Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.28

Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.28,

РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,

Переклад – Веле Штилвелд

Для цього і існують усілякі сучасні автомати?.. Хм-м... Так, мабуть – "автомати"... З таких, що спроможні націдити грамів по двісті п'ятдесят "Помилки Мічуріна", для розминки, і без оплати, як гуманітарну допомогу... від забулдижного абортарію яблуневого саду – мо’ раніше вже куштували оті горезвісні гички-яблучка? Було б що дефлорувати! Як там за астролябієюкласика… 

– І не кажіть… «Знявши» з вівсайду, вона «всмоктала» мене за «керуака», хе-хе…

– Менталітет!.. Якщо Мир і репне через свою ментальну «квадратність», то тріщина порветься через серце поета… І тоді буде вже не до гучних палких фраз, а до передостанніх дихальних поштовхів, тільки з тим, щоб повітря сортувалося…вдих, видих, здих…

– От-от… І вже начхати буде за кого тебе там приймають, хоч і трохи прикро, що ти не той був насправді! Хоч, звісно, і намагався? Знати би тільки задля чого і до чого…

– Кому ж це, як не поетові відомо це особисто?

– Ну, ясно ж... Кому і "чорнила" – екслібрис з Ніла… Хлюп-хлюп і нахлябався на повний пуп...

– Знаєте, у бабусі моєї якось жив песик. Шавочка така, без ознак собачої аристократичності, але з вишуканою прізвисько «Бетю». Так, їй Богу, цей Бетю був палко переконаний, що невдячне, на його думку, Людство винайшло віник тільки заради розправи над його, бетюні, надшкір’ям собачим! Взагалі він невротик був, може тому й не особливо обтяжував себе інтелектуальними вправами, списуючи на те, що для всього лише клички і достатньо. І відгукувався він на неї із завидною справністю, особливо коли справа доходила до шніцелю. А чи усвідомлював він колись свою відповідальність за... То вже таке… 

– За відсутністю належного Кодексу?

– Ну і за це в тому числі… Не без їхньої, собачої, провини в їхньому собачому житті все, як у піснях: «Собака буває кусяча тільки як дійсність собача…» 

Зрозуміло, він до кінця так і не знав, хто він насправді… Це і природно - букварів у дитинстві він не читав ... Але чи було йому прикро... ну так, щоб до сліз?.. Отже? Що там і як?

– Так-сяк, дещо напере косяк – Дівчинка на драфті... в присічному поп-арті…

– Тобто?..

—Я слухав її і… пам'ятайте, як там у класика:

 «…слова звучали так швидко і невиразно, 

що, здавалося, той, хто говорить,

несе якусь неймовірну нісенітницю…»

– Так, в інтерпретації сьогоднішнього дня, все Вічне не більше, ніж: «Ну?». Причому, питання зневідки, як обіцянка в нікуди…

— Ось і я часто не виконую те, що обіцяв тільки через те, що часто виконую те, чого й не думав обіцяти… Загалом, все це єписіма якась…

— Ну, якщо немає жодної різниці, коли виконувати свої обіцянки – до того, як їх даєш, чи після, то може й єпитим'я, але в ім'я?

— А десь Вам доводилося хоча б бачити хоч би якихось нетрахнутих?

ПО ТОЙ БІК

(Рік перший від Створення Світу)

АпАпп залишав своє тлінне тіло: «Все!» І це було його дійсне Все… Поруч, доповнюючи його, перебувала в аналогії його ФіллФіл...

Вся Історія Нібіру, з детальною послідовністю його ролей і присутностей в ній, уповільненим кінороликом прокручувалась перед внутрішнім поглядом, щоб виціджена квінтесенція напрацьованого досвіду вдрукувалася в його сутність особливим інформаційним тавром – специфікою особистості... 

Він був ще кармічно молодий, і ні духом своїм, ні свідомістю не міг бути прийнятий у Вічність, і тому належав касті осягаючих, а до того ще й мав своє антагонічне доповнення - ФіллФіл і Повну Відкриту площину Можливістей, яких дійсно було до чорта, і той чорт волав:

– Витончена забаганка Вогню,

З'явилася, мов вітер!

Знявши талісман, я спалив своє ім'я –

Візьми! Я приніс Тобі попіл... –

так заклиналася Карма,

– Не йди без слів у темряву нічну...

Ти повинен спалахнути в полум'ї захід сонця,

І повстати над неминучою темрявою... –

так заклинала Сансара...

На відміну від тих, хто увійшов у Вічність, Ті, хто були просяклі «зоряним дощем», спалахнули на інформаційному тілі омріяної фаетами планети. Тепер їх втілення та продовження еволюції тут – у випещених расах Ті Піто Про Ті Хенуйя – порослі Розуму, що дійшли до висновку:

– Тільки миттєво охопивши свідомістю Принцип і Волю Миру, Ти увійдеш в віднайдену Вічність! Боги відчинили саме перед тобою Двері! Боги стерли з лиця планет Потворні химери сну Розуму... Боги покаялися!.. Тобі відкрито спрямування у Вічність!

Вже канув у прірву Опальний осередок Ацтлов, в агонії та конвульсіях, невиліковно вражений вірусом «Планети Вогняного піску», і Великі води вже омили, стерилізувавши до невинності, нові землі «Планети, що знайшла Лик»: з піни вод вийшов на землі Шуанне розпластав свої крила над рівнинами Май Кетцалькоатль, і на берегах Хінда, готовий прийняти розп'яття на могутньому стовбурі секвої Рама... Після недовгих років Хаосу, крізь застиглий небесний пил пробився Ра-Сонце і глянув божественно на нові землі, волаючи до варварів трепетних:

— Відтепер, Всевидюче Око Тих, Хто увійшов у Вічність, буде пильно дивитись срібним поглядом з Безодні ночі: «Я тебе породив, я тебе і зроблю!» Відтепер – Новий Час! Відтепер – Рік Перший від Створення Світу!

…А поки, АпАпп залишав своє тлінне тіло…