Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.24

Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.24,

РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,

Переклад – Веле Штилвелд

Хоча детально, зсередини, так би мовити, це відчуття можна б було описати як процес “з'їзду шиферу”? Може хтось просто злямзив  моє "горище" до " сивої кобили", і валяюся я зараз десь у Royal Hospital у Скліфосовського і уявляю собі цю марсіанську Одіссеєю, як сусід по палаті корчить з себе самого Гайя Юлія Наполеона Долгорукого…

І вся оця моя марудна розповідь про тяготи і злиденні реалії Великого Підкорення, не більше за марення як долбанути з фронтовим другом, якою тут я ділюся, та ще у санітарів пишучу машинку Olivetti вимагаю: 

“Волоки, падла! Зараз Герой Її Величності Королівського флоту, безіменно полеглий у славній Битві у протоці Па-де-Кале, свої марсіанські мемуари  писати буде! І доброго еля, сука, не менш за дві пінти неси – для мене та Францу Фердинанду Бонапарте! Скажи-но, дядько, адже не даремно з ранку ми дихаємо перегаром чемненько?!..” 

Та який хрін тебе просіче? На те й дана абсурдність Світу, як косміт сказав... Коротше, живи, як живеться, Олівер Роберт Мерф – Не-Олівер Не-Роберт Не-Мерф і, дасть Бог, після чергового «затемнення розуму» прокинешся ти в милому серцю пабі… Не довічно ж тут лямки тягнути! А зараз – розважаймося! У Деутеронілус закотити? Чи слід ще яких пігулок тобі пошукати? Щось не нудно букло без неврозу, щоб раптом не сконав  без параної своєї... 

Начебто, якийсь потік сенсу життя експропріювали... І кореша кудись, по задвірках просторів-часів порозшпурялися, що таргани... Ні з живою рептилією потриндіти – «У світі тварин», ні з «сумним Йоріком» за межі всесвіту ламанути на шкалт «Клуб мандрівників», – дотягнувши до фільтра, Олівер Роберт Мерф мітким клацанням пальців відстрілив недопалок у кришталевий чистий потік, протер як зазвичай водиться вологим рукавом шибки сонцезахисних окулярів і глянув угору.

З шестикілометрової глибини каньйону небо виглядало більш земним, а хмари не настільки низькими і зеленими – лише щільно мерехтів рясно зважений над планетою червоний пил, перенасичений оксидом заліза, що не особливо пустував над каньйоном - сковуваючи підвищену тиском вологість. Картина була майже північноамериканською, ну, десь на кшталт американських каньйонів, тільки без індіанців, що трохи й розслабило Олівера Роберта Мерфа. Обгорнувшись боком на валун, він звернув увагу на щось, що заважає йому у внутрішній кишені і, згадавши про куплений, незадовго до раптової «шизопортації», журнал Nature & Space Magazine, витяг його для ознайомлення.

Обкладинку прикрашав прес-реліз книги доктора Тойба Оуззена, астрофізика Лабораторії реактивного руху, що посміхався класичним американським оскалом, у компанії журналістки Мелвін Орбінські. Книга «Сонячна система: астро-історичний ракурс», що готувалася з дня на день на вихід, як повідомлялося, обіцяла майже миттєво стати бестселером... 

Олівер Роберт Мерф знову закурив і відкрив той майбутній бестселер вже на тепер  потрібній сторінці. Після традиційних вступів, жартів та поздоровлень йшло невелике інтерв'ю:

– Докторе Оуззен, довгоочікувана книга – результат Ваших багаторічних досліджень, чи написана вона на основі сенсаційних відкриттів лише останніх двох-трьох років? І чим, власне, викликаний такий ажіотаж, серед фахівців та захоплених читачів, ще до появи її у світ?

– Ну, ажіотаж – це перебільшено, а підвищений інтерес пояснімо, насамперед, довгоочікуваною та вимушеною згодою NASA на оприлюднення раніше непопулярних, скажімо так, фактів, накопичених за сорок з надлишком років досліджень Близького космосу і, звичайно, абсолютно нетрадиційними, навіть багато в чому що розходяться з академічними, поглядами на фізику, історію нашої Сонячної системи та на питання про інопланетне життя в ній, засноване на цих фактах. Дослідження ж, результати яких лягли в основу книги, цілеспрямовано проводилися саме в цьому напрямку близько двадцяти п'яти років і не тільки мною, а й моїми численними колегами, хоча, звісно, лише завдяки відкриттям останніх років ми можемо так сміливо зараз стверджувати те, що стверджуємо .

– Так-так, схоже багаторічну «битву за Таємницю» NASA програло, і ми дізнаємося те, що маємо право знати. Не заглиблюючись у причину загальновідомої позиції Аерокосмічного агентства, перейдемо безпосередньо до самої ідеї книги. Отже, в чому основні, як Ви сказали, розбіжності вашої теорії з академічною?

– Well, я спробую двома словами описати тільки історичну сторону концепції, не перевантажену фізико-математичними викладками.

Отже, Сонячна система... Згідно з правилом Тициуса-Боде, кожна планета в системі займає строго певний рівень, що визначається її усередненім значенням віддалення від Сонця, що описується відомим рівнянням Боде. Однак, при більш детальному розгляді, виявлялося, що у ряді випадків рівняння не спрацьовує, а там, де і працює, працює не зовсім точно. Вирішивши зрештою, що правило не більше, ніж несподіваний збіг, академічна астрономія відсунула його на другий план.