Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.18

Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.18

 РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,

Переклад – Веле Штилвелд

– Примарний пошук Витоків Миру! Небуття не краще за Буття, а тому намарне намагатися вирішити як і з чого з'явилося. Все це так само безглуздо, як і міркувати про те, як з Усього може статися колись бо' Ніщо! Теорія Великого Вибуху – Теорія Обмеженої Свідомості. Все і Нічого є рівноваріантні можливості Миру! «Дні та Ночі Брами» – ось Ключ, хоча і без не пояснення… Все ніби і є, і… одночасно відсутнє… Це «тутешній Каприз Світобудови»! Енергія уявного втілення і є Джерело усвідомлення Себе! Як Небуття культивує своє «Не є», так і Буття культивує своє «Аз' єсмь». Але у відносному розумінні, поєднуючи рівноправність станів… Істина лежить у ситуації «Аз' єсьмо То» – десь у середині між «Так» та «Ні»! Тому в такій сильній девіації щодо Істини і знаходиться Людина... Тому і немає Пророка в жодній Вітчизні, і тому так невловима ця проміжність розумом людським... Так само, як і Час, основна риса якого – відсутність, сприймається реально, як Буття, що превалює над Небуттям, даність Небуття та неменша. Ілюзія Часу породжується лише зміною станів Буття – переходом причин у слідства, оскільки будь-яке явлене у свідомості, переходячи у неявлене, нарощує необхідний рівень потенціалу переходу, що засвоєне Людиною, як Ентропія. Принцип «Є – Не є» не важливий без цього в Основі буття . Ось цей «Принцип переходу з Себе у Себе» і є Бог у неандертальському розумінні… Інакше все просто не може вкластися в убогому людському інтелекті, як ніколи не зможе вкластися і сам Початковий Принцип його Самості, бо ким він породжений, як не самим собою... «Іскра Божа в кожному!» – ось хто дійсний Творець най горішнього Вінця Природи.

Ось тому, Олівер, все твоє Було-Небуло – це лише гра в «дочки-матері на гроші», які ти маєш протринькати перед тим, як остаточно висловлюватися… Все було рівно настільки, наскільки не було: Справжнє тільки «Тут і зараз!» Ніколи не говори: «Я був… я робив…», тому що не ти був і не ти робив… Ніколи не говори: «Я буду… я зроблю…», тому, це не ти будеш і не ти зробиш… Якщо був – То вже не Ти! Якщо будеш, то ще не Ти! Тільки «Тут і зараз!» – між «Так» та «Ні». А яку третю складову ти поминав?

Олівер Роберт Мерф, «перевантажений» засвоюваним, не зразу знайшовся щось відповісти... Він спробував пояснити це жестом, але зрозумів, що не зможе... Череп, схоже, посміхнувся:

– Навіть ваша таблиця множення двовимірна ... А якаж ж третя складова?етьої складов І як з цим у людста? Бо без третьої складової якось не по-людськи…

Розум у Мерфа закипів, аж наче забулька… Все! Повна психічна стерильність... Як тобі до нічого... Або як щось ще щось випнеться у світ із нічого...

Яскраве сонце... Розмальовані обличчя... Посмішки... «Я називав Її-Суниця»... Щільні хвилі компресії ритм'н'блюзу... Наша справа – молитва!

ДОМІНАНТУ «26»

Аполлоній Апполікармієвич був тверезий… І він був дещо ошалелілим від останніх подій… Він навіть виглядався у дзеркало, нічого не зрозуміючи… Від того він майже припинив чортихатися… Тепер він був у крайній впевненості, що найближча його гостя – Біла Горячка… Втрачав рефлекси Аполлоній Апполікармієвич та плюнув звісно на це... і до того, на все, до чого до плюнув, люто і смачно харков ... Він і інтерес до роботи, колективу, тітки-Наталі, яку зрідка але ентузіазмом зустрічав, проте відчував, що приваблює, та Філаретту Філистим'янівну колиб не було, втратив... 

Потім, правда, став знаходити частинами ... Він підкреслив « 23» і сидів, медитуючи, над карткою... У свідомості перемогло лише: «Тираж – післязавтра!» Йому б ще два номери! А решта – хоч «чорт рогами торгуй»… Якось дивно «випав із життєвого возика» Аполлоній Апполікармієвич і це було йому і як «ріг вперед», так і «два роги назад»… Повні асоціальність, аполітичність, акомунікабельність…

«Є ще щось!» Та що «це»є  якось не розумілося, але, мабуть, зірки в гороскопі його встали на диби-копита: ось чому Аполлоній Апполікармієвич і був тверезий... і вандально не виправдовував свого прізвища... Він водив пальцем по картці і маловиразно бурмотів якісь ласкаві лайки...

ЗОРЯНИЙ ПИЛ З МЛЕКОМ ГРІШНИМ…

  

Іскри його сяючих очей гасли, не відмірявши і дюйму польоту. Магнітні бурі зробили своє – він вдосталь нашотався по азимутах. Мабуть, тим він хотів Себе здивувати:

-Але я бачив Її! Я тримав лібідо в цих руках! – його руки злітають до Сонця… Дещо обпалені руки… І він хрипко затягував звичну співанку про те, що підхопив десь на руїнах, що втратили сенс імперій:

І коли ми покинули не парадик, а Парадіс,

Залишаючи сліди на піску,

Я зрозумів -

Завтра Сонце зійде на Сході...

За ним тягнулися такі сумні сліди, що не було жодних сумнівів у тому, що Сонце справді зійде завтра там, де має звичку це робити. І там своє життя – лінивае, послаблене, у божественному ладані. Користуючись цим, Вона не відпускає, сходячи, як завжди – покрита емульсією лимонної Fiesta…