Веле Штилвелд: Продавець кубиків, ч. 3

Веле Штилвелд: Продавець кубиків, ч. 3

© Ірина Діденко: Продавщиня кубиків

– Ні, який негідник, який паскудник!.. Я тобі дам же не па… Я тобі дам вже нема… Люди, цей чоловік образив мого сина! Люди, він негідник!

Через її дурепний крик у найближчих продавців від здивування повискакували шпроти з потрощених голосовими децибелами консервних банок...

За тиждень до продавця кубиків черга стояла, як до мавзолею, завдовжки у декілька кілометрів – повз проспект Володимира Маяковського. Чутки самі розійшлися по місту – і про те, що вибухають огіркові банки та рвуться тролейбусні проводи, і про те, що диво–кубики продаються...

А у мене в цей час знову ж у будинку відчутні зміни – білий кубик злився з попередніми сімома, і от я тепер вечорами дивлюся свій зіпсований телевізор.

Я і сам досі як слід не знаю, що в ньому згоріло. Моєї вечірньо-завушньої інженерної освіти малувато. Знаю, що тільки електронна трубка цілком ціла... У цьому мене по черзі спромоглись переконати цілих шість телемайстрів, таких же учорашніх інженерів, як і я. І я їм вірю. А чому б мені їм не вірити? Всі до одного – люди порядні, тільки такі ж, як і я, електронщики... З паяликом познайомились лише тоді, коли всіх їх повикидали з різноманітних електронних НДІ... Цікаво, чим вони там всі займалися? Я хоч свого часу в школі дітей програмувати навчав.

От і виходить, що як тільки ставиш цей знов утворений кубик на зіпсований телевізор, як він миттю все говорить і показує. Торкнув за будь–яку грань – канали перемикає, забрав кубика – телевізор і вимкнувся... Глянув на електричний лічильник, а там – ані руш!

Я вже півроку кубики купую. Тепер у мене є свій всесвіт, тільки я ніяк при цьому продавця кубиків не зрозумію... По–перше, на що мені одному цей всесвіт, а по–друге, всесвітами ні з ким не можна помінятися... Все ним дуже хитро–тонко вигадано: як хто раптом починає інших до свого власного всесвіту запрошувати, так відбувається розірвання цього всесвіту, а після цього в ЗМІ можна почути, що десь у глибинах космосу знов секретні телескопи зафіксували вибух чергової наднової зірки... А це ж знов чийсь всесвіт вивернуло навиворіт. Тут вже і кубики не допомагають – як тільки запросив додому гостей та геть перед ними розійшовся–розхвалився, так одразу викидай річ. Вважай, що кубиками вже назавжди скористувався. Не терплять вони хвастощів, кичування – ані–ні!..

Сам продавець кубиків ще нещодавно свої кубики продавав, доки я не прилаштувався з ним поруч продавати повітря...

Це вже після того, як мій власний всесвіт, як і у інших, вибухнув. Чесне слово, розторощило його класично – не яскравіше і не страшніше, ніж у інших... Мабуть, ранувато нам, нинішнім, цілі всесвіти купувати. Що нам з тими всесвітами робити, коли так часто ми не можемо розібратися як слід у собі...

А ота гидка мамця з продавцем кубиків розібралася. Прямо на базарчику зібрала науковий консиліум, викликала великих експертів з позаземних цивілізацій та НЛО. Смачно виступив і картав продавця кубиків кіномитець і уфолог Хамрук Всеволод Андрійович, і патетично закликав базарну спільноту і усю навколишню громадкість не довіряти наше троєщинське людство лобістові чужинських всесвітів!... Із натовпу вирізнилися однаково одягнуті акуратні люди в цивільному і поплічника позаземних цивілізацій відвезли на службовій спеціномарці.

До речі про Тимка, що так і не став сусідом на виселках…

– Оце я б дивуюся на тебе, Штилвелде… У тебе ж тих оповідань, як у цього продавця кубиків… Віддай мені декілька сюжетів. Я їх допрацюю до невпізнання і видам за свої більш цікаві, більш жваві, бо сам ти до них за життя більше доторкнутись не жважися… І будуть вони у тебе як оті кубіки тільки неквапно і мляво мерехкотіти…

Зразу скажу, не дав! Ось Тімко Литовченко за життя мені того не досить творчого облизня не пробачив…

А кубики?! А що кубики? Ах, кубики!.. Коли скінчився консиліум, і розсипалися по боках вулиць байди тутешні, багато хто з них одразу ті кубики повикидав. Хто викинув, той про них і забув...

Я ж виявився однім з небагатьох, хто свої кубики не тільки забув викинути, але і просто забув, де вони в мене у будинку лежать. Може, коли-небудь я ще на них і натраплю, але зараз я наштовхнувся на щось інше...

Я раптом чітко почув голос свого загиблого всесвіту. Схоже, що й справді колись я там колись мешкав, і тепер той всесвіт не відпускає мене від себе...

Травень-червень 

1996, 2000 рр.,

 квітень 2022  р.