Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.14
РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,
Переклад - Веле Штилвелд
Міф старого фаету про справи та тіла земні, розказаний ним самим
першому зустрічному космічному непорозуменню – Оліверу Роберту Мерфу.
«У ті часи, що надзвичайно не віддалені від нинішніх, бо час не детермінований для тих, хто бажає «осідлали» його, да до того ж володіє певною волею, саме тоді, коли ще моря не розбивали свої хвилі о береги вщент невідомі для вас нинішніх, бо не знали вони хоч що-небудь про таких, але в віддалені часи берегів іншіх, які нині вже й не трапляються, на одному з них знаходилися Двері Істини, ким, коли і для кого відчинені, ще в ті часи найстарішим із сусдруплів не відомо…
Бо і до сусдруплів було наймудріші, які колись по-своєму переграли простір і час, на те й дано абсурдність Світу, бо де його початок, як не за відсутності такого? Однак, відомо було, що кожному були відкриті ті двері, та йди-вхопи ту Істину...
Метаморфоза нерозгадана ще й як при цьому траплялася... На те й Істина... Вирішимо, стоячи духом і тілом напруженим, спраглу Істину! Стрімкі у завзятості своєму вибратися за поріг, у двері відчинені, загадкою манливі…
Та не гріх на шлях той битий ступити – гріх таким же бовдуром, як був, і відступити з нього! І вже куди простіше: ледь ступив, охоплює якийсь порив, спокою не даючи ... І замітався спраглий істини в осягненні - упертим бараном про нові ворота забився: Істина йому потрібна?! Ішов би краще щось соціально-корисне творити, чим барана з себе дурі світного видавати…
Але настільки затятий був він у пориві своєму, настільки зачарований тою чарівністю, якої і не розуміє, що не гріх і голову оголити, - бо скільки енергії пусто-порожньо втрачено задарма! Та тут і Двері – суть провокатор – їх би повибивати, поріг же не витопчеться… Для того й відчинилися би кожному… Хай і неодружену, зате залуженому! Контакт до контакту, контракт до контракту…
А той, хто шукає того, що не помічає, той не відчує, як Істина вже грюкнула в ньому, розірвалася помстою богів за нахабство катастрофою внутрішньо вселенською... Точно наднова тьму космічну - Істина розум прострелила ... І в мить сили і прагнення вичерпуються у Шукаючого... І витрачається усяке усвідомлення марності сподівань, і на пил космічний дробиться...
А тому що, не влітай у Двері той, хто за життя плазував… Якщо повзаєш – не літаєш... Ось та тужлива тяжкість, що затьмарює Бажане, що з'явилося раптово і зникло... І плює він без жодного усвідомлення в розчаруванні своєму, від душі так спльовує і повертає до виходу з неґречним побажанням:
«Хай у ці Двері інший дятел подовбиться…о життя – не горлиця і до дурня не пригорнеться…»… Але то тільки до тих пір, поки підступна інтриганка Жага Істини знову не охопить його волю… На тому й зиждиться життя смертних за їхню дурість… А хто з наймудріших, пройде у ті Двері? Ажде в метаморфозі тій – одкровення! І щоразу хто пройшов через через ті Двері, той свій особистий Візерунок Істини по кристалу викладає... На тому і біль його за пусто-порожнє, на тому і безцільний ляск так і не відкритих Дверей ... Тому і з дефектом рід ваш гамадриловий, що океани енергії безцільно викинуті ...
Та й найстаріші з сусдруплів в тому Двері звинувачують: « Не витрачай енергоносіїв життя задля своєї забави! Ні тобі в тому слави, ні розуму! Голий гедонізм куцопердий… Фает замовк, розглядаючи марсіанське небо. Витягнувши руку з тонким довгим пальцем, він вказав на порожній простір, що трохи вище пробився крізь хмари Сіріуса: — Зараз би нам бути там! - Зрозумівши, що мова зашла про Фаетон, Олівер Роберт Мерф співчутливо запитав: - А що ж, власне, сталося? - Воля! – було схоже, що в очах фаету встали сльози, – Вам – Двері, нам – Руїни!
Олівер Роберт Мерф туповато мовчав, боячись здатися інтелектуально неспроможним. Фает додав: - Життя, щоб любити її, а не себе в ній. Було не зрозуміло: кого це її?.. Життя, чи що? Але життя – то воно… Або хто знає Її?..
Але Олівер Роберт Мерф відкинув усі ці «дочки-матері на гроші», керований цікавістю до природничо: - Усякому слідстві – існує причина! Воля - тільки енергія переходу другого в перше, - Олівер Роберт Мерф сам здивувався викладеним самим собою аргументом, але вважав це своєю гідною фразою. Однак, фает, не відрізняючись схильністю до лекторства по Вселенській Історії, хилив до якихось частковостей: -Твоя причина дивовижна, щодо Волі...
Трохи образившись на якусь подобу сарказму старого фаета, Олівер Роберт Мерф поставив питання інакше: «Чо це його на мене шкуриш? Янгол-охоронець мені ти чи що? У когось так і є, але в мене – рептилія! Хоча, хай би і членистонога ... був би сенс! » - І він зробив пошук резону: - До речі, наша зустріч - плід Вашої ініціативи? -Плід твого неврозу ... - Хм ... Я був би дуже Вам зобов'язаний ... З легким сонячним вітерцем - за 40 з лишком мільйонів миль і "в персональ" до Брата за Розумом! Понад-ККД у неврозі!
Комментариев нет:
Отправить комментарий