Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.10
РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,
Переклад - Веле Штилвелд
Ось формула для Інфузорії Туфельки у Первинному Бульйоні! - яскраві кольорові відблиски як еквіваленти вербальностей - музично виразився Оліверу Роберту Мерфу,про свої відчуття,що починали звеніти при спробах обертання думкою,візуально і акустично переплітаючись в складноконтурний орнамент, насичений різнотональною емоційністю і вдрукований в мозок, який вже відчув себе комп'ютером Macintosh фірми Apple...
А чи варто було відображати себе на внутрішньому дзеркалі,як калейдоскоп, який виграв на його зворотньому боці:на Олівера Роберта Мерфі дивилися очі,сприймані ним за виття пораненої бельдюги...Але як він не напружувався, не міг розгледіти в них того,чого від них так чекав того, заради чого,на власний подив, і проявився отут, у пісках Сидонії, впиваючись жалем до Всесвіту та сарказмом до Монументів…
І хоча,очікував він не так і багато,лише,щоб усе ще захотілося,але це було важливо для його параноїдної природи,і відповідне за цільовим змістом:
«Я маю залишити слід на цьому піску…» – Олівер Роберт Мерф глядів у зворушливу до сліз марсіанську далечінь, вдивляючись у здавалось би близьку лінію горизонту,і відчував в троєкрат меншу силу обіймів марсіанської дійсності,на яку ідейно витрачав сумління усього прилаштованого до себе земного Людства,алевже в майже марсіанському манері:
«Все це Динамо… хто жертва нав’язливих відчуті – направо,хто споріднений Марсу – проходи прямо!»
Струїлися зразки,в яких Олівер Роберт Мерф знаходив себе мікробом,переклацнувся перемикач і завирував калейдоскоп орнаментів створений зі звуків відрешених гармоній, провідна думка щось своє приспівувала і приплясувала,живописно різняючись кольорами та відтінками, інколи вибрасуючи і протилежну сторону буття…де все було дуже гаряче, щоб без зайвого клопіту датися до рук…
«В очах те ж саме,що і в подобі тутешнього Сфінкса!.. Я говорю відповідно цього,що на весь манер – одна фраза,яка люто точить розум безсилим непорозумінням…Можна ще якось перевести певну думку з мови на мову,та хрін перекладеш первісну манеру мишления на трансидентну марсіанську манеру…
Кожне Я запроторене до одиночної камери свого «Я»…А пам’ять – це такий мастурбатор мозку,як і «чорний гумор від Бога»…Усі ті байки чернечі не для малечі…Або сплановано здирстство над особистістю...Вона не працює в потрібний момент у схемі твоєї орієнтації, бо вона зазвичай безпощадна до тебе…Можливо,ти і отримаєш щось,але це буде лише черговий привід плюнути в себе…»
Зеніт не видавав ні пари іх вуст, родаючись з могутнім Надіром…Сонце давно перекотилося за п’яту годину…Мир не ворушився…Олівер Роберт Мерф балансував між собою та діалектичною реальністю…
ДОМІНАНТА «26»
Аполлоній Апполікарміевич Чертихайло проснувся...І знову спробував заснути…І йому це не вдалося…Сон,активізуючись після похміл’я перерваний бодуном,вперто не хотів ні повертатися,ні продовжуватися,ні навіть просто входити у якісь сновидничі рамки…Засів він під серцем у Аполлонії Апполікарміевичаякимсь дивним томлінням,і вже ніким не зупинний охопив увесь його мозг у сталому ритмі бодрості до себе,що нікого не на є-бета-ритмах двадцятигерцових…І неспроста,бо схоже,він потужно взревів – бо забобонним чоловіком був Аполлоній Апполікарміевич,і було у нього,що існує тільки в характері людей тонкоробних, іскусних в ділі своєму…
Поворочавшись,Аполлоній Апполікарміевич сів і,не включаючи світла,закурив:бо дивно щось торкнуло душу оте сновидіння…«До чого б це?» – чортихнулось йому,щось теє не те…Але не того хочеться.Сам на себе дивуюсь,от якби ще раз спробувати окунутися в містик-шоу від Морфея:«До чого б це?»…
Дехто, з виду іноземець – не іноземець,а може і присічний сільський інтелігент,що жив на віддалі у стані тривалого родичання с самотністю серед рівнинних безкраїх пісків,чи то Гобі і Хінгана, чи то за два дні на шляху до Бухари,стоячи,з абсолютно з безучастним видом, під солнцем дивнуватого відтінку, в своєму,ідеальному у всіх відносинах самітньому стані, суто в недосяжному чині, був зовсім один…чи зовсім два…Ну,наче,був як пара інтелектуалів…або, якихось там, сільських інтелігентів…Тут ніби-то складно усе з’ясувати звичними категоріями звично земного стану… Бо на той час ще не існувало знання про квантові переходи, то ж він наче як,сам на себе подвоївся,ніби охрясть в його масть…І саме несуразне було якраз в тому,що подвоївся він прямо надвоє,при цьому абсолютно нічого не гублячи у своїй єдиничності!
Ось це парадоксальне роздвоєння недвоїмого і розпаляло тепле томління в душі Аполлонія Апполікарміевича, що від цього миттєво терезвів…До того ж як часто було,що цілком логічно «там», в гостях у Наві,абсолютно не вписувалося до мозку на відвідинах Яві…А Людина, вона ж переїздна істота…«без обмежень до місця проживання»,створена споконвічно за принципом де за бебихи вхопив, там дамочці і втулив…Правда,поети і пророки увіщували «повертатися як частіше додому»,щоб знати куди ж притулятися остаточно,бо Сансара для людини що тудемо - сюдемо у світовій бовдні,через плюс-мінус Косинус Пі…
Комментариев нет:
Отправить комментарий