Веле Штилвелд: Сповідь допотопного янгола, ч.2
©Ірина Діденко: Янгол спочиваючий, графіка
І звісно ж, що нового потопу Старий буцімто не призначав, а навколо тої діжки живність всяка небесна, та щ амбре, профітролі з душ заблудлих, і всяка інша їстівність... Блаженство, але нудотне. Так нудно, що часом візьмеш та й сядеш на пліт небесний і попливеш по хлябі непроллятій, і засумніваєшся: а невже і Землю заллє?! Став цікавитися. Листав небесні хроніки, а там ні гепки не написано, всього й слів:
“...і зринули хлябі небесні, і не висихала стільки–то днів твердь земна...”
А мені після чергового глиття-пиття, ну, аж ніяк в це не вірилося. От і став я відшукувати шпарини, та ще й де можна у всілякий спосіб їх розширювати. Щоправда, не дурником був – скликав на це видовище янголів земних відомств, із кожним, чим міг, поквитався й розраховувався. Правдами-неправдами вийшло, що вже й сам нагріб першоматерії на цілу твердь преднебесну.
І тільки тоді усвідомив, що й сам Старий із того ж тіста, що й я, їм же створений. Такий же той дідуган небесний хробак-постачанець, але, як видно, більш ловкенький, більш спритненький, біль жвавенький. Одним словом, нічим нікому не обмовившись, в якісь чергові сім днів вже сам я створив і небо, й зірки у піднебессі, і твердь, і навіть людство хоч ніби і преднебесне, але суто за своїм зразком і подобою.
І закрутилась у них, як вважається, своя світова історія, і по всьому виходило, що саме наступив час пролити на їхні шибайголови предвічні хлябі небесні. Ось і зібрав я на презентацію, як ви вже пам'ятається, янголів, янголів, янголів – і всі вони вже те дійство наперед смакували, та тільки сам я, дурень, перед самою виставою добряче амбре скуштував: чималенький жбанчик чи три – і навіть не второпав, що насправді накоїв.
То ж повідкривав усі пробки з затичками – і гепнулись з неба хлябі окресні, та тільки вже не на мій іграшковий Всесвіт, а на той, що Старий колись сотворив. Жахливо зринули. В одну мить той Всесвіт і сконав – з усіма горами, долами, звірами і народами, птаством і неспівучими паразитами. Янголи так і заклякли, але Старий не відреагував, а тільки кинув щось батьківське: мовляв, і ми були молодими, і не таке робили, і не те, що тобі один, а десятки всесвітів вигубили, сам пам'ятаю, загробив спершу Всесвіт свого попередника – і після цього сам же і дозвіл дав янголам своєї ж підлої породи: гепнув Всесвіт – залиш замість загиблого новий, щоб земним янголам турбот не поменшало, а сам отримай чин особливий – допотопного янгола, і на тому не цвірінькай. От я і не цвірінькаю...
– А чого ж до мене прийшов?
– Бо здається мені, миленький, що й ти в допотопні янголи цілиш, та тільки того не знаєш, що навіть і мені, творцю вашому, жодної вислуги від цього не зарахували, а заслали в небесні водоноси. Ниньки ж за вікнами дощ, то, значить, і я, бог ваш допотопний, заїжджений, комусь та й наснитися мушу. Хто перелякається, хто на очі хлюпне водою та й забуде, а хто сяде і перепише велику і мудру книгу і впише в неї всього єдиний рядок:
“...Спочатку жив на небі допотопний янгол, і нарекли його пращури Даждьбог”...
Ніби маленьке оповідання, майже оповідка, якби не одне маленьке але… щодо янголів нашого повсякденного світу.
«Татусь нас і далі захищає, просто довелось подарувати його тіло Богу, щоб татко міг стати Янголом»,- саме такі слова підібрала для маленької донечки дружина військового льотчика і Героя України Геннадія Матуляка, що її тато загинув, захищаючи Україну.
29 квітня 2022 року офіцер відзначав би своє 45-річчя.
У майбутньому про янголів ще напишуть чимало… Від допотопних часу збанкрутілого духом совка до новітніх українських, від тих, що пішли у першу Небесну сотню переможного Майдану і до бойових, які просто одного разу не вийшли з нами на фізичний зв’язок, але які завжди триматимуть духовний зв’язок зі своїми нащадками…Та що до мене, то сам я, мабудь, піду у звичні для мене допотопні ангели, бо…
«Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог»
І від нього мені вже не відцуратися.
Вересень 2000 р.,
Квітень 2020 р.
Комментариев нет:
Отправить комментарий