Веле Штилвелд: Місячні гойдалки, ч.14

Веле Штилвелд: Місячні гойдалки, ч.14

© Ірина Діденко: Місячні гойдалки, графіка

Ще до ранку в Лідчиному “пеналі” спішно відновили і двері, і вікно, а із сусідів по бараку взяли сувору підписку – не розголошувати події минулої ночі, пам’ятаючи про інтереси слідства і можливу кримінальну відповідальність. Перестав блукати і неприкаяним по дворі Стас Адамович Білошицький. Ним зацікавилися і, з огляду на його славне бойове минуле, призначили сторожем на відтепер охоронюваний смітник бухпостачу, де сам Стас Адамович запропонував зробити належний переоблік.

У той же день йому видали величезні й дуже маленькі різномірні відомості, по яких він почав нескінченну кропітку звірку, що відволікло його від чергового жовтневого запою разом із двоюрідним братцем. Тепер він був знову значимий і знову став носити чорні атласні нарукавники. Ніхто тоді ще не міг догадатися, що дні дзеркала Соломона в нашому будинку раз і назавжди пораховані.

З першої ж солідної премії, що пішла незабаром за схоронність соціалістичного майна, гордий Стас Адамович придбав старенький мотоцикл із коляскою, на якому і став привозити до свого сарайчика на зиму всілякі дровенята, поки на довіреному йому об'єкті не виявилися порожні місця, різні плішини, і плішинки, що збереглися як речові докази, і у заповненні яких виникла спішна необхідність.

І тоді Білошицький почав пригадувати, що все бухпостачівське безхазяйне майно просто-на-просто розтягли мешканці барачного селища по оселях, і вирішив розпочати відновлення статус-кво прямо з єврейської синьо-барачної вулички, відкіля було вирито і звезено на звалищний склад цеглу, яка акуратно обрамляла крихітні доглянуті палісаднички, потім були виявлені шифоньєри і тапчанчики, що часто-густо віддавали йому без бою, оскільки їхні власники повільно, але вірно вимирали, а шифоньєри вже розвалювалися від старості.

Мотоцикл вимагав бензину, грубка в прибудованій кімнатці для сімейки Красницьких вимагала додаткових дров, і якось Стас Адамович згадав, як разом з Наумом Борисовичем на підставі накладеної резолюції на прохання фронтовика, втягнув у його будинок чудернацьке трюмо, і не з дурної дикти, а з добротно, хоч і поїденого жуком-древоточцем справжнього дуба! І з цієї хвилини Білошицький став доводити по інстанціях, що це трюмо віддано до оселі фронтовика Федоровського незаконно і навіть халатно, тобто майже злочинно.

Бабчині цеглинки та запаскуджені клопами порохняві дикти розсохлихся шифоньєрів не могли вгамувати жадібного апетиту полкового ординарця, і дід Наум зрозумів, що в якийсь момент йому доведеться здатися і викинути трюмо за двері свого не шпарко імущого дому.

Голосила бабуся Єва, як усяка заглавна у домі жінка, як грізний авторитарх і дбайлива господарка свого тендітного світу, але з “сексотом” знатися вона тепер не хотіла і заявляла, що заради вищої справедливості відправити в грубку Красницьких таке трюмо вона стукачу Білошицькому не дозволить!..

І не дозволила, а викликала наряд міліції і зажадала, щоб розкрадача держмайна і трюмо доставили на місце його історичної стоянки. Так і сталося...

Як не переймався Білошицький, а взяти до себе вивезене з будинку Федоровського трюмо він з метою самозбереження вже не зміг. Зате запросто зміг здерти ту ж дикту зі зворотного боку непривітно всміхнулогося йому дзеркала, і тим вдовольнився.

Зі мною виявилося складніше. Я перестав спати і часто вставав по ночах, відчуваючи, що з дому забрано не тільки трюмо, але і сховану в ньому в черговий раз мою власну місячну сутність. Подібне роздвоєння пережити я, як видно не зміг, і якось уночі, майже вже в листопаді, коли моя мати була на черговій комплектації усе тих же синтетичних шуб, я майже крадькома, тихо вийшов у двір, відкривши звичайний начіпний запірний гачок.

Одягнений я був украй легко, але холоду не відчував. Мені було страшно, що хтось на зло всім і вся колись уночі візьме і розіб'є дзеркало Соломона, а разом з ним і мого місячного хлопчика, з яким ми так часто останнім часом каталися на місячних гойдалках, що полюбилися нам.

Я навіть не помітив, що саме тієї ночі до нас у двір прослизнули троє міцно складених і погано одягнених чоловіків, які тільки що втекли із СІЗО. Наш барак вони знали погано, і, слово честі, усім моїм бабусям та Ідочці разом з дідусем Наумом узятим просто повезло, що увійшли вони не до Лідчиної квартири, де їх очікувала залишена про усякий випадок засідка, і не до нашої, розчиненої мною навстіж, а до квартири баби Жені, де вони знайшли куплену напередодні дволітрову банку самогону і саму п'яну бабу Женю.

Потім вони тихо пили і по черзі ґвалтували стару п'яницю до ранку. Ранком їм захотілося чаю, і вони накачали до дурі порожній безгасовий примус. Потім хтось закурив. Пролунав оглушливий вибух.