Веле Штилвелд: Продавець кубиків, ч. 2
© Ірина Діденко: Продавщиня кубиків
Один хлопчисько просто як на аркані тягне мати:
– Мамо, купи мені синій кубик! У мене самого тільки його і нема, розумієш?
Мати пручається. Вона має довгі стрункі ноги, випестуване обличчя, дорогий макіяж і притаманний торговим городянкам добрячий призивний голос. Такий голос у всесвіті не заваляється. Той ще голосок! Кують такі голосиська трубні янголи до часу міфічного Армагеддону... Армагеддон той ще коли буде, а оцей голосок здатний і тролейбус на ходу зупинити. В третину голосу рикне – і штанги з проводів самі злетять...
– Мамо, а ви купіть кубика хлопчику, не ображайте дитину, – радить оцій жіночці продавець.
Не доводилося, видно, йому досі виступати в ролі живого громовідводу. Але на цей раз прийшлося. У торговців засолами полопались трьохлітрові банки:
– Ви он тому лисому очкарику свої смердючі кубики продавайте. Давно я вас помітила! Ви хоч шахрай при справі, а цей у вас – ніби підставна особа. Та ж ціна цим кубикам – тьху!.. не сказати! – і, круто перекочуючи під собою дві свої дивно щоглисті литки, вона якось переможно відводить репетуючого шкета геть, незважаючи на явну поразку сина в очах дворової канікулярної шатії. Услід відходячим доноситься свист презирства. Це так канікулярна громадськість висловлює своє явне незадоволення.
Наступного дня біля розкладки з кубиками – ажіотаж!.. Мабуть, хтось на ніч, як і я, а хтось цілком випадково виставив кубики в необхідній кольоровій послідовності, і вранці у кого що вийшло. Вже хто і як складав ці кубики: або один на другий, або ланцюжком-рядочком, або і зовсім за іншим принципом, але:
Чи Отой Жбан Знає Бажання Синього Фазана? – однозначно спрацювало...
І схоже, що у багатьох щасливців вийшло те ж саме, що і в мене самого вранці: сім різнобарвних по одній грані кубиків позросталися за ніч в єдиний – білий. А далі, у кого і для чого...
У мене, наприклад, вийшов душевний барометр – для письменника річ зручна: як блаженствую – фіолетовий, як думаю – синій, як розлютуюсь на себе самого – червоний.
А на інших я не злюсь. Давно вже знаю, що в своєму власному світі я сам собі голова!.. В такому розгнівано–червоному стані не можна і рядка писати. Не пристосуються ані такі рядки до цього світу, ані цей світ до закипілих, подібно до чайника, рядків. Вже краще поспати або по кімнаті поблукати, доки кубик не перейде в розслаблений колір – зелений, або не наллється соковито–абрикосовою барвою – кольором творчості. Та тільки до чого ж часом тяжко в цей особливий стан перейти, та ще й після цього в ньому тривало залишатися.
Ах, цей дивний абрикосовий колір!.. Та, здається, я захопився. В інших покупців теж щось до їхнього повсякденного світу додалося: у когось вийшов кольоровий термометр, а у когось – справжній калейдоскоп!..
Хлопчиськи про те чудернацтво точно провідали, і я вперше виявився в черзі до продавця кубиків не першим... Так–так, на цей раз і постояти мені довелося, як ще і зараз інколи потрібно постояти в черзі за хлібом – вранішнім, м’якеньким... А що? Адже не ситно доки живемо, от і натискаємо на хліб. А я ще і на кубики...
Таж продавець кубиків, наче нічого не сталося, знов свої кубики продає. Знайома мамця з голосом від Ієрихонської труби цього разу надтихо продавцеві кубиків докоряє:
– Що ж ви, добродію незугарний, що ж ви, громодянчику люб’язний, не попереджали, що в ваших кубиках чаклунство?
– І ви, матінко, про те ж? Та хіба я вам не радив вашій дитині синій кубик купити? А ви і перед друзяками синочка принизили, і сторонню людину дарма ображали. А між іншим, він простий безробітний.
– Безробітних простих не буває. Марноїд він, от і ошивається біля вас, людини світу корисної. Мо’, щодо синього кубика, допоможете? На крайній випадок?
– Шкода, але про чаклунство ви згадали марно... Та якщо б я вчора про це заговорив, то мене б миттю в СИЗО запроторили за законом про недоброякісну рекламу. Адже чаклунство, якщо воно і було, то цілком не від мене залежало, а від тих, хто повірив. От ви не повірили, а тих синіх кубиків вже й немає. Почніть купувати все з початку.
– Та це ж здирство! Ви спершу поверніть мої сто двадцять тисяч, фокуснику! Я зрозуміла ваші шахрайські штучки-дрючки, штукарчику ви нещасний! Поверніть мені або сто двадцять тисяч, або синій кубик продайте, інакше я вас в дурку запроторю!
– Але тієї серії більше немає, мадам! І ви бачите чергу? Мені б і ці кубики ниньки встигнути продати. А з вами ми дещо забалакалися...
Тут підійшов і Тимко Литовченко, бо опинився на Троєщині перевіряти другу квартиру. Отримати отримали на молоду ніби сім’ю, але з Подолу ані шасть, хоч і на голові у бабуле Жанни і діда Івіна непереливки…
– А чого це ви й насправді виробляєте отаке неподобство: хочу – кручу до схочу… Як вам не соромно… Ма, нема… У вас ліцензія є хоч яка? Бо оце я дивлюся, ви на цю нелайливу жіночку не зважаєте…
– Та хіба я їй щось наврочив? Учора кубики тієї серії ще була, а сьогодні же
не па…
– Пробачте?
– Вже нема! То щось на французькій мові зірвалося…
Комментариев нет:
Отправить комментарий