Веле Штилвелд та Ігор Сокол: Совістник долі, ч.2

Веле Штилвелд та Ігор Сокол: Совістник долі, ч.2

Irina Didenko: Grafic series "Ukraine: faces of war. Black sky"

Усі ми пройшли радянську епоху, а і не помітили, що все це було на поверхні, судячи за кількістю розбитих і захоплених танків. Тому не слід рахувати ще усі знищені літаки, дрони і вертольоти… Бо це тільки мала дещиця величезного імперського божевілля. Але чому завжди або Німеччина,або Росія, або на крайній випадок Англія, або ще тільки Франція чи Італія прагнуть до світового панування… Що там у них в головах, у цих божевільних?  Тут уже бояться вимовляти число вбитих та інтернованих цивільних осіб. Бо їх вже понад ста тисяч. А рано чи пізно історія виставляє рахунок навіть, коли сотні тисяч убієнних перетворюється на статистику, і всі ті помилки, що випливають від  вкрадених холодильників і усіляких автодирчиків  колись забуваються, і  людство просто ставить ще одну зарубку на згадку про ще одну дурість, якщо тільки на цей раз хоч якось виживе, тому що нинішні таргани загрожують світові ядерною катастрофою... Ось тоді напередодні Армагеддону і виникає питання: кому і за що триматися, коли ні холодильники, ні тачки, ні ідеології вже не врятують? Світ підійшов до планетарної катастрофи, в якій ми навіть не стали статистами, а тільки жертвами. Тому залишається найостанніше запитання про навіть не за що, а в ім'я чого це відбулося? Тепер ти розумієш, про що думаємо ми в Києві…

Ерік поступово приходив до тями…

- Тобто ви дійсно, пане Лаутензак, володієте даром проникнення у майбутнє. Але якщо ви не знаний медіум, яких, як на мене, зараз у Німеччині достобіса, то хто ви? 

- Так, я дійсно володію дещо неординарним візуальним проникненням у майбутнє, правда, не дуже далеке, на якихось 50-100 років…І до речі, знаю й те, що один з вашої братії, ви ж літератор, неодмінно зобразить мене у тому в майбутньому як вуличного шарлатана. Та така вже моя доля. Коли не лякаєтесь, ходімо до мене: я живу за два квартали звідси. Якщо поспілкуємося, то вражень вам вистачить на цілу книгу, тож як ходімо?

- А чого б це мені лякатися, я ж бачив, що на бандита ви не схожий.

Вони вийшли на вулицю під дрібний дощик…

Тепер вони сиділи в затемненій кімнаті, штори в якій було спущено від стелі і майже до полу. Десь під стелею горіла стара гасова лампа.

- Якщо ви так скептично ставитись до сеансів окультизму, магії і таке інше, - мовив Лаутензак, - можемо зразу розпрощатися… Проте, найкращим доказом того, що я не дурю вас, є те, що за це я не беру з вас грошей і не роблю це задля реклами. Навпаки, я ще попрошу вас помовчати про це хоча б деякий час – то ж все тут побачене вважайте маленьким кіно, яке виникло лише у вашій уяві.

- Я спробував сам зазирнути у близьке майбутнє - це коштувала мені надлюдських зусиль і, можливо, кількох років життя. Тепер я спробую показати дещо і вам, але попереджую, це буде страшно.

Еріх в сумно всміхнувся… Що може злякати того, хто побував на фронті і пережив газові атаки?

- Тоді сідайте у крісло і уважно дивіться на оцю кулю, - і господар показав на кришталеву кулю, що виблискувала на столі… - Через деякий час магія почне діяти, тож не напружуйтесь і просто довіритися цьому трохи феєрічному дійству. 

Він почав робити руками здавалося би стандартні рухи.

Ерік колись відвідував гіпнотичні сеанси, і це йому було знайомо. Але на цей раз почуття були дещо інші. Поступово стіни кімнати відступали в далечінь, розширюючись до іншого простору, який ніби накладався на цей, вже існуючий. Тепер він бачив тільки те, що відбувалося всередині ніби розширеної у просторі кришталеві кулі. Нині ця куля обіймала увесь навколишній світ, де найперше вирізнялася величезна площа, а на ній натовп, що здавалось, напружено завмер в очікуванні якогось видовища. Навкруги жодного привітного обличчя чи хоча б якоїсь незначної посмішки… На нього звідусіль дивилися похмурі мармизи зі звірячими очима і стиснутими зубами, що вишкірювалися попід надкушеними губами. Очевидно на площі зараз мало відбутися щось дуже серйозне.

І дійсно, невдовзі на майдан прибула колона вантажівок. З них швидко повискакували молодчики у коричневі уніформі. Їхні рухи були настільки автоматичні, що стало ясно - репетиції цього дійства проводилися неодноразово. Ще мить і в руках молодих адептів фашизму запалали смолоскипи, під ними і рушили колони…Через три хвилини з німецької точністю стало очевидним, що смолоскипоносців чекала не просто юрба, бо вона почала жваво перетворюватися і набувати абрисів фашистської свастики. Під звуки і тріски гучної музики вогняна свастика повільно прийшла у рух…

Та найстрашніше було попереду, бо  у вогонь, невдовзі розведений на майдані, з усіх сторін полетіли книги… Багаття палало посеред площі, і кожна коричнева колона додавала свій «так би мовити» внесок до того страшного полум’я - у вогняну братську могилу полетіли стоси усієї німецькою мудрості та й не тільки. 

Раптово, наче на кіноекрані виник крупний план - Ерік подався вперед і побачив на обкладинках прізвища Емануіла Канта, Георга Гегеля, Артура Шопенгауера, Фрідріха Ніцше і цілої плеяди німецьких просвітників аж від часів Мартіна Лютера і братів Грім…