Веле Штилвелд: Київський де Сарт-стріт, ч.11

Веле Штилвелд: Київський де Сарт-стріт, ч.11

– Беріть, мадам! Всього триста п’ятдесят купонів! Впливає на організм,як кілограм гарного м'яса! Бажаєте, я вам ось що по секрету скажу: наші квіти не для бідних ґамериканців, а для багатих українців. Ні,їй богу,смішно! Тут нещодавно заходився один італієць для своєї красульки троянди купувати – Цілуванто прилизаний. Але зате такий, скажу вам, галантний: кожного вечора був рівно о восьмій точніше за годинник – платив свої сім долярів за п'ять багряних троянд, і гудбай. І хоч ця мадам не зовсім щоб троянда, але і у вас же з долярами не густо. Та й кого трояндами в серпні здивуєш? За справжніми трояндами загляньте до мене у січні. До того часу і у вас,  дасть Бог, з’являться бакси, а в мене – як раз троянди підуть. Знаєте, на таких величезних бройлерних ніжках, – Велика Хазяйка сміється. Їй подобається її власне уміння насміхатися над навколишніми лохами немордовськими (бо, звісно, оті “лохи” та “лажа” із Мордовської зони), до яких, між іншим,відносить вона і поета…

Гліб Шорін з'являється у “трубі” в найбільш недоречний час. Квітів він зроду у Вікторії не купував, зате випитував міський сленґ і “хохмив”. Сьогодні він згадав дружка своєї юності, зараз приват-доцента, що зазвичай проказував: “Дівчатам квіти слід дарувати двічі за життя: перший раз на весілля, другий – на похорон”.

– Я вже кому слід передала скаргу на цього типуса. Самі розумієте, в сфери. Це ж монстр якийсь, а не кавалер,– скрушно зітхає глинобитного вигляду Вітонька, що продовжує в’язати незугарні букетні компакти з реп’яхово-трояндових недорізків. – Судіть самі, дорогенький: одна вечеря сьогодні у кабаку тягне на 700 -  800 фігонів на мармизу: що дамі, що кавалерові. Так чому ж квіткова інтермедія повинна бути задарма? Це вже, вибачайте, порушує гармонію, а суть даної гармонії якраз і полягає в тому, що якщо гроші є – веселися,а немає бабок – удавися. – Шорін шокований, але на Вікторію не ображається. Від цієї шугної величної дилди з колодами ніг і кувалдами рук іншого і не почуєш. Така собі ілюзія з перевірених життям споминів. Кому як не їй гарчати вічне “Від гвинта!”... Хоча, доходило до нього і дещо інше суто народне: «Нема грошей – нема вечірки». Але то було щось не Ігупицьке… Львівське…

В той ранок солодким сном засинала у себе в постелі стомлена вкрай Ірен. Всю минулу ніч провела вона не дома. Це була чарівна ніч, хоч і почалася вона з раптової анемії та промайнула миттєво, і перелаштувала її єство, але час цієї ночі вийшов, а життя протекло далі..

В недалекому минулому, ще до того, як вона прийшла від Вадима і забажала міцно заснути, все, що раніше сталося, здалося їй дивною феєричною випадковістю. Але тепер, обгорнена махровим китайським простирадлом, вона лежала під ним цілком оголена і віддавалась теплим хвилям нещодавніх споминів. Весь світ, пережитий нещодавно, уявлявся ласкавою тваринкою, що прийшла невідомо звідки і ще й досі не зникла, але вже перевтілилася в тонкі образи чудернацького суміжного світу.

З цього світу по крапельці, по крихітці стала вертатися до неї випита служками Гаспида пекельного молода свіжа кров, віднині настільки ж багряна, як і блакитна, оскільки переходила ця кров зі світу в світ, молекули перемішалися, не визнаючи законів антисвітів, бо і в тому, іншому світі, еквівалент дівочої чесноти дорівнював теперішньому її стану палкої, молодої особистості, що скуштувала таїнства жіночої ініціації.

Поступово заспокоюючись від нічного збудження,що перебувало в неї крові,вона засинала. Кров'яні молекули просочувались крізь тонку, ніжну шкіру, крізь найтонше сито епітелій, і розчинялися в жилах, відлітаючи до центральної артерії з інформацією про той світ Замежжя, з яким віднині і вона була нарівні…

Їй снилось,неначе б належало йти в наряд; її ретельно облягала акуратна жіноча унісекс–уніформа національного гвардійця Республіки. Саме в цій формі вона стояла останні хвилини перед казарменим дзеркалом, а з невидимої радіорубки вже лунало: “На розвід, панянки, на розвід!” Сама Ірен пересувалася поволі,ледь-ледь перебираючи ногами, бо все ще перебувала під малознайомою дією “чоловічого” наркозу, вся сила якого полягала в тому, що зволоженими своїми губами вона все ще відчувала пружний його доторк…

Поволі, з плином часу, Ірен звільнялася від заціпеніння,і ставала розкутішою, прудкішою, цілком протилежною собі – тій нещодавній на виплеску безглуздя і радощів водночас.

Тепер вона була не просто дівчиною з казарми. Ірен служила психологом, про що свідчили офіцерські шеврони на її уніформі, а вона цими шевронами пишалася. Віднині вона хотіла відчувати весь спектр переживань молодої жінки-військовослужбовця, і тепер, здається, це у неї виходило. От і  не дивно, що Ірен знову побачила той еротичний сон...

В горлі сплинув перший рвотний комок, а за ним слідом прийшло почуття провини. Вона раптом ясно усвідомила,що цілком безвільна вступає у світ реальної еротичної ласки, що час символічних віртуальних коханців і спокусників назавжди сплинув у Лету, що відбулася усвідомлена персоніфікація, як тільки поруч виявився той легень Вадим і знову запропонував їй стати повнокровним і реальним партнером,яким виявився напередодні... У сексі. І якщо будуть і в подальшому так справи іти,то в швидкому майбутньому вона зможе подолати всі відомі їй до часу комплекси і перетвориться на розкішну і щедру коханку з вищою мірою повнокровного співчуття до тих, хто ще не набув себе... В своєму душевному напівблюзнірстві,  напів жагі… 

Бідненькою вона була, бідолашною... Їй і на службу збиратися був час,і про наступні місячні слід було тепер турбуватися... Одним словом, їй весь час на душі почали тиснути портянки. Наче не офіцер-психолог вона була, а єфрейтор. Бр–р–р!..

Вона покривала тіло Вадима великими жадібними цілунками,але не насичувалася до тих пір, доки при пробудженні не відчула в’язкий довгий оргазм, який наче оповив все її тіло… При пробудженні у себе в роті молода жінка  виявила власний вказівний палець. Він і був її новим палким чоловічком,вірніше,тим еротичним емулятором, під дією якого все тіло жінки прийшло в рух і віддалось екстазу...

Це було дивне відкриття. Емоційна розрядка і навіть оргазм прийшли до Ірен прямо уві сні... 

Взвод дівчат шкірив білосніжні зуби,крізь палкі однострої яких  прямо на Ірен проглядали легені часів Єнеїди. В якусь хвилину, коли Ірен по-справжньому пробудилась,простирадло було відкинуте,і їй в груди впиралася схожа на  справжнісінький прутень рожа, пуп’янок якої тремтів від марних сподівань

Чи то був сон, чи то ще недавня дійсність ота тривали. Рука Ірен простяглась до квітки, і поволі спробувала наблизити його до обличчя. Квітка перетворилася на зграю пестливих пелюстків і зів’яла ...

При пробудженні слід було б зогледітися. Перед очима Ірен усе ще пливли худі стегна партнера. Тепер вона їх бачила. Прямо з офорта над ліжком шкірився лик Дон Жуана. Викривляючи простір,він визрівав з того простору,і його хтива об’ємна квітка кінчалася у Ірен на обличчі. Від несподіванки губи дівчини розійшлись.

– Ах ти, маленька мерзото! – незлобиво промовила лейтенант і стала витирати простирадлом свої зволожені губи. В цей час на офорті графічний Дон Жуан намагався спокусити дівчину зі знатного роду...

До кімнати увійшла величезна дурепа Мотька,пойменована в гуртожитку Матильдою. Зросту велетенського, конопата... Пика геть квадратна, до того ж кисла.

– Ірко, скажи, де ти швендяла цієї ночі?

– З комахами трахалась!

– Це що! От я,мля,хочу жерти до одуріння. А ворона, паскуда, знов до кватирки не підлітала, хоч я, трясця її матері, кільця їй на мотузці розвісила. Нудьга...

– Воно, Мотю, і зрозуміло. Ти ж геть звела нанівець всіх навколишніх воронів. Всього два місяці без роботи, але ж у кастрюльці щодня не абищо, а бульйон з воронячими потрухами булькає. Як це тобі тільки вдається?

Матильда безпорадно простягає назустріч Ірен велетенські ручиська дикого птахолова, і так от продовжує сидіти і жалібно посопувати.

– Годі,чого сопеш,бери в гаманці сотенну,тільки,чур,сьогодні приготуєш що-небудь вегетаріанське...

– Це ми можемо, – радіє недолуга шаромижниця Мотька. – Я, наприклад, млинців хочу зі сметанкою, хоч би із бісиськом у компоті!..

Ірен висунулася з крихітної душової, коли на годиннику пробило першу опівдні. Сама розпарена,вона здивувалася настільки ж розпеченій Мотьці,що якраз подавала до столу обід. Рожева і щаслива, та поставила на стіл розрум’янені млинцеві пишки і півлітрову кринку сметани. Ірен уважно придивилась до Матильди і для себе відзначила, що в цієї непоказної недоладної конеподібної бабидли занадто ворушиться сильний чоловічий гормон.

– Мотю,адже, як я придивлюсь, й тебе сьогодні відтрахали?

– Ага, – беззлобно погоджується та, вминаючи пишки.

– Ворони – це що? Мій батя, з голодухи, після війни ще й голубів жер. Завзятим мисливцем був, а під час війни жерти голубів гидував. Це тільки вже  після війни, коли  в шлунку у нього дулі завелися, він почав тих безвинних голубів жерти. Але він їх з рушниці бив. А мені як? Кранівником працювати – нудьга, все на вітер і відматюкати нікого, а от у муляри не беруть – цегла під руками кришиться. Так я два місяці їм робітник, а потім – відвал. Місяці на три. Працювати треба, щоб з общаги не вигнали... А Єдринич,він хоч і криволапий,та випити мастак, доки гроші за мною водяться. А потім – лети, вільна птахо. Він без бабок і палки зайвої не поставить,козел... Тільки тоді ворони і рятують... Ох,і переїла я їх. Я от думаю,пір’я хіба що на декорації в театрик погорілий,чи що,продати... От вийшла б постановочка, в пух і пір’я.

Велося у Мотьки з Ірен,що відразу після обіду Мотька позувала, як того бажала Ірен. За це і пустила її Ірен до свого художнього будуарчику. Сьогодні позувати мала Мотька між подушок, широко розкидавши велетенські стегнисті ноги. Розміри проміжжя серед буйної рослинності довгої волосистої папороті вразили б не одного із ласих до бабиного меду. Та у напівсні сама Мотька перекрила доступ до себе брутальними сосисками пальців, да так і завмерла.

Почався двохгодинний сейшн, художня літургія. Весь цей час Ірен звитяжно малювала, а у Мотьки тільки зрідка коливалось її сите, далеко не як дамське пузо. Запропонована композиція могла б мати назву: “Оргазм Цикломени”. Ірен малювала, Мотька похропувала... Час зупинявся…