Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.15
РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,
Переклад - Веле Штилвелд
Та чи не продати це know-how? - Раптом несподіваний ділок прийшов до тями в «близнючій» натурі Олівера Роберта Мерфа, - Правда, якому кретину? Чи є охочі відтягнути на уїк-енд у Сидонії? - На кшталт жарту кинув Олівер Роберт Мерф у бік Землі, - Та й що власне продати - невроз? Та тут і до найближчого патентного бюро – 70 мільйонів кілометрів… Пішки – десь... років так... 135 тисяч, – швидко прикинув він, – Навіть якщо йти дуже бадьоро… Фает уточнив: —Зараз лише 55 мільйонів – протистояння… За 17 років уперше така близькість, – і поглядом наголосив на двозначності. Це зігнуло сенс фрази в якусь стрічку Мебіуса, яка пересмикнула вегетативну нервову систему Олівера Роберта Мерфа, що скучила за сигаретою...
Перші промені сліпучо-зменшеного марсіанського сонця бризнули в шибки сонцезахисних окулярів Олівера Роберта Мерфа, і він, здригнувшись, розплющив очі.
Морозний марсіанський ранок, що вихопив його з чогось, ні то давно шуканого, ні то раптово притуленого, голками промайнув по всіх його нервових клітинах, і Олівер Роберт Мерф, з якоюсь болісною огидою, відчув момент банального пробудження… Оглянувся: «Сидонія давалася у вже відчуттях, відмінних від нічних відчуттів, не обтяжуючи себе прагненням до мінливості: ті ж Колосси, ті ж гори, ті ж близькість лінії горизонту і триразова легкість…
З невимовною тупістю дивився він у точку, де ось-ось мало відбутися щойно віднайдене для Сидонії чергове Явлення Христа народу», але – ані чомусь не пробивалося ані найменшого сліду над віками незайманому піску… Тільки дві точки від вчорашніх плювків: «Може й Янгол… Відомо ж – Тварина безтільна… А, втім: «Доброго ранку, Піонере Марсіанської Одіссеї! З чого почнемо тутешній будень?..»
Ранок починався волого і душно... до кольорових плям у очах...
ЗОРЯНИЙ ПИЛ ЗІ СЛИВКАМИ
(Третє око Сфінкса дивиться у Космос)
Він чув далекий виразний перехід низьких звукових частот у високі… Потім назад… Він не намагався аналізувати… Він зрозумів те, що закінчувало його… Хоч умовно, але зрозумів… Він не прагнув саме цього – просто шукав… І зовсім несподівано організувався в моменті три де-передруку обмеженості в безмежність… А вже наважитися було страшнувато! Бо звісно, лякає те, що поза апостеріорі… Це як «інтерфейсом» налетіти на кактус! Тобто звичне для присічних землян «фейсом об тейбл»…
Але ментальне тління профанувало весь Славний Кодекс честі – Породженему породженим «Бути!» І процідити в себе «це найприфортовіше», передбачало якісь «внутрішні тарганові перегони». Страх холоднуватими струмками сплутав орнамент цікавості, а взаємно й цікавість перевтілилась в навколишнє макраме страху. Нісенітниця невиразно блукала просторами, де «розкинувся розум широко». І розпропелився прямо в мізках, за всіма правилами буравчика.
Такі ось каруселилися грайливі «зграїки»... Чи породженим від того породженого «Бути!»? Потрібно тут було «Щось», у чому, або в кому можна було б знайти волеупорний базис… Ну, виправдання там яке, або такий-сякий тобі сенс… Ось як би «покластися на Христа», бо слабка Людина суттю і зарозумілістю своїми! А від того він і боягузливий до уникнення від поступків... Так, тут тривіально потрібно класичне "щось, щось, щось ще"! Сказав же Мудрий за склянкою кахетинського: «Бути Людиною – це тільки спраглість щомит спроба стати Людиною!» І звідси кожна секунда – то в «плюсі», то в «мінусі»:
«Падаючи з верхніх шарів атмосфери ті, що прокляли крила свої,
Що рухає Вашою волею?
У Безодню свого Его, або у владу провалля Ті,
що стоїть біля витоків здобуття янгольських крил?
Я хотів би бачити себе в її дзеркалах,
Я хотів би пізнати себе через її відчуття!
Я хотів би мовчати про те, про що варто мовчати,
Але Хто, як не Вона, тоді звісно – про Що?
Займаючи позицію "по той бік себе",
мимоволі входиш в образ того,
саме кому побудував Міф.
Бо міфи реальніші, ніж жінки,
що канули в наші сни,
ніж жінки, з відбитком наших карм на своїх лініях життя,
інформативно упресованим у них
через генну структуру «первинного білка»…
Але вони – Міфи – такі ж безглузді без них –
створених Творцем і сфокусованих нашою психікою…
Їх – Міфи – спепеляє Їхній погляд: «Живи довго, але помри Молодим!»
І ми рухаємося повз «будівлі», що вносять хаос у нашу реальність…
ми вибудовуємо свій кошмар за образом і подобою своєю,
у несвідомому пошуку того, що ще не прийшло впрейдешнє…
Зрештою, так нічого і не відбувається, крім ви будови за дивним кресленням долі.
З цього погляду будь-який підпал «будови» виправданий, як данина Герострату!
Тому, як, перш за все, це ефектне шоу, що втілює акт, в якому ключ до звільнення…
До звільнення зокрема сексуальності …
Бо звільнена сексуальність - це зовсім не сексуальна розбещеність...
Втім, чи в сексуальності справа?
Ми назавжди не знаємо один одного через те, що народжені споживати!..»
Комментариев нет:
Отправить комментарий