Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.11

Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.11

РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,

Переклад - Веле Штилвелд

Взагалі, Аполлоній Апполікарміевич в дивній психопатії знаходив в цьому «недвоїмому двоящемуся» прояву тому, що заставляло його піднапрячься над розумною інтерпретацією «пережитого»: «Хіба що, це як наркокур'єр, самим звичайним способом обходить Інтерпол – від того і вини кає та подвійність... Може,це до неприємностей?» – Аполлоній Апполікарміевич виліз із-под ковдри і пройшов до холодильника. У Аполлонія Апполікарміевича завжди там «було»… Бо в «цьому» Аполлоній Апполікарміевич був напрочуд розважливим …

Перші «сто» придали голові ясності і потянули з підсвідомості спочатку вводні подробиці: «А чи не просто стояв цей «Образ, до сучасного Людства подібний»! Було щось в цьому від класичного «Стояния на Угре»! Але що? Щось й насправді навіювало  йому своїм відсутнім проявом хоч якогось поводженням, давно вже знайоме. Якось невербально навіювало… Хоч і прововкувало дещо від себе, та щось таки при нагоді про щось сповіщало…» – Аполлоній Апполікарміевич поцмоктав з прикусом фільтр, і знову закурив, хоча вже який день «брався кидади» оте кляте табакокуріння: «…Інфузорія Туфелька!» – нарешті-то випливло з омута пам’яті: «Чимось з життя  найпростіших намагався він пояснити все в собі прояснити, і щодо принципу, то це було геніально просто… Точно,  наче зліпок з Інфузорії Туфельки!.. Та це ж не сон, а повне «Сидіть, сам відчиню!»

Подробиці, що випливли, розпалили в Аполлонії Апполікармієвичі додатковий азарт до інтерпретації: «Ця маячня неспроста!.. І сама двоїться – не двоїться… і інфузорія… А вона – що? А вона ж плодиться поділом! Навпіл вона ділиться на предмет розмноження! Ну, там – ядро, цитоплазма – хрусть і надвоє, як класик сказав! - Аполлоній Апполінарійович надихнувся, і став розмірковувати на повну, і він пішов до холодильника, як той бурят, що не брат, на додаткові ще сто...

І ось тоді все стало цілком визначеним: «6 із 39!» – ось що підказувала Аполлонію Аполікармієвичу його підсвідомість! Найчистіша арифметика! Тут у розподілі вся справа! Ділити треба! Запустив він несвідомо в нетрі підсвідомості свою програму на виграшні номери, і отримав з виру розуму остаточне підтвердження: ділити треба! Тобто наявне вже «13» – навпіл! Аполлоній Апполікармієвич відразу розділив і... отримав «шість з половиною»!.. 

Задумався... Щось не в'язалося... Дробові числа, як він розумів, до розіграшу не передбачалися... Було б якось зухвало лізти в розіграш зі своїми дробами: Лотерея ж – Національна, а не – Ірраціональна!.. Але й у істинності інтерпретації свого сновидіння він анітрохи не сумнівався – вже такий він упевнений у собі чоловік був! А після перших «двохсот» і поготів переконався – ділити треба!

І альтернативний варіант Аполлоній Апполікармієвич зрозумів дуже легко. Поважав він себе за цю легкість у вирішенні того, над чим інші голови «дроблять» на шкамаття, да ще по порадникам жебракують: він взяв і округлив «6,5», причому, щоб, напевно, відразу в обидва боки округлив… Вийшло «6» і « 7»… 

«Нічого так числа», – вивів Аполлоній Апполікармієвич: 6 – символ абсолютної закінченості в буддизмі, а про 7і і говорити не доводиться…» 

Не роздумуючи, він дістав картку, авторучку і закреслив вибрані цифри. Дослухався знов до себе: інтуїція не заперечувала… «Обмив» вдалий вибір ще «п'ятдесятьма» грамами біленької,і поблажливо глянув у вікно – світало… Ось  і подумав: «Чи хіба на роботу сходити?.. Колектив, все ж таки… Та й робота… чорти б її приватизувале! У пеклі!!»

-.

Обійми ночі охопили Олівера Роберта Мерфа з його лише йому відомими марсіанськими тенденціями. Ознаки легендарних піщаних бур огорнули небо щільними, досить низькими хмарами. Від прохолоди Олівер Роберт Мерф икнув: «Залишилося тільки матюкатися!» - але, згадавши про апноє, стримав свою реакцію, продовжуючи сканувати сумну марсіанську далечінь, з досить близькою лінією горизонту, яку, при всьому своєму 180-відсотковому зорі, він уже не розрізняв.

Задушливо, без жестів і символів, висіла вікова одноманітність над відчиненою сприйнятливістю Ланцелота Сидонії, з упертістю Закону бутерброду, який відстежує одному йому відомого Дракона, який і ризикує з'явитися Лаокооном у знісновідомій палаті… у дурці.  

Олівер Роберт Мерф тягнув безвихідну нудьгу у своїй присутності там, де його ніщо не чекало, навіть битва з виснаженою його психіку рептилією ... Хотілося емоційно виплеснутись, але до кого цей виплеск, як ні до неї.

- Ось, мля ... - спробував пограти з самим собою Олівер Роберт Мерф - той, хто звідти - з тим, хто тут:

«Тиха сідо-онійська ніч,

Не по-земному зірки блищать.

Бо звісно  зірки, то не кич,

чорти не вхоплять споконвічні…» – хоча, він таки щось вхопив, десь там у повній невизначеності, яку він уже розрізняв…

Не виключаючи можливості банальної в абсолютній темряві галюцинації, Олівер Роберт Мерф помітив недалеке, що ледь світилося, ворушіння, яке помітно збільшувалося в розмірах, що, згідно із законами фізики, говорило про скорочення відстані.