Андрій Кісельов: ВЕЖА,ч.3

Андрій Кісельов: ВЕЖА,ч.3

– Заходь,– запросив Технік.

Капітан рішуче заперечив:

– Тут же немає входу.

– Вежа – сама по собі і є вхід.Іди.І не думай про товаришів.Вони все одно прийдуть сюди.Самі.Раніше або пізніше...

– Ти тільки скажи,Техніку,хто ти є? Ти ж...– видавив із себе Капітан.

«Божевілля якесь...Марення!» – спливло в мозку.

– Я – Технік.Все вірно,я загинув.Ну,іди ж.Прощавай.Два хрести і барабанні палички.Ми,напевно,більше не побачимося,Капітане.– Міцне чоловіче рукостискання було взаємним.

Капітан ступив у стіну,сіра речовина огорнула його з усіх боків,і Капітан зробив ще один рішучий крок.Сіра завіса відступила назад і яскраве світло засліпило Капітана на кілька недовгих митей...

Гезз підійшов до Таві.

– Злякалася? – запитав він,блиснувши своїми неземними зеленими очима.

– Штурман...Він щойно стріляв у тебе,– несподівано промовила Таві,яка досі мовчала.

– Дивися,а від усіх цих  справ ти навіть заговорила! – щиро здивувався Гезз,хитро прищуливши.– Штурман стріляв у мене? І що ж?

– Влучив,– сказала людина у білому скафандрі,що стояла біля вішки.

Гезз недовірливо подивився на неї,посміхнувся,і поглянув на Таві.Але,побачивши вираз її обличчя,збентежено відійшов убік.

– Сашко? –  здивовано вимовила дівчина,не відриваючи погляду від обличчя людини в скафандрі.– Саш...

– Іди до Вежі,Таві.Капітан чекає...– сказав Саш.

– А ти,Сашко? Як же ти?

– Я не можу.Я тепер разом із Вежею.Іди,Таві.Сміліш!..

Дівчина підійшла до нього і поцілувала в теплу щоку.

– Прощавай,Саш...

– Може,ми ще побачимося.Я дуже сподіваюся на це.Коли-небудь...Два хрести і барабанні палички...

Вежа була спокійна.Все,що вона повинна була робити,виходило.І ще: Технік їй подобався.Хоч був він,на відміну від Гезза,з того самого простору,що й вона...

Штурман знесилено впав на піщаний схил:

«Проклята Вежа!» –  подумав він і зціпив зуби.Пісок на них весело захрумтів.

Третя сирена перестала вити секунду тому.

Штурман піднявся і сів на піску,відкинувши непотрібний тепер пістолет.

– Необхідно було зробити це раніше,– сказав хтось і опустився на пісок поруч.– Тепер пізно.

Штурман подивився на спокійне обличчя Техніка.

– Ти був мені другом,Штурмане.Але сьогодні я нічим не зможу допомогти тобі.До Вежі ти будеш іти сам.Вибачай.

Штурман хотів простягнути йому руку,але Технік відступив кудись і зник.Перед Штурманом знову тьмяно заблищав на сонці почорнілий метал вплавленої при падінні в пісок рятувальної капсули.

Він побачив три ланцюжки слідів,що відходили на захід,до Вежі,і зрозумів усе.Щось мокре,незвичне обпекло його щоку.Штурман машинально витер сльозу й отут його погляд наштовхнувся на блискучий предмет,що стирчав з піску.Він нахилився,щоб краще роздивитись,і побачив зручну рукоятку свого пістолета.

Штурман люто затоптав його глибже в пісок і знову закрокував убік сонця,що вже почало заходити,до Вежі,до вішки,де як і раніше чекав його Гезз...

Вежа стояла одночасно в різних секторах Галактики,на різних,так не схожих одна на одну планетах. Але – у своєму власному просторі.З паралельним світом вона могла зістиковуватися лише ненадовго...

Капітан стояв на лісовій галявині і чекав того,хто буде перенесений на Землю під час наступного повернення.Позаду,за його спиною,тихо шуміло  зелене листя.

Вежа,що підносилася над ним,беззвучно здригнулася і повільно розчинилася в повітрі.

А втім,сама вона,у цьому просторі,ніколи і не з’являлася.

2000 р.