Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.22,
РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,
Переклад – Веле Штилвелд
Апапп, у повноті своїй з ФіллФіл, не перебував у Вічності. Він володів минулим і визначався з майбутнім, як зы спостереженням Явлення Закінчення Світу. Він стояв на перехресті двох своїх, кармічно рівноможливих, шляхів, ковзав «прожектором» своєї свідомості з власного лінга-шаріра, співвідносячи все до Принципу Всеохоплення і знаходив своє ін-карно Там, де під срібним світлом ще невідомого кроманьйонця тільки розпочинавсяся розділ статей, який панувавнад його суттю, як і над суттю будь-кого поза Вічності, і тому лише у повноті з ФіллФіл, дозволялася його перспектива: тут мав би бути Шлях у Світі, де світло, в якому від Тепер прибував, не тільки в переносному, але й у прямому розумінні, понесло б його у вир, який колись породив його, але який вже невблаганно поринав в споконвічне Ніщо, у Світ його Батьківщини ...
Вібрація під ногами напружено наростала – починав вібрувати і навколишній весь Ефір… Розсіяно-брязкітне світло задробилося в безформні відблиски, Яскравість відчиняючих Двері Світил критично посилилася – момент назрів, двадцять восьмий самообіг Нібіру завершував свій триста шістедесятий сві обіг проти годинникової стрілки і настала:
– Воля!
-.
Аполлонія Апполікармієвича підкинуло в ліжку – дикувате пробудження… З хвилину нічого не тямлячи, він втискався в себе… Нарешті втиснувся, широко розплющеними очима впізнавши рідну обстановку: «Уф!..» – вологою від холодного поту рукою нашарив щось сопяще , – заспокоївся Аполлоній Апполікармієвич: «Рога-тире-копита-шоу!» - Перед очима ще сяяло. Він вибрався з-під ковдри до холодильника: "Twenty three!.. Ну, сни... Ну, "Френсіс Коппола", не відходячи від каси! Тихо піл шурхіт шифера їде дах без кліпера ... »
Він плеснув півсклянки біленької і відразу вкотив: «А куди їде? .. Все! .. Проспатися! Сто грам, звичайно - не стоп-кран, смикнеш - не зупинишся ... Але і "Білку" відловити: "Здрастуйте", - мовляв, - "Дуже приємно!" – теж не маньячить».
Аполлоній Апполікармієвич пожував фільтр ... Взагалі-то, не особливо схильний до недовірливості, через звичку гнати все до чортячої бабусі-Ягусі, він таки відчував себе в деякому непорозумінні: «І все б нічого, як звичайно, начебто, та сни ось, як у злісного курця марихуани... Бачення театралізовані з ухилом кадри з потойбіччя якогось - це ж яка шалена сінематографія! І хто ж її таку розкручує? Прямо відео-салун «ХХ століття – Фокс»…
І числа! Ну, як у снах на замовлення! Не забути лейтмотив чергової серії – «28» – він закурив: «Сюжети розкриття вимагають? Чи то підсвідомість бурхливо так на «горілку-хімку» відгукнулося? І розридалася з того дива...
А, може, я правлю комусь за «болванку» в психотронному експерименті? Так саме так осі ті «франкенштейни дипломовані» з номерами чортячими усіх нас до певного стану зомбують! Цікаво, «свої» чи чужі? Якщо «імперіалісти», то, як їм і належить, нехай моральну шкоду мені компенсують! Якщо на очікуваний ефект свої емулятори направляєш - не тисни на тільки один «фантик дядька Сема»!
А у світах, кольору чортів верблюжих, кодування мабуть особливе... Якийсь «суфікс» їм відловити треба? Звичайно, все це навряд чи розбірливіше за супрематизм, як на мене... Альо... Чим то рогатий довбає мене по лобі?» – начитаний був Аполлоній Апполікармієвич про псі-експерименти і про контактерів, але так, щоб серйозно, та зі ставленням суто до себе… Такого ще не бувало, хоч скепсису у ньому було в нормі… До чорта!
Він глянув у пляшку, задумався, трохи нацидів ще, випив і поплентався до кімнати. Постояв біля вікна, розглядаючи вже якось не байдужий йому диск повного Місяця, але так і не відловивши якогось «суфікса» для самого себе, вислизнув назад, до поспішної легкою ходою та перегаром Філаретти Філістим'янівні, яка без форми МПС являла собою звичайне, і навіть симпатичне, явище на середини двадцяти рочків з прихватом від свого земного народження. Бо не з Місяця ж впала…
Більш того, сам він точно він звідки те північне марення, і, засинаючи, вирішив уточнити цен вранці… «Ех, Філка, мені б джек-пот, купив би я тобі букет… проїзних квитків!» – Аполлоній Апполікармієвич проскакуючи у ві стан пробудження, кидався як навіжений, немов кущі не райс ькі від тієї горілки у «рідний» світ сяючого салптного брекзиту на долівці… До дого ж від того витвору його виверженого шлунку вже розливався неабиякий сморід: «Недарма ти, щось, Філка, через усі мої дороги своєю дрезиною петлі креслиш… Хм, каламбур, панове: чорти що через суцільне чорти бач що.. Чи що?!.»
Так, вирішила душа його не твереза... До самої глибини котрої шло відлуння: «Ех, мільйон би мені… мільйонів, та ще мільйон… про-їз-них!»
Світало…
Комментариев нет:
Отправить комментарий