Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.20
РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,
Переклад – Веле Штилвелд
Вперше за непершу добу самопротистояння Олівер Роберт Мерф спробував змиритися з собою… Плювати на себе його вже не кортіло… З усіх тривіальних самороз'яснень,що «ні в хрін,ні на хрін»,в решті решт випадало зачіплятися помалу за цілком невигадливу «нитка Аріадни», і він вимовив: «Досить!»
Олівер глянув угору – сонце,нестерпно-яскраве,хоч і зменшене в півтора рази,звично западало на five'o'clock,лілово-рожеве небо сяяло виключно чисто,без зелені хмар,а нижче,до лінії горизонту,ледь помітно наразі підійнявся звично нестерпний Фобос.Решта антураж них подробиць виразної візуалізації ніякому глузду не піддавалась.«Добре,все ж таки так… Спокійно,вільно і без нудьги… Але ж яка трансформація! Повне "Я люблю тебе,Життя"! Тож,до речі,що у мене тепер з анкетою? Невже все по старому?" – події останньої доби якось начисто шліфонули його «зашершавлену Європою» душу: «То,може,прав був фает,хоч й він, звісно, галюцинація? До собачих родичів оте земне чистоплюйство! Треба повертатися сати у рідний паб! До старечої милої Європи!..«Дубль майль мені» під «світле» бурлисте, Джоджо,і телефон! Люба,все наше життя ще вельми вагоме! І воно не гівна варте…»
Та десь під ребром якесь болюче відлуння ще гучніше гупало у самому Олівері Роберті Мерфі: «Та ні, все це не те! Щось «центральне» мені тут так і не відбулося… Існує щось попереду,що десь, завичай,чимось вагомим теребить цей ефір».Чи то не інтуїція… Бо індульгенцією тут і не пахне…Чи то якась внутрішня істота зубами так «піддала скрипу»? Він ще не все второпав,але замислився: чи все йому висловлено, чи до всього вже надбані всесвітні константи? От знати б,щоб переконатися хоча б у очевидному: «Марс-то реальний?»
– Та Їм,у Всесвіті з його в гасаючим кухонним начинням за все це жарти – Людині неоговтаній, непохмельонній,яка тільки нещодавно з бананової пальми на залізобетонну перестрибнула,щоб так сяк "Celeron" під себе інсталювати! – якось ліниво і без ентузіазму «перекомпановував» Олівер Роберт Мерф свої уявні червоподібності,уподібнюючись до тетрісу і беззвучно артикулюючи губами.
Марсіанська доба - сол, яка майже рівна земній,на близькість відстані «пори очей чарівних»,схильна згасати опівночі так само швидко, як і звично-похмільні європейські сутінки. Прохолода і вологість повітря,принесені північним поривом,злегка щемливо дратували Олівера Роберта Мерфа,поповнюючи його спектр відчуттів.І ворушачи плечима,він зробив висновок,що скільки зайвого на останок не всмоктати – не насмоктишся,то уповати маєш лише єдино на: «Карусель,карусель – це радість для нас!..», а назагал просто втома… І він заплющив очі…
– Олівере, чи знаєте ви, що Точка Біфуркації – у «кармічній сітці» людини, це точка двоїння тенденції розвитку, яка дозволяє людині проявити «вільну волю». Винятковий момент адетермінації у кармі. У житті кожної людини таких точок кілька.
Відомо, шлях людини – карма, але не будь дурнем! У хитросплетіннях її гілок - ряд точок на сокогерентність, там ти вільний! У чому суть свободи? Миттю вибору! Вибираєш – вільний, а вибрав – уже раб тенденції: вибране зобов'язує! Шанс – тільки у Точці! І ось ти в ній! Всіми своїми невигадливими аспектами... Саме зараз... І саме тут... Не помились - все без свідків... Біфуркація - суть повний інтим! Бо проти дурості людської і боги безсилі! А у логіці тут бреня ... "Профільтруй" себе! Плавно дрейфуючи в каное інтуїції, зупини потік, що породжується розумом... Розплющ очі настільки, щоб не бачити нічого, крім Великого Безмежного... Великої порожнечі! Відкрий вуха настільки, щоб не чути нічого, крім Великої Безмовності… Великого Радіо Мовчання! Олівере, попереду – Прийдешнє! Попереду – Вічність! Хоч раз знайди собі сили вийти з вичинки гамадрила! Бо кому ж тоді належатимуть усі прейдешні мільйонеліття?
…Олівер Роберт Мерф розплющив очі… І м'яка вуаль, стікаючи, знову оголила його Сидонії… Болісно хотілося закурити…
– П'ятдесят би під «Портер», чи тіж даблмайль, і тоді вже на все було б начхати з Ейфелевої вежі! Або з Пізанської – бо з неї зручніше спльовувати, вона ж з нахилом, – про всяк випадок прокляв він у душі свою сексуальну орієнтацію і знову заплющив очі…
Далекий виразний перекат низьких звукових частот у високі і назад – від обертонів до профундо хвилею накотив на Олівера Роберта Мерфа з інтенсивністю, що почала наростати. Інтуїтивно вбираючи ритм цієї гіпнотичної музики, Олівер Роберт Мерф, розкинувши руки, закинувши голову у небо і по черзі викидаючи ноги вперед, затанцював Танець Єднання зі Світобудовою, йдучи від дурості «Буття бути всесвітнім носієм єдино неповторного «Я»... Тепер він вже несамовито затанцовував в стані Тієї, спину потягом перед якою Олівер Роберт Мерф уже точно не знав…
Комментариев нет:
Отправить комментарий