но самым главным персонажем как раз и была Соня - Сунен... Ну вот, её опять занесло в мангу.

Прикол был еще в том, что рядом с ней был Хинато, её несносный  братишка, котрому  и сказать было нечего – даже во сне он не разговаривал с своїй вздорной сестренкой…

–  Кажется, я сейчас зареву, - определилась Соня. – Я  всегда в подобном месте реву, – уточнила она. И вспомнила еще сон, когда она пришла к врачу, и тот ее так напугал, что Соня даже подумала, что это паук, и начала еще больше паниковать, пока не сбежала в безлюдный пустой коридор, где с ней  уже реально началась паника … Только затем она проснулась и поняла, что испуг вызвали волосы врача, закрученные на допотопные бигуди... Оттого они и свисали на плечи врача по-паучьи…Круто, –  окончательно решила Соня, но для справки, сообщила, мол, по жизни я боюсь пауков…

Всю прошлую ночь во сне её носило по городу похожем на Энск, где она признала давно знакомый  маяк, поговорила с кем-то для себя значимым по телефону, спешила ещё сфоткаться с Холландом Роден, но увидела запеленованую в паучий кокон малютку, родители которой опрометчиво понадеялись на чудо выздоровление девочки…  А проснулась на своей теплой кровати… Как будто реально  в ней поменялись местами сон и просон… 

Веле Штылвелд: Срез Сновидений, ч.4-р

Веле Штылвелд: Срез Сновидений, ч.4-р

Я не хочу знать, что случится со мной… Я хочу знать, как после случившегося мне предстоит выбираться из этого…. Карл Густав Юнг  – вот и всё, что пожалуй надо знать:

Для начала, пока человек живёт на земле, с ним обязательно что-нибудь приключается: сама жизнь человека на этой планете, это особое приключение, но у каждого приключения существуют свои собственные законы, свои собственные правила, свои собственные каналы – каноны… И пока мы живём согласно всем этим правилам, тем не менее, мы очень надеемся на всяческие особые исключения… Но в реальности всё обустроенно таким должным обазом,  чтобы всегда хватало одних этих правил, и  чтобы исключений и поправок к ним было всегда был минимум миниморм, на который никогда нельзя понадеяться, а тем более оперировать им после ночи воздушных тревог, если только теоретически представить, что стрелял этой ночью по Украине один единственный гиперр-реактивный самолёта-ракетоносец, выпустивший болем пятдесяти ракет,  но при этом не спала вся Украина – с трех часов ночи до восьми утра…

Здесь только можно кощунственно пожелать всяческих негараздов пилоту и экипажу по сути массовому убийце мирного населения. Чисто эзотерически выход можно попытаться найти в естественном кармическом наказании конкретного авиаэкипажа и стоячих над ним военных и политических убий-руководителей. Но, увы.никакой  сверхъестественной смерти не бывает – ну, попробуй этим сегодня кого-нибудь даже не убить, а попросту удивить. Мир стал неестественно толстокожим и неудивляемо-непробиваемым…

 И в то время, когда нам надо лежать, спать и смотреть яркие сны и предаваться сонамбулической релаксации, мы тупо извиваемся на полу в прихожей либо в ванной комнате кухонных в тупо стеснённом пространстве между двумя бетонними  стенами без надежды на неведомое в нынешних условиях милосердие, и прерваный столь варварським образом сон  заменяет нам  мелькание постов на Фейсбуке,  которое только отдаленно может походить на некое сновидение, но эта стахатическая последовательность картинок на ФеБе только  перелистывает  печально болезненные  предверия нынешней ситуации, состоящее из абсурдных полуснов  на яву, которые мы видим тревожно-рассеянном  полусонном трансе реальности.

Да, их можно в отдалённом приближении принять за сон, но они обладают неким вязким, назязчивым плосковидением, которое не не связывается в единую запредельную картинку мира со свойственными для нее целебностями кармическими. Они просто мелькают в подобие странного калейдоскопа, заставляя рецепторы мозга сублимировать этот видеоряд в привычные для себя аккорды как бы окрестной, на чуть отдалённой жизни…

Наверное, эти аккорды ужасны… Наверное, ничего бы не случилось, если бы я не увидел в них себя и не сумел рассмотреть в них некие особо яркие детали: ведь в сновидениях я никогда не настаиваю на том, чтобы плотно осязать предлагаемые мне объекты ночных сновидений… Я просто вхожу в их декорации,  и остаюсь в них до утра, и тога они создают мне некую плоскость, в которой, как мне всегда кажется, я вижу отдельные детали…И тога иногда сонный желудок вывергвет расслабленный стул растревоженных образов, сквозь которые я так и не сусел за ночь прорваться…

 Но даже не они мне интересны. Очень часто во сне встречаются путники,которые идут мне навстречу. Вы знаете, обычно я хочу посмотреть им в глаза, но вместо живих осмысленнных глаз на меня натыкаются глазницы в виде замочных скважин,сквозь которые я научился проходить в антуражные пространства сновидических залов, поскольку все эти замочные скважины глаз я открываю одни усилием воли.

Именно туда пройти, именно там задержаться с тем, чтобы заглянуть именно и только туда и остаться там до импульса пробуждения…

Очень часто я оказываюсь в подобных пространствах, но уже не страдаю клаустрофобией неопытного морфида, поскольку уже на меня работает какой-то свод правил, по которым я не пытаюсь играть в законы лабиринта, но уже не иду строго по одной стенке, цепко ощупывая её при продвижении вперёд…

Нет, мне будто подается очередной маркер, корда мне навстречу мелькают очередные чьи-то глаза, которые при приближении становятся очередными замочными скважинами, через которые накануне я уже научился проходить без последствий… Возможно, это идут некие сноведические мороки, которые видят меня в ответ как бы морфидом, перед которым во сне сквозь мои пустые глаза точно так же проходят ответные мне сущности… Пока я направленно не устремляюсь во встречный мне мир сновидений, из которых сам я только что …

Все эти годы, когда я исследовал этот вопрос, у меня возникало чувство, что войти в пустые глаза - это словно получить : проходи мимо этот не твой мир, и не задер живайся… Но однажды, когда сквозь сон ты начинаешь наконец пробиваться к реальному миру, то натыкаешься уже не на объёмных пустоглазых людей с замочными скважинами глаз, а на некие не фанерные муляжи  лиц. Вот лица и глаза на них ненарисованые, явленные и начинают реально тревожить тебя…

Веле Штилвелд: Зріз Сновидінь, ч.2-у

Веле Штилвелд: Зріз Сновидінь, ч.2-у

Зазвичай, коли мова заходить про сновидіння, виявляється, що фахівцями в галузі сновидінь сьогодні вважає себе майже чи не все людство,і люди, яке ниньки живе на землі. Але коли до цих сновидінь домішується ще будь-яка додаткова містика,тоді виникає звісний сумбур, який чи хто-то бачив, чи хто-то марив, а чи хто-то вважав, що так все й відбувалося уві сні…

Безперечно, сон і досі є явищем маловивченим. Безперечно і те, що незабаром з'явиться реальна можливість не тільки записувати сновидіння, а й програвати їх згодом реально, відображаючи точну відеограму будь-якого конкретного сновидіння.

Я ось у зв'язку з цим згадую таку річ, як паранормальні контакти, з м'яко скажемо, інопланетним підтекстом першого, другого, або навіть третього роду – абдукцією, тобто з викраденням землян ніби-то горезвісними інопланетянами, саме на період дії конкретного сновидіння… У сенсорному сенсі все це має під собою реальне образне навантаження чи хоча б або навіть міфологему.

Що ж до конкретної галузі дослідження глибин далекого космосу, коли людство тільки починає шукати всілякої систематизації, то насамперед виходить дещо трохи пропорційне до відомої пісеньки Володимира Семеновича Висоцького:

          У далекому сузір'ї Тітау-Кіта

          живуть наші браття за Розумом.

          Ми посилаємо ракети туди,

          А нас посилають по-різному.

Реально ж сьогодні ми посилаємо, чесно кажучи, якусь частотну недоінформацію, так би мовити, по-дитячому накреслену нами на самому кінчику частотного світлового пера – тендітно, хворобливо, що вводить віддалених космічних одержувачів цих цидулок до якогось цивілізаційного ступору: піди розбери, що у нас там образно в голові, а що й чому зненацька  в навколонаукову площину пройшло ...

І де в тій інформаційній капсулі логічні шпангоути та стрингери? Так одного разу мені було сказано якимось почесним інореальним Перуном, що подібна первинна передача цивілізаційної інформації з планети Земля не може бути розглянута більш ніж розчерк випадковим електронним стікером з мізерною цінністю, що дорівнює майже нулю.

Напевне, саме таким очевидним варварським способом на кшталт  стікера, чи суто частотною ручки чи олівця ми ще й досі пишемо в інформаційному просторі двадцять першого століття, послідовно і міцно відмовляючись від вже розроблених світлових і квантових методів інформаційної передачі у всесвіті!

Ми сьогодні ймовірно ще мало знаємо про можливості світла, і тільки зовсім недавно навчилися укладати необхідну нам інформацію в світлові торові кільця! Бо світло, укладене у подібний тор, зберігає свою структуру в тому первісному перекодуванні, яке ми вже здатні вдатися і сформувати у себе на землі. Але замість кілець досвідченого курця на тому кінці інформаційного світловода ми отримаємо реально передані пакети світлових та квантових образів!

Виходить, що вже сьогодні світло можна зашивати у подібний світловий тор навколо якогось гарматного хвилеводу у вигляді вивантажуваного у багатогодинний відеофільм про нас і нашу планету! Адже схоже, що й у відповідь далекі цивілізації, віддалені від нас вперед на світлорічні тисячоліття він нашого нинішнього розвитку надсилатимуть і до нас подібні інформації у відповідь. Але не частотними світловими порціями, а квантовими чи світловими інформаційними згустками в певному діапазоні частот! І надсилати нам треба лише таку тактичну візуалізацію, яка морально вигідна жителям планети земля. Тобто просякнену моральністю антропоморфних жителів, суто приналежних земному людству, які по суті є трохи морфіди, тому що підживлюють свою земну реальність флюїдами нескінченних нічних сновидінь, або інколи ще і просто денними мріями, що переплітаються інколи з досить небезпечними мареннями...Бо чи можуть бути безпечними сни на яву?

Та коли десь на якомусь етапі нашої цилівізаційної еволюції світлові згустки візуалізації нашої земної буття досягнуть прийомних пристроїв інших світів: планет, планетоїдів чи просто комет, і відтворять земний наш світ у вигляді повноцінних яскравих голограм, у тому числі й з нашими людськими сновидіннями чи снами наяву аж до них американських кіно-індустріальних блокбастерів, чи з моторошним, апокаліптичним інформначинням з кривавих фронтів російсько-української війни, що втілюють історичну загибель ще однієї вчорашньої імперії, чий час існування на планеті земля підійшла до свого історичного не хеппі енду, то чи зрозуміють все це вкрай спантеличені нами жителі всесвіту?

Веле Штылвелд: Срез Сновидений, ч.2-р

Веле Штылвелд: Срез Сновидений, ч.2-р

Обычно, когда речь заходит о сновидениях, оказывается, что специалистами в области сновидений оказываются сегодня едва ли не все живущие на земле люди. Но когда к этим сновидениям домешивается всякая разная дополнительная мистика. Тогда и возникает сумбур, который то ли ты видел, то ли так только тебе казалось, что так всё и происходило во сне…

Бесспорно сон и до сих пор является явлением малоизученным. Бесспорно и то, что вскоре появится реальная возможность не только записывать сновидения, но и проигрывать в последствии реально точную видеограмму любого конкретного сновидения.

А я вот в этой связи вспоминаю такую вещь, как  паранормальные контакты, с мягко скажем,с инопланетным подтекстом первого, второго, или даже третього рода – абдукцией, похищением землян инопланетянами, на период действия конкретного сновидения… В смысловом смысле все это имеет под собой реальную образную нагрузку либо мифологему.

Что же касается исследования конкретной области глубин далекого космоса, когда человечество начинает искать всяческой систематизации, то прежде всего получается нетто слегка соразмерное с известной песенкой Владимира Семеновича Высоцкого:

В далеком созвездье Титау-Кита

живут наши братья по Разуму.

Мы посылаем ракеты туда,

а нас посылают по-разному…

Реально же сегодня мы посылаем, честно говоря, некую частотную недоинформацию, так сказать, по-детски начертанную нами на самом кончике светового частотного пера – хрупкую, болезненную, вводящую отдаленных космических получателей в некий цивилизационный ступор: пойди разбери, что у нас даже информационно-образно на уме,  а что и отчего вдруг внезапно в околонаучную заумь прошло…

И где в той информационной капсуле логические шпангоуты и штрингера? Так однажды мне было сказано неким почетным инореальным Перуном, что подобная первичная передача цивилизационной информации с планеты Земля не может быть рассмотрена болем чем росчерк случайным электронным стикером с мизерной ценностью равной почти нулю.

Стикером, ручкой,  карандашом мы пишем в информационном пространстве двадцать первого века неким очевидным варварским способом, последовательно и прочно отказываясь от уже разработанных световых и квантовых методов передачи информации во вселенной!

Мы вероятно мало знает сегодня о возможностях света и только сов сем недавно научились заключать эту информацию в торовые кольца! Цвет, заключенный в подобный тор, сохраняет свою структура в той перекодировке, которую мы уже способны сформировать у себя на земле. Но вместо колец опытного курильщика на том конце информационного световода мы получим реально переданные пакеты световых и квантовых образов!

Получается, что уже сегодня свет можно зашить в световой тор вокруг  некого пушечного волновода в виде отгружаемого во у многочасового видеофильма о нас и нашей планете! Ведь похоже, что и ответно дальние цивилизации, отстоящие от нас на тысячелетия вперед он нашего нынешнего развития будут посылать к нам ответные информации. Но не частотными световыми порцями, а информационными сгустками квантовыми или световыми в неком диапазоне частот! И отсылать надо только тактичную визуализацию, то есть такую визуализацию, которая морально выгодна жителям планеты земля. Антропоморфным жителям, которые по сути своей чуть морфиды, потому что подпитывают свою земную реальность флюидами бесконечных и непрерывных  ночных сновидений…

Где-то на каком-то этапе световые сгустки визуализации нашей земной реальности достигнут приемные устройства иных планет и миров и свят наш земной мир в виде полноценных ярких голограмм, в том числе и наших земных человеческих сновидений. А к ним американских блокбастеров, и жутких апокалипсических видение второй мировой и бездны последующих воен, вплоть до нынешней безумной российско-украинской войны, олицетворяющей историческую гибель еще одной вчерашней империи, чье время существования на планете земля подошло к своему историческому эндшпилю.

Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.28

Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.28,

РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,

Переклад – Веле Штилвелд

Для цього і існують усілякі сучасні автомати?.. Хм-м... Так, мабуть – "автомати"... З таких, що спроможні націдити грамів по двісті п'ятдесят "Помилки Мічуріна", для розминки, і без оплати, як гуманітарну допомогу... від забулдижного абортарію яблуневого саду – мо’ раніше вже куштували оті горезвісні гички-яблучка? Було б що дефлорувати! Як там за астролябієюкласика… 

– І не кажіть… «Знявши» з вівсайду, вона «всмоктала» мене за «керуака», хе-хе…

– Менталітет!.. Якщо Мир і репне через свою ментальну «квадратність», то тріщина порветься через серце поета… І тоді буде вже не до гучних палких фраз, а до передостанніх дихальних поштовхів, тільки з тим, щоб повітря сортувалося…вдих, видих, здих…

– От-от… І вже начхати буде за кого тебе там приймають, хоч і трохи прикро, що ти не той був насправді! Хоч, звісно, і намагався? Знати би тільки задля чого і до чого…

– Кому ж це, як не поетові відомо це особисто?

– Ну, ясно ж... Кому і "чорнила" – екслібрис з Ніла… Хлюп-хлюп і нахлябався на повний пуп...

– Знаєте, у бабусі моєї якось жив песик. Шавочка така, без ознак собачої аристократичності, але з вишуканою прізвисько «Бетю». Так, їй Богу, цей Бетю був палко переконаний, що невдячне, на його думку, Людство винайшло віник тільки заради розправи над його, бетюні, надшкір’ям собачим! Взагалі він невротик був, може тому й не особливо обтяжував себе інтелектуальними вправами, списуючи на те, що для всього лише клички і достатньо. І відгукувався він на неї із завидною справністю, особливо коли справа доходила до шніцелю. А чи усвідомлював він колись свою відповідальність за... То вже таке… 

– За відсутністю належного Кодексу?

– Ну і за це в тому числі… Не без їхньої, собачої, провини в їхньому собачому житті все, як у піснях: «Собака буває кусяча тільки як дійсність собача…» 

Зрозуміло, він до кінця так і не знав, хто він насправді… Це і природно - букварів у дитинстві він не читав ... Але чи було йому прикро... ну так, щоб до сліз?.. Отже? Що там і як?

– Так-сяк, дещо напере косяк – Дівчинка на драфті... в присічному поп-арті…

– Тобто?..

—Я слухав її і… пам'ятайте, як там у класика:

 «…слова звучали так швидко і невиразно, 

що, здавалося, той, хто говорить,

несе якусь неймовірну нісенітницю…»

– Так, в інтерпретації сьогоднішнього дня, все Вічне не більше, ніж: «Ну?». Причому, питання зневідки, як обіцянка в нікуди…

— Ось і я часто не виконую те, що обіцяв тільки через те, що часто виконую те, чого й не думав обіцяти… Загалом, все це єписіма якась…

— Ну, якщо немає жодної різниці, коли виконувати свої обіцянки – до того, як їх даєш, чи після, то може й єпитим'я, але в ім'я?

— А десь Вам доводилося хоча б бачити хоч би якихось нетрахнутих?

ПО ТОЙ БІК

(Рік перший від Створення Світу)

АпАпп залишав своє тлінне тіло: «Все!» І це було його дійсне Все… Поруч, доповнюючи його, перебувала в аналогії його ФіллФіл...

Вся Історія Нібіру, з детальною послідовністю його ролей і присутностей в ній, уповільненим кінороликом прокручувалась перед внутрішнім поглядом, щоб виціджена квінтесенція напрацьованого досвіду вдрукувалася в його сутність особливим інформаційним тавром – специфікою особистості... 

Він був ще кармічно молодий, і ні духом своїм, ні свідомістю не міг бути прийнятий у Вічність, і тому належав касті осягаючих, а до того ще й мав своє антагонічне доповнення - ФіллФіл і Повну Відкриту площину Можливістей, яких дійсно було до чорта, і той чорт волав:

– Витончена забаганка Вогню,

З'явилася, мов вітер!

Знявши талісман, я спалив своє ім'я –

Візьми! Я приніс Тобі попіл... –

так заклиналася Карма,

– Не йди без слів у темряву нічну...

Ти повинен спалахнути в полум'ї захід сонця,

І повстати над неминучою темрявою... –

так заклинала Сансара...

На відміну від тих, хто увійшов у Вічність, Ті, хто були просяклі «зоряним дощем», спалахнули на інформаційному тілі омріяної фаетами планети. Тепер їх втілення та продовження еволюції тут – у випещених расах Ті Піто Про Ті Хенуйя – порослі Розуму, що дійшли до висновку:

– Тільки миттєво охопивши свідомістю Принцип і Волю Миру, Ти увійдеш в віднайдену Вічність! Боги відчинили саме перед тобою Двері! Боги стерли з лиця планет Потворні химери сну Розуму... Боги покаялися!.. Тобі відкрито спрямування у Вічність!

Вже канув у прірву Опальний осередок Ацтлов, в агонії та конвульсіях, невиліковно вражений вірусом «Планети Вогняного піску», і Великі води вже омили, стерилізувавши до невинності, нові землі «Планети, що знайшла Лик»: з піни вод вийшов на землі Шуанне розпластав свої крила над рівнинами Май Кетцалькоатль, і на берегах Хінда, готовий прийняти розп'яття на могутньому стовбурі секвої Рама... Після недовгих років Хаосу, крізь застиглий небесний пил пробився Ра-Сонце і глянув божественно на нові землі, волаючи до варварів трепетних:

— Відтепер, Всевидюче Око Тих, Хто увійшов у Вічність, буде пильно дивитись срібним поглядом з Безодні ночі: «Я тебе породив, я тебе і зроблю!» Відтепер – Новий Час! Відтепер – Рік Перший від Створення Світу!

…А поки, АпАпп залишав своє тлінне тіло…

Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.27

Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.27,

РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,

Переклад – Веле Штилвелд

Треба заздалегідь підрахувати, чого такого з тривимірного аспекту захопити, що обернулося б чимось на шкамаття придатним… І бажано понатуральніше придатним… і пристойніше, щоб не соромно було перед уболівальницями, наприклад типу Jofa там, або Toronto-2000».

Олівер Роберт Мерф сплюнув: «Звичайно, то нісенітниця якась...Пхатися в такі гіперпросторові нетрі заради «задурно зіграти в хокей».

До того ж зовсім не ясно, як саме людина, чи людиноїд, при цьому почуватиме себе...Можливо, з тією, чотиривимірною антропологією щось дійсно те, що там в хокей, а і в шашками не зіграєш...Не зрозуміло ж тоді як у тому вимірі звідки і як стирчатимуть руки! А поле? Відомо, що площина з нарощуванням до ще одного орта зпричиняє уючичудасію, від якої  паралелепіпед звісно здувається! Це подібно до стану риб у акваріумі, які у тривимірному просторі якусь собі шайбу гепають, ніби і собі грають у якесь тривимірне поло», що ніяк  не вкладалося в голові Олівера Роберта Мерфа...

Ну, наприклад: «А воротарю як же тоді у воротах встати? Головою вгору чи до якоїсь чотирьохвимірної осі?..До верху?..Чи до низу, якщо «нижній крайній» у прорив рватиме? А якщо до низу, то у що ковзанами впертись? – До того, здавалося, існує дуже і дуже багато усіляких теорій, та якщо усі ті теорії розглянути на рівні, навіть без прикладного сенсу, то залишаться запитання: 

«А-а-а куди, власне, час потече? А то, може, й два часові виміри?..Якщо один  традиційно – напрямком «минуле – майбутнє», то другий? Невже перпендикулярно?..» – тут Олівер Роберт Мерф дуже міцно замислився: 

«То ж виходить, що можна буде з будь-якої точки, прям звичним ходом «з минулого – у майбутнє», зістрибнути на той перпендикуляр, як на ескалатор в невиразне прийдешнє, і стирчати там наче у «засідці», таким чином переміщуючись у глобальному часі, але звісно перпендикулярно, поки, наприклад, воротаря суперників у майбутнє не змиє тим подивом, а ти шасть назад, і бац тобі – «банка!» Але, не все виправдовується у тому казусі беля...Бо тож справжня війна, коли у майбутнє з хокейного поля боя увалює вся команда, в тому числі і з тобою...наче до часових хробаків-часопожерателей! Як же тоді потім наздогнати свій час?» – подібні запитання захаращили розум спантеличенногоо Олівера Роберта Мерфа, вимагаючи дозволу підступній ідеї «перпендикулярного часу», міцно опанувавши його мозком: 

«Аналогічно можна і з Нею», – він на мить впав у свої земні стогнання: «Вперед пропустити і подивитися, як вона гляне по всіх… м-м ...по усім дванадцяти сторонам Світла, ніби питаючи у всіх і кожного: 

"Де ж той Олівер Роберт Мерф?" А я ефектно так, з тактом, не поспішаючи устрибну у свій час назад і у відповідь вигукну: 

“Привіт, старенька старенька моя! Ну-у, ти вже довилялася до тричі бальзаківського возрасту? Це тобі не дрібниці по кишенях тирити! А я – Олівер Роберт Мерф – все ще ну хоч куди! – та осікся: 

"Е-е-е ...ні,  це я, мабуть, вимовив те "хоч куди" – марно, бо мені б подружку треба, щоб і сама була "хоч куди", і при собі оте  "хоч куди" мала..."

ЗОРЯНИЙ ПИЛ ЗІ СЛИВКАМИ

(…Ця пісня не має кінця і початку ніколи не мала…)

Все далі біжить Невротичний Пес, поведений власним поглядом на речі, залишивши свій слід у пошуках чоловіків та їх сексуальних фантазіях про жінок.Парадоксальність – то його прояв, і погляд його скоса кинутий на навколишній всесвіт.А в скорботній безмовності птахів він навіть  читати радість тих, хто позбавлений дару крил.

Все далі біжить Невротичний Пес, поведений власною волею до руху, вже не шокуючи здруру п’яно, а лише дивуючи своєю появою.І в їдкому диму, де в битвах зазвичайїв і боги безсилі, і панство п'яне, цей Пес навіть поблажливий, але не сентиментальний: бо Він ні за, як і втім, ні не проти Війни...

А воєнна дійсність завсяк час вимагає нових героїв, яким не чуже прагнення Світла, і Пес, як заручник своїх перевтілень, друкуючи крок, плекає кожен свій слід.Але любов тих, хто був з ним особливо близький, схожа на уявну забаганку долі.І крізь призму інших станів свідомості, він скоріше байдужий, ніж зухваль  прихильник Любові.

Від інтимних перемог – суть від самоспалення – все далі біжить Невротичний Пес.Він рухається повільно, ніби вникаючи у свою відповідь, на яку ще не поставлено запитання.І в моменти його  – поруч виникає тенденція до сполоху мрій, викликаних психоделічною отрутою, від яких і біжить той Невротичний Пес…

– А вона як і яка?

– Ну-у, як Вам сказати, стареча.А десь чи колись Вам доводилося хоч би бачити нетрахнутих на… повну макітру?

– М-м ...Я взагалі-то теє...Ну, а Вам що, теж не теє...?

– Ну, тобто так, настільки мізерні відчуття від спілкування з тою біомасою, що не гріх і голову оголити: хто ж стільки альтруїзму проявити встигає? Це ж яка колосальна робота! Це ж яка вам недоречна звитяга, бо скільки кіло-, або навіть мегаджоулів витрачається вщент даремно! Може на це є хоч якісь автомати? Як у метрополітені за розміном:

 «Автодефлорація! Новинка! Два в одному! Користуйтеся українським!», та ще усього по 25 копійок?

Веле Штилвелд: Зріз Сновидінь, ч.1-у

Веле Штилвелд: Зріз Сновидінь, ч.1-у

Сон повинен збродитися в густі вершки видінь - 

у цьому суть всіх пересічних сновидінь.

Я дуже часто ставлю сам собі запитання, що стосується мого ставлення до світу сновидінь, які потім з величезним зусиллям волі змушуєш накладати частинами одне на одного, частково поєднувати, частинами перекроювати, і майже дещо переінакшувати, перш ніж утвориться якась гідна тебе сноведична реальність…

Звичайно, це вже не сон. .А що може бути більш радісним, ніж уміння і необхідність злитися зі світом, який поставив тебе на край реальності, не викинувши з неї, не виставивши у коридор недіяння, де ти повинен відбувати напів-покарання, напів-шок, а просто поставив тебе у вартових на краю реальності, де ти несподівано і точно зумів піддивитися і підсікти щось таке, що в іншому світі могло б й бути, й не бути ...

Нинішня війна дала нові форми підглядання сновидів... Так, дивний факт, але ось у квартирній ванній висить досить велике дзеркало, яке останнім часом мене дещо турбує ... Хоч ми його всіляким чином переполовинили, перехрестили, придавили скотчем до стіни, з усіма її нерівностями, не до кінця довіряючись одному тому підвісному гачку, яким справа закінчувалася звично у мирному часі.

І тут з'явилися цікаві колізії: у людському повсякденному світі, як за розкладом, тут же виявлялася така дивна закономірність: що можна було дивитися чи прямо в таке дзеркало, чи трохи навскіс, чи ще більш за скіс, якось на перекосі, і бачити нові і нові уламки все тієї ж даної в нашому світі реальності, яка перетворювалася раптом то на другу, то на третю, то в черговий раз енну за рахунком проекцій приболілу нову реальність, яка поступово і переводила тебе через віртуальний перелаз в новий всесвіт абсолютно нової реальності, в якій були зовсім інші закони, вкрай відмінні від звично тутешніх, раптово надламаних і різко сколотих у люте військоліття, яке раптово з’являлося натомість своїх учорашніх атиподів у ставленні  до визрівших у плинному лихолітті новітніх проблем до навколишньої війни та миру.

На жаль, у новоявлених страшних проекціях фактично був відсутній так бажаний навколишнім людством  мир, бо був тільки світ у найстрашнішій, майже звіриний подобі, адже тільки війна змогла продертися через ці спотворені загогулини світу.

І тоді я спостерігав те, від чого мені раптом ставало млосно. Звичайно, і з цього теж можуть виникнути надалі досить реальні розповіді, але... Я поки притримаю їх, щоб потім одного разу дати їм нормальне огранювання і з вустної форми обов'язково перевести в текст, перш за все тільки на українську мову, і лише в такому стані підготувати для публікації свою чергову чесну книгу. Моїй батьківщині Україні сьогодні потрібні українські книги, інакше навіщо взагалі ці непрості книги писати в відторгненні від навколишнього світу?

Бог нагородив мене цією землею і пристикував до життя цього українського світу. В цьому і мій біль, і нагорода. Колись мій батько обожнював середвічного Омар Хайяма, який одного разу сповістив:

Що п'ю вино, не заперечую, не слід.

Але по марному хулиш мене, сусід.

Коли б усі гріхи творилися в сп'янінні,

тоді б ми чули б тільки п'яних слів лушпиння.

Так от цей рубаї і був найпершим слоганом мого батька, про що сьогодні без зайвого сорому я сповіщаю про це, бо мій грішний татусь блискуче знав вісім європейських мов: російську, українську, французьку, німецьку з безоднею тамтешніх діалектів, сербську, болгарську, чеську і словацьку, а до них мову європейських євреїв-ашкіназів – ідиш… Український поляк, який в силу тодішньої імперської рекогносцировці говорив російською, проте легко,на вибір присічного співрозмовника з'їжджав на будь-яку іншу знайому йому мову,не відчував в тому для себе аж ніякого дискомфорту. Це був його вибір, як мій вибір сьогодні саме і полягає  у тому, що мої книги повинні видаватися і лаштуватися у цьому всесвіті українською мовою, навіть не в ім'я якоїсь української ідеї, а в ім'я всього підмісячного людства.

Адже навіть, коли я підглядаю свої страшні воєнні сни, діти в них плачуть виключно по-українськи. То знедолені дітлахи нашого світу,який і буде залишатись знедоленим, якщо всі разом ми не навчимося давати ворогам відсіч у будь-якому мовному світу в будь-якій точці планети!

Мир вашому дому!
А штил андер велд.
Ваш Веле Штилвелд

Веле Штылвелд: Срез Сновидений, ч.1-р

Веле Штылвелд: Срез Сновидений, ч.1-р

Сон должен сбродится
в густые сливки видений -
в этом суть сновидений...

Я очень часто задаю сам себе вопрос:этот вопрос касается моего отношения к миру сновидений.Явленные сновидения,скорее всего,едва не притянутая за уши неправда.В чистом виде сновидения являются не так уж часто.В реальности чаще всего являются какие-то сноведические пленки,которые потом с огромным усилием воли заставляешь накладывать частями друг на дружку,частями совмещать,частями чуть перекраивать, переиначивать,прежде чем является какая-то достойная тебя сноведическая реальность…

Это уже,конечно,не сон.Это же,конечно,еще и не Божий замысел,это всего лишь подсказка,которая приходит во сне,и через которую приходится проходить всякий раз,когда тебе хочется идти дальше:твои читатели ждут от тебя увлекательного рассказа.А что может бать более радостным,чем умение и необходимость слиться с миром,который поставил тебя на край реальности,не вышвырнув из нее,не выставив в коридор,где ты должен отбывать полу-наказание,полу-шок,а просто на краю реальности ты неожиданно и точно сумел подсмотреть и подсечь нечто,что в ином мире могло бы и быть,могло бы и не быть…

Нынешняя война дала новые формы подглядывания…Да,странный факт.Вот в ванной у меня висит достаточно большое зеркало,которое меня беспокоит…Ведь во время бомбардировок оно могло стать причиной ранимости:оно могло разорвать наш мир на окровавленные куски и осколки,и потому его постигла та же участь,что и стекла в оконных рамах.Мы его всяческим образом переполовинили,перекрестили,придавили скотчем к стене,со всеми ее неровностями,не до конца доверяясь одному тому подвесному крючку,которым дело кончается привычно в мирное время.

И тут возникли интересные коллизии.Когда подходил я к этому зеркалу за бритвенными принадлежностями,которые я сам себе готовил,приговаривая хотя бы раз в несколько дней под бесконечными ракетніми налетами: - Пора побриться всё-таки…Война–войной,а бритье,в обычном человеческом мире,по расписанию,тут же обнаруживалась такая странная закономерность:что можно было смотреть прямо в такое зеркало,либо чуть наискосок,либо еще более чем искоса,или еще как-то на перекосок и видеть все новые и новые осколки все той же данной в нашем мире реальности,которая превращалась вдруг то во вторую,то в третью,то в очередной раз энную по счету проекцию все той же внезапно приболевшей реальности,которые постепенно и уводили тебя в совершенно новый мир совершенно новой реальности,в которой были совершенно иные законы,крайне отличные от привычно здешних,внезапно надломленных и резко сколотых в лютое военное одночасье вчерашним своим бесчувствием к проблемам  войны и мира...

Увы,в новоявленных страшных проекциях  фактически отсутствовал мир,либо присутствовал в самом страшном,почти зверином подобии,ведь только война смогла продраться через эти искаженные загогулины мира.

И тога я наблюдал то,от чего мне вдруг становилось страшно.Конечно,из этого тоже могут возникнуть рассказы,но…Я пока попридержу их,чтобы затем однажды дать им нормальную огранку и из изустной формы обязательно перевести в текст,и прежде всего только на украинский язык и только в таком состоянии подготовить для публикации свою очередную честную книгу.Моей родине Украине сегодня нужны украинские книги,а иначе в отторжении от окрестного мира зачем вообще эти непростые книги писать?

Бог наградил меня этой землей и пристыковал к жизни этого украинского мира.В этом и моя боль,и награда.Мой отец владел достаточным количеством языков,но язык так свято обожаемого Джек Лондона он не знал,как и не знал древний фарси,на котором оперировал обожаемый им Омар Хайям,возвестивший однажды:

Что пью вино,не отрицаю–нет.

Но по напрасному хулишь меня,сосед.

Когда бы все грехи рождало опьяненье,

тогда б слыхали мы один бы пьяный бред.

Так вот отец мой,я сегодня без стеснения говорю всем об этом,блистательно знал восемь европейских языков:русский,украинский,французский,немецкий с бездной тамошних диалектов,сербский,болгарский,чешский и словацкий,а к ним язык европейских евреев-ашкиназов–идиш,украинский поляк,но в силу тогдашней имперской рекогносцировке говорил на русском,как,впрочем легко,по выбору съезжал на любой иной знакомый ему язык,не чувствуя для себя  дискомфорта.Это был его выбор,как мой сегодняшний выбор в том,что мои книги должны издаваться и оставаться на украинском языке,даже не во имя некой украинской идеи,а во имя всего подлунного человечества.Вот почему я прилагаю к этому определенные усилия,оставаясь по сути русскоязычным литератором Украины.

Ведь даже,когда я подглядываю свои страшные военные сны,дети в них плачут по-украински.Осколочные,страшные полунепрошедшие в мой мир изгаженные реальности остановлены страшным безутешным плачем этих детей,внезапных сирот всего земного человечества…Эти страшные пограничные реальности еще могут быть отторжены от нашего мира,если все вместе мы научимся давать им отпор на любом языке мира в любой точке планеты!

Мир Вашему дому! А штыл андер велд. 

Веле Штылвелд: Срез сновидений, изустное эссе, ч.3

Веле Штылвелд: Срез сновидений, изустное эссе, ч.3

Авторское чтение, Украина, Киев, 2022 г., июнь, 21

Сон должен сбродиться в густые сливки видений...

Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.26

Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.26,

РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,

Переклад – Веле Штилвелд

–  Високорозвинена марсіанська цивілізація, про яку так багато говорять останнім часом, загинула?

– З повною впевненістю можна сказати, що ні! Високий науково-технічний рівень марсіан на той час дозволив їм пережити катастрофу і навіть частково відновити втрачений потенціал, перейшовши при цьому на внутрішньопланетну дислокацію, що, на мою думку, для ультратехнократичноъ цивілізаціъ навряд чи обтяжно.

Прикладом їхньої активної діяльності в Космосі може бути порівняно нещодавня, не більше двох-трьох тисяч років тому, поява у Марса «супутників», а точніше – адаптованих довгострокових орбітальних баз. 

Насправді, з погляду здорового глузду, логічніше та економічніше «прибуксирувати» до планети відповідний астероїд, попередньо «видовбивши» його зсередини, і обладнавши необхідним, ніж виводити на орбіту мегатонни металу і здійснювати складання суперконструкцій. Та й камуфляж! Те, що великий «кратер» Стікні на Фобосі – штучна надбудова, шлюз прийому та відправки літальних апаратів – підтвердилося даними російських АМС «Фобос –1, –2», факт. Але більш детально про Марса – на сторінках книги, йому ми приділили більше уваги.

«Лихо шпарить, та мене в консультанти не залучив! Сам-то, у своїй Лабораторії, і марсіанської вуглекислоти не нюхав! І так було, й так! Бачив я той Фобос: ні ближнього, ні далекого приводів, ні маркерних маяків... Вони, виходить, ще ті камікадзе, в сліпу шурують туди-сюди ачи що?» - Олівер Роберт Мерф, відволікшись від дивного мережевого пабліка, закурив ще і ще раз, і вже  не без цікавості, оглянув пейзаж: 

«Так... Ось для чого я тут! Я їм зараз свою версію очевидця відпрацюю... Знатимуть де на Марсі краби зимують…

Чергові «сто п'ятдесят» не завадили б зосередитися! Ще раз ознайомлюся з історико-архітектурними надбаннями...» Вирішивши, що милуватися тут особливо нічим: «За відсутністю химерностей особливих», - Олівер Роберт Мерф внутрішнім поглядом звернувся до свого географічного аспекту і вмить здавився на незакінченій затяжці - апноє …

Він стояв на своєму, мабуть, уже узаконеному згори, місці в Сидонії, де ледь розрізнювалися слідийого давніх плювків, спиною на Захід і не дихав. Самозапитання до себе були відсутні. З огляду на актуальне вже третю добу тезу про нездатність “ свого горішнього шиферу ” до диференціації, і не розуміючи, що відбувається, Олівер Роберт Мерф звично барражував у якомусь «третьому стані» – ні в Яві, ні в Наві… «Трав, отже», – визначив він себе, поєднавши найбільше підходящий тут термін «транс» з доречним закінченням «-в», і сунув журнал назад в кишеню, мимоволі співаючи свій «діагноз»: «…Please , I'm only sleeping…» 

Хоч і не поголений, але з доволі певним відчуттям прополощеності та відчутним задоволенням деяких потреб, чим і натхненний, Олівер Роберт Мерф готовий був до нових «фокстротів зміненого стану свідомості»… Йому не було ні холодно, ні жарко, лише набридло порядком «восторгнути вкрай самотньою тополею на “інопланетній Плющівці”»: 

«А може тому тут все настільки несуттєво, що якщо й не вимерли архітектори місцевих пам'яток, то через ці піраміди в паралельні світи ламанули?..» – Олівер Роберт Мерф начитаний був про можливості такого роду: «Клімат там, може, сприятливіший?.. У двомірний, скажімо, просторовий континуум ... Хоча, навмисне сплюснути себе в кляксу і тіснитися усім автохтонним населенням в ідеально плоскій площині не логічно, навіть заради багамо-канарського клімату… 

Які енерговитрати і яка тиснява!.. А ось якщо, наприклад, переміститися у чотиривимірний аспект?.. Це ж і просторіше на чверть, що актуально за всепланетної демографічної кризи, і «над душею» ніхто з «дружніх гуманоїдів» не висить… Хоча, як знати?.. Чи тільки самі вони розумні такі?.. Та й казуси почнуться! У кожної звичної штучки, прихопленої з собою для задоволення потреб побутових, четверта мірність відкриється - тобто всі банальні хреновини з фокусом виявляться... з безглуздям якимось... Але, знову ж таки – справа звички... Та до цього поприноровиться треба з часом ... Спочатку, на досаду, де, скажімо, сигарети, а де тампакси з крильцями – так все перекорячиться… А не суй у рот що попало… порозберись на дотик, що куди і до чого придатно… 

Пару разів так накуришся – певно будеш знати і що, і куди… Поголишся тостером або м'ясорубкою, наступного разу засобом від лупи «Новинка! 2 в одному!" опохмелятися не будеш, усічеш, що той «2 в одному!» – це не джин у тоніці… І, згодом, за напрацьованими аналогіями розбирати почнеш, де якого «геометричного виродка» застосувати…»

Роберта Мерфа став сміх розбирати: «А то якщо на унітазі, замість моторолера, на роботу вирушиш – дорожня поліція, як дорогого тебе «полюбить»… Так, але важче з громадськими заходами буде… Ось куля вивернеться в тор – це точно», – Олівер Роберт Мерф десь про це чув: «Виходить футбол, начебто хокеєм стає – тор -то не особливо без ключки поганяєш... Знову ж таки - ключка ... Можливо, вона набуде вигляду ... м-м ... бетономішалки? Або машинки для усунення хвостів, що саме по собі для хокею мало зручно. 

Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.25

Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.25,

РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,

Переклад – Веле Штилвелд

І справді, між Марсом та Юпітером немає належної планети, а лише хоровод величезних бруків, з аморфним ексцентриситетом. Плутон займає місце Нептуна, а той «втиснувся», проти правила, ближче до Сонця на 28% від розрахунку. Та й для Марса похибка близько 5%, а для Венери – 3,5%. Шукали планету і за Плутоном, згідно з викладками в системі є ще одне вельми масивне тіло, але виявили поки що тільки Пояс Койпера - всі ті ж парафінові та гранітні шкамаття недофрмованих протопланет і брили льоду у хмарі Оорта.

Виходило, що система напівхаотична і не піддається матпрогнозування з одного боку, і, водночас, налагоджена, як не дає збоїв, досконалий механізм, з іншого. Від пошуку «ув'язки» одного з іншим ми й відштовхнулися у наших дослідженнях.

В основу були покладені Принцип симпатичної подоби, запозичений у стародавніх, але останнім часом отримав «прописку» і в квантовій фізиці, підтверджений експериментально і теоретично, і так званий «Принцип вимушеної гармонії систем». Після багаторічної теоретичної роботи, виробилася струнка Модель «Спочаткового стану системи Сонця», яка закривала практично всі питання, що не давали спокою теоретикам, чудово «поводилася» при комп'ютерному моделюванні, цілком припускаючи і стан, що спостерігається нами, як одне з можливих, якщо. .. м-м... Ось це «якщо» і потрібно було «відіграти» практичними відкриттями, що нам і вдалося! Результати численних космічних програм за останні роки дали нам ті факти, які були передбачені та звели теоретичне з реальним!

— Ну, а тепер конкретніше, док...

—O'Kей... Отже, Сонячна система близько чотирьох із половиною мільярдів років тому... Навколо Сонця вже обертаються десять планет. Перерахуємо їх по порядку формування, тобто по ходу наближення до Сонця: найдальша і величезна - Немезіда, на відстані близько 77 а.о., за нею Нептун - 39 а.е., Уран - 19,5 а.е., Сатурн – 10 а.о., Юпітер – 5,2 а.о., Фаетон – 2,8 а.о., Марс – 1,6 а.о., Земля – 1 а. 7 а.е. та Меркурій – 0,4 а.о. Ви помітили, що я не назвав Плутон з Хароном. Тоді вони були супутниками Нептуна. Система працює, як годинник, всі ці мільярди років, і раптом, без жодних на те причин, зовсім недавно, за космічними мірками, а точніше – 11 тисяч 777 років тому переживає колосальний катаклізм: планети зсуваються з орбіт, змінюють осі та напрямки обертання, з'являється величезна кількість космічного сміття - астероїди, комети і подібне, деякі планети, як Нептун і Сатурн, втрачають супутники, інші ж, навпаки, їх знаходять, приклад – наша Земля... При цьому умови для вже розквітлого високоорганізованого життя на Венері, Марсі і, частково, умови на Землі стають буквально пекельними і залишки цивілізацій відкинуті в розвитку на тисячоліття тому... Що могло спровокувати катастрофу, враховуючи те, що під вплив сторонніх сил, що начебто проскочила неподалік Сонця масивної зірки, або «чорної» діри», Сонячна система, як доводять розрахунки, не попадала?

– Заінтригували! І в чому причина?

–  А причина загадкова, по своєму питанню, і дуже проста, за своєю відповіддю –  Фаетон... як люблять казати, для більшого ефекту, «міцно дуба врізав»! Так, стався найпотужніший вибух п'ятої, рахуючи від Сонця, планети, за розмірами та масою своєю, порівнянною із Землею, що виділилася при цьому титанічна енергія та раптовий «гравітаційний провал», викликаний різким розпиленням маси, а також стрибок на інформаційному рівні в системі, з раптовим розривом кореляцій і симпатичних зв'язків, породили гігантські «торсіонні вирви» і вбивчу гравітаційно-хрональну хвилю, що охопила весь планетарний простір! Ось вам і Фаетон - Син Сонця!

– Древні, виходить, все чудово знали? І що було потім?

–  Так, знання стародавніх можуть дати завидну фору нашим, якщо не бути надмірно вимогливими до викладок на рівні рівнянь. У кожної стародавньої цивілізації виявляється своєрідна дослідницька методологія, найчастіше алогічна для нас і далеко не завжди апелює до математики, не кажучи про фізику, і, тим не менш, точність та поінформованість у ними, що викладається, вражають.

А потім?.. Найбільше постраждав, звичайно, Марс, як найближча до Фаетона планета. Він перебував у момент вибуху, що стався миттєво, у положенні максимальної західної елонгації до Фаетону. Тому, отримавши потужний кінетичний імпульс, навздогін своєму орбітальному руху, від ударної гравітаційно-хрональної хвилі і трьох величезних осколків-астероїдів на додачу, «з'їхав» з кругової орбіти на нинішню - дуже витягнутий еліпс, що втратив майже атмосфери, що призвело до кардинальної зміни клімату і, як наслідок, втратив всі форми біологічного життя на поверхні. Тоді ж «небесне бомбардування» та приливні коливання Океану, спричинені раптовою появою Місяця, втопили Атлантиду та викликали Великий Потоп.