Веле Штилвелд: Доглядач космодрому, ч.2

Веле Штилвелд: Доглядач космодрому, ч.2

© Ірина Діденко: Мурлон, графіка

До того ж вона – ота лінгво есперанта була дуже благозвучною, бо нагадувала італійську, і володіла чудовими виразними можливостями, дозволяючи перекласти на неї базліч творів світової класики – від Данте і Пушкіна до Булгакова та Толкієна – що дозволило створити  на ній найоригінальнішу літературну дещицю, з творів, написаних як на Землі  так і навіть у найвіддаленіших куточках Галактики.

Проте саме есперанто, що колись претендувало на глобалізм і стало однією з перших місіонерських мов, поки не призвичаїлася до по суті до дешевих спітніло-дріб'язкових пристрастей, і стала всесвітньою мовою паріїв – від  злиденних пасіонаріїв до моральних збоченців і вже не тільки на Землі, а і в усому в Космосі, насамперед там, де залюбки і жваво перереходили на неї ті раси, нації і співтовариства, а з ними і популяції, що не могли справлятися зі своєю природною гіперсексуальністю, найчастіше відсуваючи на далекий задній  план без хоч яких комплексів усілякі етичні кодекси..

І хоча есперанто, в ідеалі, призначалося для того, щоб стати другою мовою для всіх і вся у всесвітньому масштабі, вона у Галактиці стала мовою тих, хто в розвитку своїх планетарних мов і культур не просунувся далі панспермії, і тому виявилася заразливою для сіх інших з тих, хто, не боячись впливу небажаної асиміляції, йшов у своєму видовому розселенні напролом і, завдяки есперанто, досягав більшого взаєморозуміння між автохтонами всіх планет, яхоч і на досить спрощенному, але в сухому остатку на своєрідному нейтрально-лінгвістичному тлі...

Тому її скрізь приймали за мову для своїх: цією мовою легко здійснювалися прямі контакти, але тільки до тих пір, поки не виникало більш банальне питання – чий хвостик пухнастіший і гнучкіший... Багато аборигенів схаменулися тільки тоді, коли за начебто зрозумілими демонстраціями любові і рівності в партнерстві раптом виявлялися необоротні зміщення в генофонді планет і влада поступово і мило переходила до прибульців.

Про це збагнули на і планеті Ітак, навчивши мові мурлонів, але категорично і навічно заборонивши цю мову для спілкування між антропоморфними людиноподібними і вищими формами гомінідів. Тому на планеті Ітак, крім мурлонів на есперанто дозволялося спілкуватися тільки в космопортах та ще в прилеглих до них районах "строкатих ліхтариків". На Землі такі ж квартали традиційно було прийнято називати районами "червоних ліхтарів". Але на планеті Ітак на знак поваги до міжнародного "пітливого" мовного ерзацу переважали "строкаті" ліхтарі зеленого фарбування...

Наслідки подібних контактів не обговорювалися. Усіляка постлюбовна поросль негайно депортувалася... Акт депортації підписувався інспектором мого рангу...

Космопорт Крансбнер починався за кілька ліг від міста прямо за штучним загородженням. Ця загородка будувалася не одне покоління, і почасти нагадувала ізраїльсько-палестинську заград-стіну, а іноді і горезвісну роздерту на шкамаття берлінську стінку, а іноді і велику китайську з усіма мислимими башточками і дозорними вишками, що бігли вдалину через кожні півліги. Правда, важко було дочекатися тут окрику: "Стій, хто йде!".  Але всі інші можливі неприємності жандармсько-поліцейского плану гарантовані були конкретно…

Зовні майже бархатиста стрімка гладь була по суті такою, поки хто-небудь не намагався жбурнути в неї хоч салесіньким каменінцем або іншим стороннім предметом. Відтіль миттєво по плавній траєкторії все, що летіло у її напрямку, віджбурлялося у величезний рів, наповнений грузлою суспензією. І тоді пухка аморфна маса сірого кольору, що наповняла цей рів відразу переходила в агресивний стан і поглинала будь-які подібні хуліганські смаколики з дивним булькотом, який при тому ще й чавкав:

 "Хуліган? А хулі нам… Гам-м!" 

От чому ніхто з ітакців ні разу не намагався перетинати цей рів та й просто наближатися до цієї вельми неконтактної стіні.

Не знаю, чи говорив вам, що за межами стіни починався дикий степ, але знавці стверджували, що вся вона порита захисними бункерами і міжбункерними шляхами сполучення, а до того ж технологічними капонірами, у яких ховалися різнокаліберні пускові ракетні установки та пуско-посадочні майданчики для усіляких ракетопланів. 

Перші від других відрізняла компактність, їх можна було перевозити по степу спеціальними маневреними гіпервозами, другі ж, то ді як площадки для чергових ракетопланів лише щерилися назовні з капонірного лігвища, і розкладалися подібно до дитячих трансформерів у немислимі ажурні конструкції з безліччю ліфтів, шахт  і платформ. Утім, усі ці установки – і ті, і інші виникали зовсім неочікувано там, де щойно колосилася на людський зріст ковила, і давали старт черговим космічним човникам або рейсовим шатлам, що несли космічну братву у всій її різношерстості на орбітальну станцію "Омнібус", з якої вони й стартували в далекий космос хоч би і на галактичні кулички...