Веле Штилвелд: Іграшки Веніаміна, ч.11
© Iрина Діденко: Українські дітлахи
Навіщо він малював на рожевій шкірі у дівчинки портрет пролетарського вождя? Напевно, просто хотів перевірити, наскільки точно він сам запам'ятав уроки криптопобудови закодованої інформації - вже не графологічної, а чисто графічної.І справді, що це означає: якісь не тутешні голко-ракети, які працюють подібно до викруток? Багато говорив з усілякими доступними фахівцями… Голка, «гила» по-російськи, англійською значить орел… Орлині ракети… Що це? Хтось бункерно, але майже кулуарно пожартував:
– На хитру попу є ракета з гвинтом.
І йому одразу відповіли:
– Навіть на таку ракету є попа з виворотом.
– А коли?
– Не скоро це буде, – резюмувала секретна циганка Аза. – Але неодмінно буде. бо це розтин головного урядового бункера. Ге-то там, на Уралі… Такі ракети розгорнуть кришки 18-ти бункерів і запустять у них отруйний газ. В принципі з газом простіше… Це буде іприт-п'ять. І тим зупинять ядерну війну. Цю інфу інтенсивно надсилали і ще буде надіслано багатьом… Але такого бункера сьогодні ніхто збудувати ще не зуміє – ні в нас, ні в них… Ну хіба що через 62 роки…
– Для чого?
– Ті ракети, ніби потужні дзьби просвердлять бункер останнього на планеті вождя і закачають у нього газ.
– І що?
– Та нічого... Вождь відійде до прашок, а його ядерна валізка заклинить...
– Яка така валізка?
– Послухай, діамантовий мій, воно тобі треба? Не орденоносна ця справа… Розляпаєш, запитають…
– А що ж тоді?
– Займися хоч би графометрією... – І циганка окублилася в густий туман службового формулювання... хоч, заріж, але більше й слова не скажу... І ні пари з вуст від мене більш не почуєш!..
– Надія Пилипівно, ви стежили за підшкірною графометрією нашої пацієнтки?
– Так, товаришу полковник.
– І що ж?
– Сьогодні це були наче сліди від якогось дивного шмагання, ніби хтось їй усипав під перше число… – червоність на грудці залишається в дівчинки досі.
– Можна спробувати прочитати щось із залишкової графометрії, – втрутилася Психолог. Вона ж квапливо додала:
– Треба буде прочитати, ну, скажімо, зняти відбиток залишкової пунцовості на флюорографічну плівку.
– Виконуйте. Але щоб без перестарання. Нічого пацієнтці не пояснювати, нічим не залякувати, просто вам, Надія Пилипівна, доведеться зняти в неї чергову флюорограму.
– Але ж у Віри вже знімали кілька флюорограм? І ще одна може її занапастити…
– Про що ми з вами говоримо, Надія Пилипівно? Від вас не чекають розмов, ви співробітник ЗАРЄВО, і заради цих дітей, які так необхідні нашій країні, не мені ж вам пояснювати, – раптом сказав полковник, але трохи пом'якшившись, додав: – У нас, товариші, немає вибору, ми на передній краї науки. Це і наші і не наші діти, їхні батьки при збігу різних життєвих обставин переходили кордони Невідомого, і, як видно, дітям належить відповісти за батьків, – додав він сумно.
– Дивно, – раптом зауважила Анастасія “медальна”, вона ж у світі блаженна нянечка Нюра, – наші дітки тут із веселками граються, для них це все бешкетність, забавка, а для нас головний біль.
– Ось і пошукайте засоби позбутися її… А діткам цукерок та баранок на полуденки додамо, навіть зефір завеземо, і будуть вони у нас смоктати молочні річки з кисельними берегами, прихлинаючи топлене молоко з пінками.
Усі раптом слабо посміхнулися. Більшого для своїх підопічних вони й бажати не сміли…
Веселка мала звичне дружнє розташування почуттів. Вона давно вивчала землян, і дуже дивувалася тому, що у всіх куточках планети вони вели себе однаково простовато, приймаючи помилкові рішення і, здійснюючи пропорційні їм вчинки, які не відрізняли ні вигадка, ні захоплення, ні хоча б найменше сонячне тріумфування.
Ось хіба що малюки... Вони іноді забредали на веселку і довго забували повертатися на Землю, і тоді сама веселка – обережно і ніжно – опускала їх на заході сонця в чарівне травневе надвечір'я напередодні малинового стиглого літа, з якого вони повинні були перейти у вік, коли бродити по веселці назавжди вже забувають…
Передній край науки починався відразу за щитовими фінськими "палатами" з м'яко заскленими верандами "літньо-сезонних" груп. Світло ніжно входило у вікна спальних палат, наче "режик" їдальня в масло.
Конструктор тоталітарної машини саме так само входив у крихкі дитячі душі, а особливо в душі так званих "неформатних" дітей, випитуючи з них усі "чудинки" і "чому", щоб потім проїхатися ними виховним танком, і не одним, а цілою армадою …
Час Дитинства у різні часи розвивається за своїми "чомучкам", які іноді змушують навіть Богів заздрити земному Дитинству. І тоді Боги обирають шлях земних істот, щоб пізнати Любов і смуток людський. Але кожному зі своїх підданих-підопічних примхливе і тендітне Дитинство визначає його власний почерк і призначає свої особливі випробування.
Комментариев нет:
Отправить комментарий