Андрій Кісельов: ВЕЖА,ч.2

Андрій Кісельов: ВЕЖА,ч.2

Стояла вона тут давно і може навіть більш ніж давно.І збиралася простояти ще чимало,ясно усвідомлюючи,що вона просто необхідна на цьому місці комусь.Але більше за все вона була необхідна собі самій.

Часу в неї було більше,ніж достатньо,і Вежа любила інколи порозмірковувати на філософські теми...

Капітан,уперто переставляючи ноги,прямував вперед.Таві,тихенько посапуючи,лежала в нього на плечі,а Штурман змучено плентався позаду,заздрісно дивлячись на неї.

Вода зовсім скінчилася,а до Вежі було ще далеко.

– От,біс! – вилаявся Капітан,спіткнувшись об щось.

– Я не біс! Я Гезз! –  ображено промурмотів чийсь голос.

Капітан завмер,як укопаний.

– Ходять і ходять...– заявив той же голос.– Останнім часом ця пустельна планета здається мені дуже пожвавленою!

Капітан поволі опустив дівчину на трохи вже прохололий пісок.Вона стиха застогнала,не розплющуючи очей,і затихла.Капітан обернувся.З піску стирчала скуйовджена голова і Штурман цілився в неї з пістолета...

Піски оточували Вежу з усіх боків.Так було не скрізь,де вона стояла.Так було лише тут.Але пісків вона не боялася.І взагалі,вона не боялася нічого і ніколи.

Вежа для порядку вирішила оглянути пустелю  ще раз,але легкий укол змусив її відволіктися.Вежа згадала про те,що їй,власне,вже час.

Дике,оглушливе виття пронеслося над барханами,і по кільцю біля верхівки забігали яскраво-фіолетові вогники: Вежа попереджала про небезпеку.Попереджала просто так,адже все одно навколо неї нікого не було.

Вона повторила сигнал тричі і почала підготовку.Корпус її дрібно-дрібно затремтів,і раптові пориви вітру підняли навколо хмари піску.Вежа почала концентрувати енергію для роботи...

Штурман кинувся на пухнатий пісок і кілька разів ударив по ньому кулаком.

– Значить це через тебе...– люто проричав він.– Ми втрьох поки ще живі...А от Технік?..

– Моє поле живлення було ввімкнене раніше.А ви навіть не перевірили координати точки виходу свого зорельота,– виправдовувався Гезз.– І,крім того,якби не моє поле,ви неминуче загинули б у сфері перетину наших підпросторів.Адже цей перетин фіксується над нашою планетою саме в межах обраної вами орбіти...

– Ну,спасибі,рятувальник! Або навіть Рятівник?! По-твоєму,покидьку,ми самі собі в усьому й винуваті,чи так? – несподівано голосно відрізав Штурман тому,хто називав себе так невибагливо – Гезз.

Той не відповів.Він просто подивився собі під ноги величезними,неприродними для людини зеленими очима.

– Мовчиш? – з ненавистю поглянув на нього Штурман.– Та якщо б ми не зі штовхнулися з цим твоїм полем,ми б...

– Годі вже,замовкни! – обірвав Штурмана Капітан.– Цей... Гезз не винуватий у смерті Техніка.

– А хто? Хто тоді,Капітане? Може,ти? – Штурман підняв кришку аварійного ящика з продуктами,що віддав їм Гезз,і кинув в рота невелику блакитну кульку.– Добре ще,що у нього тут вода  виявилася...

– Ти не правий,Штурмане,– сказав обережно Гезз,подивившись на нього з явним співчуттям.– Ти ж не знаєш...

– Заткнися! – вигукнув Штурман і машинально схопився за ліве плече,на якому висіла зброя в сріблястій шкіряній кобурі.– Нехай він або замовкне,або я його приб’ю! Він мене вже дістав...

Пілот мовчки підійшла до спохмурнілого Капітана,м’яко доторкнулась до його плеча і кивнула у бік Вежі.

– Так,Таві,ти права.Пішли.–  прийняв рішення Капітан і підняв  продуктового ящика. На піску залишився п’ятикутний відбиток їхньої матеріальної присутності на планеті. – Незабаром настане ранок і буде спекотно.

Він окинув поглядом бархани,посвітліле небо на сході біля близького обрію і застиг,немов обчислюючи щось.Тої ж миті позаду,з того боку,де повинна була знаходитися Вежа,різко завила далека сирена.

– Що це? –  ані до кого не звертаючись,запитав Штурман.

– Вежа,– коротко відповів Гезз.

Капітан запитально подивився на нього:

– Звідки ти знаєш?

– Знаю і край,– невиразно вимовив Гезз.– Але коли виє сирена,до Вежі не можна підходити ближче,ніж приблизно на п’ять ваших кілометрів.А вмикається сирена майже через кожні сорок п'ять хвилин за вашим рахунком часу.

– Чому ж не можна? – Капітан поправив кобуру свого пістолета  і з цікавістю прислухався.

Сирена  замовкла.

– Вежа накопичує силу.Це небезпечно.А за сорок п’ять хвилин підійти до неї не встигнемо.

– Ти хочеш сказати,що маєш точну інформацію? –  недовірливо запитав Штурман і,підозріло оглянувши Гезза,сплюнув.

Гезз не збентежився і спокійно відповів:

– Ті троє,що йшли перед вами,теж намагалися досягти Вежі.Я так і не встиг довідатися,що вони там шукали,та й взагалі,хто вони...А вони,мабуть,не хотіли,щоб я йшов за ними.Одне слово,не наздогнав я їх...

– І що? – Штурман скинув куртку комбінезона і повернувся обличчям до поволі сходячого сонця.

– Нічого.Я  їх більше не бачив.– Гезз подивився в очі Капітану.– Ви мені вірите?

– Скільки звідси до Вежі? – питанням на питання відповів Капітан.

– Незабаром буде просто невелика сторожова ватра.А от далі – небезпечна зона…

Виття повторилося.Коли наступила тиша,Гезз скосив ока на Штурмана і вимовив:

– Зараз завиє втретє,а після цього  почне працювати Вежа.

Немовби у відповідь на його слова,сирена пролунала знову.

Капітан знизав плечима і пішов далі...

Вежа задоволено муркотіла.Після накопичування енергії їй нічого не хотілося.Всю її складну структуру пронизувало щось,що дуже було схоже на бажання відпочити.

Строго дотримуючись правил,вона ковзнула поглядом по пустелі і дуже здивувалася,що в її полі зору виникла вже четверта  за сьогоднішній день фігурка,що завзято йшла до неї назустріч.

Ким була ця істота,що поспішала до неї? Звичайно,з’ясувати цю обставину було не зайвим.Але,зрештою,чи так це насправді важливо?

Ті,перші за сьогоднішній день істоти,дуже прагнули потрапити до неї.І дарма.Вони так і не встигли до підключення і з третім виттям сирени Вежі довелося відкинути їх кудись у пересічну недореальність.

Тепер до неї рухалася ще одна істота.І теж ледь-ледь запізнювалась...

Капітан ішов швидко,як тільки міг.Про час він намагався не думати,але почував,що він катастрофічно минає.

«Чому я знаю,що потрібно йти до Вежі? Там порятунок? – гарячково міркував він,але всі думки затуляла лише одна: – Тільки б встигнути!»

Сирена завила вдруге.

Нависла над Капітаном Вежа похитнулась і  на піску навколо неї затанцювали фіолетові зайчики.

Ззаду пролунав зойк.

Капітан різко зупинився,немов наштовхнувшись на невідому перепону.

Крик повторився.Капітан впізнав у ньому голос Техніка.Впізнав – і злякався.Другий раз в житті.

Несамовите виття,що востаннє виникло серед пісків,ледве не оглушило Капітана.Він згадав оплавлений,кошлатий після вибуху скафандр Техніка – і здригнувся.

«Кошмар якийсь,» – подумав,не обертаючись.

Позаду зашурхотіли кроки.

– Ну от і побачились,Капітане? – чітко почув слова того,хто йшов позаду і підняв очі на раптово виниклого перед ним Техніка.– Ходімо,тобі треба поспішати.

Технік посміхнувся своєю звичною,підбадьорливою для кожного в екіпажі посмішкою,і постукав новенькою рукавичкою по поясу білосніжного космоскафа.

– Ідемо,– погодився Капітан і закрокував уперед,чуйно дослухаючись.

Технік наздогнав його і пішов поруч.

– У тебе всього три хвилини.Встигнеш? – заклопотано спитав він.

– Не знаю,– спокійно відповів Капітан,непомітно розглядаючи Техніка.

У того все було на місці.Навіть номер скафандра.Все,начебто,в порядку.Все.Не рахуючи того,що Технік загинув кілька днів назад прямо в нього на очах,у космосі,далеко за межами цієї проклятої планети.

«А чи загинув? Чи це не Технік? Тоді хто? І хто ж насправді той Гезз? І що це за перетин просторів,на який він натякав? Він з іншого виміру? – Капітан перевів дух.– Отож… Самі питання...»

– Погано,– несподівано вимовив Технік.– Дуже повільно йдеш,Капітан.Два хрести і барабанні палички.

Це була його улюблена приказка.Капітан мимоволі здригнувся...

– Зачекай ще,– спокійно сказав Гезз.– Капітан наказав чекати.

– І де ти тільки вивчив нашу мову? – промурмотів Штурман,з досадою закушуючи тонкі нервові губи.

– Я з дитинства знав її.– Гезз зручніше оперся спиною об чорний попереджувальний про небезпеку стовпчик і подивився на сплячу Таві.

– О– о! А я оце думаю,чого ж ти такий схожий на нас...– іронічно відзначив Штурман і презирливо поглянув на нього.– Молодший брат по розуму? Сусід по планеті?

– Ні,близнюк.– Гезз закрив очі і витягнув ноги.

– Нічогісенькій...братка...

– Припини,Штурман,– втомлено простягнув Гезз.– Я  тут ні при чому...

– Та пішов ти! – Штурман обійшов вішку і направився до Вежі.

Завила сирена і верхівка Вежі освітилася фіолетовими вогниками тривоги.

– Стій,Штурмане! Стій! Почекай!..– прокричав Гезз,підхоплюючись на ноги.

Від його крику дівчина прокинулася і сіла,протираючи очі тильними сторонами долонь.

Гезз кинувся за Штурманом.Сирена завила знову.

– Не підходь! – обернувся Штурман,вихопивши з кобури сріблястого пістолета.

Гезз зупинився.

– А тепер – забирайся геть.Ну! – наказав Штурман і навів зброю на непорушного Гезза.

– Ти...– почав той.

– Я не збираюся перед тобою звітувати.Забирайся звідси до своєї чортової вішки.Даю три секунди на роздуми.Ти зрозумів?

Гезз замовк.

– Раз...

Гезз безнадійно похитав головою:

– Дурень,– спокійно,як і завжди,промовив він.– Роби,що хочеш.

– Два...– Штурман стояв,не ворухнувшись.Він лише примружив ліве око.

Востаннє  прокричала своє моторошне попередження Вежа.

– Три! – закінчив рахувати Штурман.Гезз повільно повернувся до нього спиною.І зробив крок.

Штурман натиснув на спуск.Червоний промінь розсипався  на спині Гезза і розсік його навпіл.Штурман перехопив руків’я пістолета зручніше і не оглядаючись побіг вперед...

Вежа не була порожньою – принаймні,Капітану вона здавалася суцільним монолітом.Капітан помацав рукою теплий,нагрітий за день сірий матеріал і здивувався його пружності.