Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.6,

Олег Мартинов: ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.6

 РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор, масло, 

Переклад - Веле Штилвелд

«Може глухонімий собака?» – заспокоював себе Аполлоній Апполікармієвич: «А то може моя російська не грамотна?..»

На пероні «Місцеве Інформбюро» – баба Фіма жваво скидала нудьгуючим претендентам у пасажири крадені насіння за демпінговими цінами, ризикуючи отримати прецедент із місцевою коаліцією семечкотрейдерів:

- Берити більше, хіба ж це ціна? Ляхтрички ще довго не буде! Бо на переїзді перечепилася Миколина стара кобила та свого причепа з гноєм на колії і перекинула...

-Шоб-те чорти в насінні завелися! - засмутився Аполлоній Апполікармієвич і з подвоєною досадою зробив крок у дверях електрички зустрічного напрямку.

У салоні жебракували контролери: «Платі-і-те за проїзд!». Аполлоній Апполікармієвич оцінив ситуацію як: «Ч-чортячий чих!!» – і, рвонувши ручку дверей переходу в сусідній вагон, прямо грудьми потрапив на «штики» старшого ревізора Філаретти Філистим'янівни, яка влаштувала пильну засідку в міжвагонному просторі на випадок біженців з-під «караючого меча» ревізії:

- Квитки на контроль, громодянин!

Від несподіванки Аполлоній Апполікармієвич остовпів до втрати мови, що й залишило Філаретту Філистим'янівну без «чортів»:

- Я Вам, громодянин, чорним по білому повторяю: "Квитки на контроль!"

Не знайшовся Аполлоній Апполікармієвич «штиковій атаці» і мовчки стрибнув на перон.

Забобона баба Фіма, спантеличена перспективою «чортів у насінні», співчутливо заголосила, риторично запитуючи:

- Ну, чи ти бач... Ну, як воно від людей тікає? – але, впіймавши на собі погляд Аполлонія Апполікармієвича, запобігливо проявила співчутливість:

- Святий Боже!.. Та не хвилюйся, наступна ваша лехтричка… У п'ятнадцять п'ятдесят буде… Тож уже не довго чекати…

Роздумуючи про перспективи, Аполлоній Апполікармієвич промовчав: «П'ятнадцять п'ятдесят… П'ятнадцять п'ятдесят… Часу, що сажі в пеклі…»

У привокзальній розливайці «Шашлики», чи то винуватець, чи то жертва, опинився носом до носу, з колійним майстером Миколою, що саме цієї пори проходив курс активної реабілітації інтенсивною алкотерапією:

—… А кобила вже біля рейсу, — пояснював він щось продавчині тітці-Наташі, яка шукала делікатний привід виставити його за ексклюзивний запах — наслідки гужекатастрофи, що причиняла дику ностальгію з чогось настільки безтурботно далекого, що невловимо для  преисічного розуму... Сам Микола, схоже, анітрохи цим не обтяжувався, натякаючи «п'ятіркою», що стирчала з напіввивернутої кишені, на те, що він тут надовго.

 -Чортів ріг тобі в бік! – скривився Аполлоній Апполікармієвич і, пройшовши до прилавка, з гідністю впечатав у липкий пластик «десятку»:

-П'ятнадцять по п'ятдесят, чортів порожняк не жени!

Тьотя-Наташа очманіла. Лаянку вона давно вже індентифікувала, то ж була індиферентна до неї, але щоб «п'ятнадцять по п'ятдесят».

Виточуваний Миколою «Версаль», повернув її в реальність дуже оперативно:

- Може відразу пляшку візьмете?

- Я б узяв пляшку, чортами тебе обнеси, - засвідчив її поглядом Аполлоній Апполікармієвич, - Але мені треба п'ятнадцять по п'ятдесят!

- Шість сімдесят п'ять, - знизала плечима тітка-Наташа і взялася за сервіс.

Притихлий Микола дивився на Аполлонія Апполікармієвича із захопленням та цікавістю. Любив він, щоб ось так - "Оба-на!", а не так, щоб - "раз-два і ..."

Перед Аполлонієм Апполікармієвичем стояла струнка шеренга з п'ятнадцяти пластикових чарок. Микола, затамувавши подих, напружився, наче хокеїст на вкиданні. Звична до витівок  тітка-Наташа поглядала з цікавістю. Відчувши себе Сократом перед чашею цикути, Аполлоній Апполікармієвич глибоко видихнув – гроші сплачені, публіка заплакала у передчутті дивних видовищ… Усвідомивши таки, в останній момент, що він трохи перегнув у гарячці, Аполлоній Апполікармієвич врятувався думкою: «Вже валяти дурня, так з сакральним завзяттям:

-Ну, чортячі боги, ховайте розум за роги! – лихо гримнув Аполлоній Апполікармієвич,  іодну за одною, перекинув у себе тринадцять чарок – з другої по чотирнадцяту... І ниби тим вдовольнився.

Крякнувши, він повільно вдихнув, уткнувшись носом у рукав, кілька разів здригнувся і… неквапливо попрямував до виходу…