Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.17

Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.17

РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,

Переклад - Веле Штилвелд

Він лежав у мокрій чи то траві, чи то просто у купі бруду, з великими труднощами починаючи усвідомлювати себе в собі і в звичній приміській ситуації, поблизу заростей бузку, під накрапуючим дощем, в сутінках, що вже починали згущатися... Голову розривав гул, що переходив від профундо до обертонів – туди і назад… Відчуття промоклого та промерзлого тіла немов не  було…Бо тіло майже не відчувалось, хоч і гупало від профундо до обертонів, від профундо до обертонів…Гуп… гип… гоп…

Аполлоній Апполікармієвич, який неодноразово бував у подібних «засідках», незважаючи на всю пікантність, підвівся у доброму глузді і з чистою совістю.. Відкрити йому вдалося тільки одне око: друге, щось, йому не підкорилося... Нашарив його рукою, Аполлоній Апполікармієвич, стер щільну грудку глини і, нарешті, глянув на світ «стерео»… Світ не здивував несподіванками … Сяк-так уставши, він, так само «стерео», оглянув свою зовнішність і дійшов до висновку, що  все це «справа чортяча» і додому він свою дупу дотягне, ще раз відпрацював азимут «додому» але вже виключно по запаху бузку і рушив строго по звичній лоції своєї промоції…

Низькі – високі – туди-сюди – в обертонах профундо гуділа голова, віддзвонюючи Цар-колоколом не стихаючий дзін, що коливався на кожному кроці, але вдома у Аполлонія Апполіннарійовича «було», і це дещо згладжувало вакханалію «чортячого бодуна»… і надихало навіть і надалі перебувати…у глузді і з чистою совістю.

З консолідацєю всього пережитого і переживаного, Аполлоній Апполікармієвич «обкочував» тільки одне: «Та-ак… зараз 150… щось там про 23… 23… спочатку 150… неспроста ці 23…»

РАЙСЬКІ КУЩІ чи Кому і кобила наречена…

Перше, що відчуваєш на Плутоні – телогрійка типу «фуфайка» тут є не більше значущістю, ніж модний пляжний костюм… типу «бікіні»… І сонцезахисні окуляри – хіба що данина іміджу… Незатишно тут без належної вправності. Не вистачає чогось там... постійно і дуже... Хочеться змінити дислокацію відразу, навіть з повною неввічливістю не ознайомившись з визначними пам'ятками, якими, до речі, без приладу нічного бачення не особливо налюбуєшся. Плутон, скажімо прямо - на любителя, якому начхати за кого його приймають. Грандіозні сумніви западають у душу якоюсь місцевою фанерозою… Тут, мабуть, варто прийняти на віру, що комусь колись  робити висновки тут прийдеться… Еврібіонти, мабудь – витівники вульгарні, але щоб до екстремальної екзальтації… Втім, може їм «плюси-мінуси» по Кельвіну перемкнути і з «фіолетовим відтінком» врізати… Відомо – еврібіонти…

Навколо Плутона бовтається Харон. Не те щоб Місяць, але теж супутник. Давно бовтається, та якось без толку… Міг би й з океанами на предмет припливів-відливів обертати, та підмерзло все… до «дебелих від морозу феньок» замерзло… Ось де «відтяг» Амундсену з Беллінсгаузеном! Не зазимуєшся – «хрін там тій Антарктиці!..» Шкода тільки, що ентузіазм їх вже давно якось відсяк… Тепер на несприятливі погодні умови і дивитися нікому... Правда, еврібіонти, відомо – витівники вульгарні… У них тут Батьківщина Історична… Якщо, звичайно, місцевою фанерозою пройтися із належним регламентом.

Є, звичайно, думка і щодо паралельної реальності: даремно, чи така хроніка за Сонцем орбітальні синусоїдо їди дбало намотує? Просто так і кішки не дозволяють собі коврижки... Ну, та все це в Гіпотезі: Чи є життя на Марсі, чи немає життя на Марсі - це науці не відомо ... То ж класик сказав!

-.

Велика Порожнеча – ось що відчинилося Оліверу Роберту Мерфу… Ні то буддійська, ні то шаманська… Але у найповнішому своєму Величчі… Та сама Основа, з якої виходить вся Наповненість Світів, як доступних до сприйняття, так і передбачуваних… Абсолютне Ніщо відчинилося, розкинулося всеохопленням, розкриваючи всю Таємницю таємниць, навіть не запитавши пароль, як це зазвичай прийнято у галактиці, щоб виглядало все честь по честі – хоча б у формі мантри якоїсь, чи заклинання або ритуального лиття аяхуяску. Олівер Роберт Мерф навіть не знайшов, куди сплюнути - Абсолютне Ніщо!

...За спиною відчувалося Присутність ... У традиціях - за лівим плечем - Одне, за правим - Інше, але Олівер Роберт Мерф відчував щось Єдине за всією своєю спиною відразу ... І ця Присутність направляло Промінь його Сприйняття, фокусувало на деяких приватних деталях Поданого і навіть давало «розжівку» категорій, що й було «під зріз» розуміння Людським.

Якось краєм свідомості, Олівер Роберт Мерф запитав: «Чого це, раптом, вся Істина Світу лаванула саме мені?» - але в черговий раз, відчувши відповідальність дипломатичного повіреного, покірно почав слухати, у повному усвідомленні відповідальності перед Людством.

«Голос» з-за спини виявлявся в ньому так само невербально, як і у випадку з «Братом за Розумом», який відкинув свою спорідненість без ласого аргумент…