Веле Штилвелд: Доглядач космодрому, ч.1

Веле Штилвелд: Доглядач космодрому, ч.1

© Ірина Діденко: Мурлон, графіка

Крансбнер ніколи не був моїм рідним містом. Тут колись було збудовано перемісний космопорт, та потім про нього якось забули і нізащо б не згадали, якби не сталося неочікуваної навали переселенців, що ввійшла до підручників Ітакської історії як повінь суміжних рас і народів.

Чи це зоряні траси впритул підперлися до планети через помилку в розрахунках якогось недосвідченого космоштурмана-навігатора, чи то був чийсь навмисний намір. У цій справі ще й досі багато непорозумінь, і тому зараз на часі вести усілякі академічні баталії та суперечки. Ось чому з цього приводу будь-хто може запросто наклацати цілу дисертацію та представити її до планетарної Ради аматорів неточної словесності. 

Між іншим, при такій неточній раді, абсолютно точно існує величезний призовий фонд, і я ризикнув: на було – не було надиктувати своєму Сервігу такий собі опус і провалитися в тридобовий анабіоз…

Мене розбудила пісня Сервіга: дивна, зична, чудова.

Летіли, тинялись, впали, 

дивний здійняли гвалт!

Зоряні милі їх прохопили 

і до планети стрімко прибили 

в ранзі прибульців на шкалт…

За цей поетичний твір я відхопив двісті зоряних кредиток і почесне звання ітакського абсурд-літератора, а Сервіг – мій корабельний кіборг безкоштовну технічну профілактику, після якої він категорично відмовлявся писати нові пісні на ітакську тему на тій підставі, що не можна повторювати свій найгеніальніший здобуток. Ото вже точно – летіли, впали й кредиток набрали…

Але, звісно, зоряні кредитки карманів не жмуть, і в тутешніх невибагливих умовах мені б їх вистачило на ціле життя, живи я хоч би на одні тільки відсотки. Правда, тутешні банки в мене не викликали довіри, і я за звичкою імплантував усі оті двісті штук в себе, від чого одразу став і ходячим банком, і великим планетним гуру.

До мене доторкалися, бажаючи опромінитися тією енергією кредиток, що так живили й мене самого, і хотіли навіть молитися на мене, але тут я виказав етичний супротив і випустив величний тираж Пісні Сервіга з принизливими коментарями і глузуваннями, за що був негайно викликаний на планетарну раду іракських "кредитодавців", де публічно був позбавлений звання почесного бард-літератора і заслан до космопорту Крансбнера інспектором з якості перевезень...

На той час з планети Ітак вже традиційно  контрабандно вивозили рожевих карликових слонів, бананову моркву і крилатих шестилапих мурлонів, яких, подібно до земних папуг, попередньо навчали розмовної людської мови. 

Однак і тут існувала якась безглузда традиція. Здавна мурлони зайнялися самонавчанням цьому ремеслу, і між собою давно вже спілкувалися виключно на есперанто, а тому інших діалектів і мов категорично не визнавали. Зате есперанто довели до цілковитої семантичної і лексичної досконалості, викликаючи подив і заздрість навіть у прибулих землян, яким до всього була властива екзофобія, від чого самі мурлони на Землю не прагнули, але нерідко опоєні екзотичною для тутешніх місць валер’яною, давали себе увести хоч до чортової бабуні.

Добре, що Сервіга вони вважали частиною моєї завинілої сутності і не забрали його в рахунок погашення боргу, зате мій критичний бестселлер читали тепер нарівні з Піснею Сервіга, і якось обидві половинки нового міфу зрослися і майже анігілювали одна одну…От тілько той чудернацький заспів:

Летіли, тинялись, впали, 

дивний здійняли гвалт!

Зоряні милі їх прохопили 

і до планети стрімко прибили 

в ранзі прибульців на шкалт…

став загально відомим планетарним ідеомічним висловом... Ним і ображалися одне на одного, і браталися... А до того ж так стали зневажливо дражнити кожну шкіряну вискочку, котра колись раптово гепнулася на поверхню Ітак з продірявленого зорельота...

З живих, мертвих і штучних мов есперанто виявилася найбільш їдливим і настирливим лінгвістичним винаходом. Вже тільки тім, що коли те есперанто у 1887р. розробив варшавський лікар Лазар М. Заменгоф, то прирік цю нібито міжнародну мову на дику всеїдність національних і планетарних культур у вигляді "таблеткового курсу" з інтернаціональних слів, часто зрозумілих без перекладу, і 16 основних граматичних правил.

Позначилося і те, що структура і словарь есперанто виявилися напрочуд прості, так що кожний зі стійких послідовників і буремних пасіонаріїв тої мови без особливих здібностей до мов міг за три-шість місяців завзято навчитися цілком вільно спілкуватися на есперанто – до того ж з тим, щоб у тій ж ступені опанувати будь-якою іншою мовою, традиційно було потрібно, як мінімум, три-п'ять років. А знання есперанто полегшувалось ще й тим, що до його контексту не треба було отримувати дозвіл на долучення будь-яких інших слів.

Але коли для вивчення інших мов стали впроваджувати мікрочіп-імплантанти простим підвантаженням у підсвідомість, багато хто відмовився від чисельних проміжних мовних трансляторів, до яких згодом стала належати і мова есперанто через відносну простоту, що, втім, не робила цю мову якоюсь бридкою.