Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.27

Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.27,

РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,

Переклад – Веле Штилвелд

Треба заздалегідь підрахувати, чого такого з тривимірного аспекту захопити, що обернулося б чимось на шкамаття придатним… І бажано понатуральніше придатним… і пристойніше, щоб не соромно було перед уболівальницями, наприклад типу Jofa там, або Toronto-2000».

Олівер Роберт Мерф сплюнув: «Звичайно, то нісенітниця якась...Пхатися в такі гіперпросторові нетрі заради «задурно зіграти в хокей».

До того ж зовсім не ясно, як саме людина, чи людиноїд, при цьому почуватиме себе...Можливо, з тією, чотиривимірною антропологією щось дійсно те, що там в хокей, а і в шашками не зіграєш...Не зрозуміло ж тоді як у тому вимірі звідки і як стирчатимуть руки! А поле? Відомо, що площина з нарощуванням до ще одного орта зпричиняє уючичудасію, від якої  паралелепіпед звісно здувається! Це подібно до стану риб у акваріумі, які у тривимірному просторі якусь собі шайбу гепають, ніби і собі грають у якесь тривимірне поло», що ніяк  не вкладалося в голові Олівера Роберта Мерфа...

Ну, наприклад: «А воротарю як же тоді у воротах встати? Головою вгору чи до якоїсь чотирьохвимірної осі?..До верху?..Чи до низу, якщо «нижній крайній» у прорив рватиме? А якщо до низу, то у що ковзанами впертись? – До того, здавалося, існує дуже і дуже багато усіляких теорій, та якщо усі ті теорії розглянути на рівні, навіть без прикладного сенсу, то залишаться запитання: 

«А-а-а куди, власне, час потече? А то, може, й два часові виміри?..Якщо один  традиційно – напрямком «минуле – майбутнє», то другий? Невже перпендикулярно?..» – тут Олівер Роберт Мерф дуже міцно замислився: 

«То ж виходить, що можна буде з будь-якої точки, прям звичним ходом «з минулого – у майбутнє», зістрибнути на той перпендикуляр, як на ескалатор в невиразне прийдешнє, і стирчати там наче у «засідці», таким чином переміщуючись у глобальному часі, але звісно перпендикулярно, поки, наприклад, воротаря суперників у майбутнє не змиє тим подивом, а ти шасть назад, і бац тобі – «банка!» Але, не все виправдовується у тому казусі беля...Бо тож справжня війна, коли у майбутнє з хокейного поля боя увалює вся команда, в тому числі і з тобою...наче до часових хробаків-часопожерателей! Як же тоді потім наздогнати свій час?» – подібні запитання захаращили розум спантеличенногоо Олівера Роберта Мерфа, вимагаючи дозволу підступній ідеї «перпендикулярного часу», міцно опанувавши його мозком: 

«Аналогічно можна і з Нею», – він на мить впав у свої земні стогнання: «Вперед пропустити і подивитися, як вона гляне по всіх… м-м ...по усім дванадцяти сторонам Світла, ніби питаючи у всіх і кожного: 

"Де ж той Олівер Роберт Мерф?" А я ефектно так, з тактом, не поспішаючи устрибну у свій час назад і у відповідь вигукну: 

“Привіт, старенька старенька моя! Ну-у, ти вже довилялася до тричі бальзаківського возрасту? Це тобі не дрібниці по кишенях тирити! А я – Олівер Роберт Мерф – все ще ну хоч куди! – та осікся: 

"Е-е-е ...ні,  це я, мабуть, вимовив те "хоч куди" – марно, бо мені б подружку треба, щоб і сама була "хоч куди", і при собі оте  "хоч куди" мала..."

ЗОРЯНИЙ ПИЛ ЗІ СЛИВКАМИ

(…Ця пісня не має кінця і початку ніколи не мала…)

Все далі біжить Невротичний Пес, поведений власним поглядом на речі, залишивши свій слід у пошуках чоловіків та їх сексуальних фантазіях про жінок.Парадоксальність – то його прояв, і погляд його скоса кинутий на навколишній всесвіт.А в скорботній безмовності птахів він навіть  читати радість тих, хто позбавлений дару крил.

Все далі біжить Невротичний Пес, поведений власною волею до руху, вже не шокуючи здруру п’яно, а лише дивуючи своєю появою.І в їдкому диму, де в битвах зазвичайїв і боги безсилі, і панство п'яне, цей Пес навіть поблажливий, але не сентиментальний: бо Він ні за, як і втім, ні не проти Війни...

А воєнна дійсність завсяк час вимагає нових героїв, яким не чуже прагнення Світла, і Пес, як заручник своїх перевтілень, друкуючи крок, плекає кожен свій слід.Але любов тих, хто був з ним особливо близький, схожа на уявну забаганку долі.І крізь призму інших станів свідомості, він скоріше байдужий, ніж зухваль  прихильник Любові.

Від інтимних перемог – суть від самоспалення – все далі біжить Невротичний Пес.Він рухається повільно, ніби вникаючи у свою відповідь, на яку ще не поставлено запитання.І в моменти його  – поруч виникає тенденція до сполоху мрій, викликаних психоделічною отрутою, від яких і біжить той Невротичний Пес…

– А вона як і яка?

– Ну-у, як Вам сказати, стареча.А десь чи колись Вам доводилося хоч би бачити нетрахнутих на… повну макітру?

– М-м ...Я взагалі-то теє...Ну, а Вам що, теж не теє...?

– Ну, тобто так, настільки мізерні відчуття від спілкування з тою біомасою, що не гріх і голову оголити: хто ж стільки альтруїзму проявити встигає? Це ж яка колосальна робота! Це ж яка вам недоречна звитяга, бо скільки кіло-, або навіть мегаджоулів витрачається вщент даремно! Може на це є хоч якісь автомати? Як у метрополітені за розміном:

 «Автодефлорація! Новинка! Два в одному! Користуйтеся українським!», та ще усього по 25 копійок?