Ярослав Трінчук, Україна, Наталя Федько, Україна, Гвідо Еррезі, Італія: ХТО МИ? Філософські нариси, ч.7

ЧАСТИНА ДРУГА

ДО ПИТАННЯ МОМЕНТУ

Страх нападає. Він захоплює владу, ресурси, нав’язує людям своє розуміння цивілізованості, купує продажних, які тиражують оте розуміння, і намагається запровадити всі можливі механізми, які нищать землю, воду, повітря, руйнують життя, культуру, добрі почуття людини, її надії на майбутнє. Страх підкорив думки інтелектуалів, що діють у всіх гуманітарних інституціях, і змушує їх працювати на себе. Цебто, оправдовувати негідні вчинки людини, які вона творить або під впливом того ж страху, або за винагороду. І нема на то ради. Найгірше – чинити опір осатанілому страху неможливо. Супроти його диктату є всього-на-всього один спосіб – демонстрація мудрості. Але така демонстрація або висміюється, або переслідується. Аж до фізичного знищення. Страх не пробачає мудрості її буття. Він відчуває, що це його найбільший ворог – і там, де мудрість може мати голос, легалізуються усі варіанти вияву тваринячого страху, щоб заглушити цей голос. Найпродуктивніший – насильство над людиною, алкоголь, наркотики і розгул плоті. (Про те, що страх переводить ресурси, які підтримували б у гідності життя, на знаряддя знищення цього життя, уже сказано раніше).

Усе це катастрофічно спотворює цінності. А де спотворені цінності, нормальній людині вижити важко. Або просто неможливо. Стадний інстинкт намагається перетворити особистість на перелякану свинку, у якої постійно проявляється рудимент звіра. Такий рудимент – це прагнення чужого. Майже вся українська владна вертикаль зразка 2012-13 років, а також переважна більшість депутатського корпусу – від рядового депутата сільської ради до голови ВР – це ті ж свинки. Але ж і ті, хто обирав їх, керувався не якимось високими принципами, а психологією тієї ж свинки. Так, вони теж незадоволені владою, однак хотіли б мати можливість діяти так, як діє вона – забирати чуже. Тобто, красти.

Немислимо усвідомити, але у нашому суспільстві вести мову про чесну працю, чесний бізнес – це не лише викликати насмішку. Тобі відкрито дадуть зрозуміти, що ти несповна розуму. І не потрібно дивуватись, адже влада, керована патологічним страхом, захоплює і привласнює все, що можна захопити. Цебто, краде у людей їхню власність найбрутальнішим способом. А для того, аби це могла робити верховна влада, вона дає можливість віднімати у народу його власність усім, хто рангом нижче.

Та парадокс в іншому – переважна більшість підприємців хотіла б вести бізнес з дотриманням правил гри. Цебто, вести діло чесно. Якщо частина звичайних людей страждає синдромом недорозвиненого чиновника – брати чуже, – то більшості бізнесменів чужого не потрібно. Їм треба, щоб влада розкріпачила продуктивні сили народу, установила прийнятні правила гри і дотримувалась їх. Саме він, чесний бізнес, може вивести суспільство з того жахливого стану, у який кинула його влада зразка 2013 року. Саме він на сьогодні є тим рушієм, який здатен позитивно вплинути на державотворчі процеси. Єдина інституція у державі, яка противиться цьому, це влада і її клон – олігархи.

Тільки вдумайтесь: аби людина могла зробити щось корисне для себе і держави, вона мусить за це заплатити чиновникові. Здебільшого тому, який ненавидить цю державу…

Особнів, які не вміють і не хочуть працювати, але хочуть отримувати блага, у суспільстві не так уже й багато. Правда, вони активні, наглі, брехливі, цинічні. Тому вони часто захоплюють ключові владні позиції, а відтак забирають собі фінанси, ресурси та чужий бізнес. Зрозуміло, не для того, щоб керувати державними інституціями, планувати і здійснювати розвиток суспільства, розвивати гуманітарну сферу, а винятково для власного збагачення. З патологічною наглістю вони конвертують у валюту все, що потрапляє у їхні руки, в їхнє поле зору.

Купка таких особнів здатна привести суспільство до зубожіння і загнивання, яке нерідко закінчується хаосом і кровопролиттям. Історія знає безліч прикладів. І хоча вони прекрасно проінформовані, що коли проливається кров, то гинуть і вони самі і їхні нащадки – нічого не допомагає. Тваринний страх бере гору. І, як видно з останніх подій, у них розуму таки нема.

Але маємо бути справедливими – не всі вміють красти. Серед них є нездатні навіть до цього. Однак, вони теж пнуться до влади. І в них є мета. Своя, кровна. Отримавши владу – а це депутати, чиновники, – вони за калим починають обслуговувати крадіїв.

Їх легко відрізнити від загалу. Вони показують себе, як трансвестити, і поводяться, як павичі. Піджачки дорогі, годинники. І звичайно ж, «тачки» й «хатинки». До всіх вони ставляться зверхньо, у розмові – повчають. Та за всім цим – вихолощена душа. Вони говорять штампами і здебільшого самі не второпають, про що говорять. Як китайські ляльки.

Такому вже не зрозуміти, що раз він видерся на верхні щаблі влади, то мусить бути воїном. Захищати батьківщину, громадян, суспільну мораль. Що немотивовані трагедії в суспільстві – це його вина. Лялька не тямить. І замість того, щоб захищати батьківщину вона торгує нею.

З лялькою все ясно.

Та хотілось би почути могутній голос авторитетів. А саме він зміг би зупинити руйнівну діяльність такої ляльки. Не чути голосу авторитетів… Мовчать. Або базікають про несуттєве… Зрідка нагадують про мораль.

Кому? Отим шакалам?! Та не розуміють вони! Називайте шакала хоч тигром, а він все одно буде шакалом!

Але ж прийде час, і Небо спитає кожного з нас…

Кожного!

Бо ми ніяк не можемо збагнути, що влада, яка породжує всі умови до руйнування цінностей, та ще й спонукає до цього руйнування, є злочинною. А раз ми її терпимо, значить, винні також ми. І разом з нею несемо відповідальність.

Саме авторитети мали б запропонувати владі варіант співпраці з суспільством і час від часу нагадувати їй не тільки про гріх, а й про кримінальну статтю. Саме авторитети мали б кричати на весь світ, що забирати у людей ресурси, засоби до існування – це злочин. Більше – це злочин проти людства, який не має терміну давності. Це злочин проти держави, проти кожного громадянина, навіть, проти власних нащадків. Це злочин проти кожної могили. Адже там лежать також і ті, хто за честь і достоїнство роду й нації життям платили. Й заповідали нам берегти свободу й гідність.

Якраз авторитети мусили б нагадувати владі, що кара невідступна. Може, хтось і почув би…

Ходять чутки, що дехто з тих, які накрали свої статки, страждають на безсоння. Але вони не сплять спокійно не тому, що бояться кари за злочини, а з іншої причини. Вони відчувають, що їх уже немає, що вони втратили самих себе. Таких видно здалеку – вони компенсують цю втрату їдлом.

  

Ми мусимо відкинути згубну сентенцію «якось воно буде» і засвоїти інше – громадянин, який погодився на злочинну владу або сам її обирав – не має майбутнього. Він ніколи й ніде не матиме ні захисту, ні певності, та й сам собі стане ворогом. А нащадків позбавить найдорожчого – можливості жити в гармонії з собою, світом і Творцем.

Та все це питання моменту. Владу, яка торгує національними інтересами, можна (і необхідно!) усунути.

Іноді це відбувається так швидко, що байдужа частина суспільства не встигає то осмислити.

МАЙДАН

Євромайдан – яскравий приклад

Причина Майдану – не в тому, що якийсь там пігмей, котрий думав ніби то він президент, не підписав важливий для України документ. Причина в іншому – в українському суспільстві загострився конфлікт між нікчемами, панічно охопленими страхом, які ще й примножували страх довкола себе, і тими вільними душами, які органічно не терпіли страх рабів, а тим більше не могли впустити його у свою душу.

Ще більшого драматизму додавало те, що отой пігмей, котрий нещадно використовував Україну для непомірного власного збагачення, у своїх ірраціональних діях опирався не скільки на переляканих рабів – він їх зневажав, – стільки на патрона ззовні. Щодо рабів, то логіка його примітивна: раз вони терплять, значить, я роблю все правильно; а щодо зовнішнього фактору, то тут ще простіше – корпорація вибору не дає. На карті – життя або смерть. Пігмей вибрав найгірше – ганебну смерть.

Саме для того, щоб не дозволити злодіям, пігмеям і рабам визначати долю нації, вільні душі повстали.

І заплатили страшну ціну…

Їх, беззбройних, розстрілювали з автоматів, убивали снайпери, їм живим відрізали голови, їх викрадали з лікарень поранених і катували, а потім вбивали, їх хапали на вулицях, убивали, а щоб приховати сліди злочину, спалювали у крематорії, їм розрізали животи і топили, відрізали вуха, знімали скальпи. Інфернальний злочин. Злочин, які вчинили особини, що внаслідок страху втратили людську подобу. То вже не люди.

Усвідомити, що у ХХІ столітті в центрі Європи будуть розстрілювати беззбройних людей, катувати поранених, полонених, викрадати тіла загиблих і спалювати їх у крематоріях з метою приховати злочини, розрізати животи і топити, відрізати вуха, знімати скальпи –  просто неможливо. Це поза розумінням, поза людською свідомістю. Та навіть звір не вигадав би таких страхітливих наруг.

Та ми ще не знаємо, як знущалися з тих, хто пропав безвісти…

Але ми знаємо: вони своїми серцями закрили Вітчизну. Від ворогів і від… Ворога.

Чи можна назвати винних у цій трагедії?

Звичайно. Усьому світові вже зрозуміло – шкода, з запізненням, – що то справа рук Москви. Що то реалізовуються її плани.

Та винні й інші. Ті, хто за гречку продавав свою совість, хто заради вигоди підтримував злочинця. А також винні ті, хто мовчки спостерігав за цим і думав, що якось воно буде…

«Якось» не буде… А буде так, як хочеш ти, або, як хоче ворог…

Тож мусимо усвідомити, що у трагедії винні всі ми…

Ми дозволили злочинцям учинити зло…

На наших очах, під лукаві й брехливі словеса телебачення, руйнували Україну, її культуру, армію, науку, мову, а ми терпіли… Аж доки звір не відкрив своє обличчя.

Масове вбивство людей на Майдані вивчатимуть криміналісти, психологи, психіатри, філософи і прийдуть до висновку, що цивілізація, якою дехто з нас пишався, зайшла в тупик. Наша європейська цивілізація зрощує негідників.

А Майдан – тест на зрілість європейської політики. Культури – також. Якщо їхня преса повторює безпардонні московські брехні, а дехто цьому вірить і навіть береться серйозно обговорювати ті брехні, то з європейською культурою не все гаразд. На жаль.

Інфернальний злочин, вчинений проти України, навічно ляже ганьбою не на Москву – катувати ближнього – у їхній психології, – цей інфернальний злочин Москви навічно ляже ганьбою на Європу та на США. Винен той, хто розуміє.

Майдан з національного феномену перетворився на світовий.

Він запрограмував українську владу на певну етичну планку і дав зрозуміти, що не допустить, аби та й надалі жонглювала моральними категоріями (хоча жонглювання не припинилося – можна поміняти владу, але не можна вовка змусити їсти капусту, – однак, колесо зрушилось), а світові допоміг зрозуміти, що таке Москва.

Але це тільки імпульс.

Тепер цю етичну планку мусить підтримати все суспільство на усіх рівнях, і закріпити навічно.

Насправді це не важко. Навчити людей хотіти досконалості легше, ніж залякувати диких і байдужих всілякими покараннями.

А світ нарешті має усвідомити: ніякого «перезавантаження» Москва не розуміє. Брехня – то її спосіб спілкуватися зі світом.

Вже очевидно, що Майдан не припинить своє існування і стане фактором, який не тільки триматиме у певних рамках владу, а й запропонує суспільству пакт про громадянське співіснування в основі якого буде покладено архетип предків. Цебто, мораль.

Жаль, але це не відбудеться швидко.

Та важливо й інше – Майдан став наполегливо виштовхувати смерть з душі кожного українця, а також відродив величну козацьку традицію – побратимство. І це вже назавжди.

Як наслідок правління московської гебні – а вся ота наволоч, яка руйнувала Україну впродовж століття, були або прямими гебістами, або тісно пов’язані з КГБ, – в українця сформувався стійкий психологічний стереотип: недовіра. До влади, до ближнього, навіть до родича. Та найгірше – до самого себе.

Похідна цього – сьогодні ще більшість українців не вірить у завтрашній день.

Більше – жде від нього якоїсь біди.

Тож одне із завдань влади – зробити так, щоб люди повірили в себе, у свою країну й  у завтрашній день. Щоб були спокійні за дітей своїх.

Наша біда ще й у тому, що в перманентній жорстокій історичній круговерті калічилось дитинство українців. Наслідок – нація втратила отой дитинний стан безмежної довіри до ближнього і до Творця.

Майдан стане тим чинником, який сприятиме пробудженню дитинності у серцях українського народу. Причому, дитинності у найкращому, найзмістовнішому розумінні цього слова.

Загибель чистих, відважних, безкомпромісних душ стала щепленням для українського суспільства. Щепленням від байдужості. І страху.

Але оздоровлення нації буде прямо пов’язане з пам’ятю про тих, хто загинув. І – відчуттям вини за їхню смерть. А то значить, що кожен буде готовий стати на захист своєї землі. Не окремі свідомі громадяни, які є у кожній нації, а все суспільство.

Та вічно пам’ятати: могили героїв – священні. А той, хто тужиться образити оті могили, – ворог.

Вони не тільки за Україну полягли. Вони полягли ще й за те, щоб кожен з нас став розумнішим, людянішим, добрішим, безкомпроміснішими перед обличчям зла, щоб ми не були розполовиненими, дріб’язковими егоїстами. Аби ми знали, що Творець любить не лише нас, а й нашого ближнього. А нас може полюбити ще більше, якщо ми зробимо бодай щось добре для цього ближнього.

Та не тільки усвідомлення себе пробудив Майдан в українця. Багатьом з нас стало на душі тяжче. А це тому, що ми зрозуміли: ми вже не дозволимо розпинати Христа.

І ще ми зрозуміли, як багато людей через те стануть нашими ворогами. Їм бо хотілося б розпинати Христа вічно. І продавати Його вічно за всілякі дріб’язки та за можливість задовольняти первісні інстинкти.

І це нас розділило.

Також Небесна Сотня розділила українське суспільство на тих, хто готовий життя віддати за Україну, і байдужих. І тепер ми розуміємо, хто є хто. А також розуміємо, яка велика праця необхідна в державі, аби байдужих стало менше.

Але ми бачимо перспективу. Ми бачимо незалежну державу, до якої ішли століттям.

І те, що раніше вважалось криміналом, ми висловлюємо уже відкрито – сьогодні ми з великою вірогідністю можемо сказати, що вісімсотлітня війна Московії проти України закінчується. Повторюємо: вісімсотлітня війна.

Так, будуть ще провокації. Адже Москва – це держава вампір. Вампір, якому боляче погодитись, що він втрачає жертву. Від цього він дуріє. Але вже цього року Україна почне самостійне врядування на своїй землі, і вже цього року будуть розкріпачені продуктивні сили народу, і кожен буде мати можливість реалізувати себе, і буде впевненим у завтрашньому дні.

Та щоб мати таку впевненість, необхідно стати співавтором отого дня. І усвідомити, що другим співавтором нашим є Сам Творець. Усвідомити й поводитися відповідно. Без оглядки на когось.

Ти і тільки ти…

Нас дивує, чому Європа така байдужа до долі України?

Питання просте.

Майдан провів чітку історичну парадигму і показав світові: Вараву можна і необхідно нищити. Передусім у самому собі. А Європі затишно жити з Варавою. Їй дуже зручно мати під боком крайнього, коли її будуть звинувачувати у дволикості. Та крім всього, Європа, як ніхто, виробила багато модифікацій цього Варави. Він присутній в торгових зв’язках, у військових стратегіях, в культурних пріоритетах. А надто – в дипломатичних.

І Європа не готова відпустити Вараву.

Саме тому вона зумисне не звернула уваги, що вперше за Європейський прапор полягли герої українського Майдану.

А якби честь і гідність домінували у європейській політиці, то вона не тільки звернула б на це увагу, а й відреагувала б. Відзначила б героїв, які полягли за її прапор.

Промовчала Європа.

Чим це загрожує їй? Нічим. Просто настане час, і нащадки, які захочуть вигнати Вараву зі свого життєвого простору, зрозуміють, що їхні батьки й діди були дволикими і брехливими…

У деяких наших сучасників таке викличе хіба що посмішку, але для наступних поколінь це буде серйозним звинуваченням.

Європа (та й увесь світ) знала – розвідка таки працює, – що з 2010 року готувалося рейдерське захоплення України. Знала і промовчала. Велася на демагогію. Зараз видно неозброєним оком, що деякі політики Європи і США симпатизували Януковичу. Януковичу, а не українському народові. І категорично – навіть сьогодні – не хочуть бачити проблем, які створює в Україні Москва. Більше – дехто відкрито закликає не дратувати Москву. Сліпці! Кількасот літній досвід їх нічого не навчив…

Вони думають, що ради зиску можна поступитись гідністю, і пропонують надати перевагу товстому гаманцеві. Їхні аргументи – «економічні плюси». Бідні! Ті міняйли й не здогадуються, що можуть втратити і те, і те. Хоча… міняйли не знають, що то честь.

Так, «холодна війна» закінчилась, але неоголошена війна, яку веде Москва проти України, не припинялась ні на день. Нема конфлікту, кризи чи торговельних проблем між Москвою і Україною, є війна Москви проти України! Війна на захоплення України, яка продовжується вже понад вісім століть. Крапка.

Та Москва цього й не приховує. Як не приховує, що Україна – це лише плацдарм для подальшої експансії.

І це не геополітика, як дехто думає, це демонстрація природи орди. Держава-вампір іншою бути не може.

Та найогидніше інше – у цій війні Захід фінансує Москву.

Захід повинен був розуміти, з ким має справу – КГБ вчорашнього не буває, – і мав би зробити все, щоб не ставити себе у залежність від російського газу.

Усі говорять про газову трубу з Росії, але ніхто не говорить про грошову трубу, яка жене десятки й сотні мільярдів у Росію. (Приблизно 350 мільярдів доларів у 2013 році). Саме ці гроші дозволили Москві організувати широкомасштабну діяльність п’ятої колони в Україні, масовану інформаційну атаку на світ і власний плебс, а цього року – широкомасштабний наступ на нашу державу. Розуміє Захід чи ні, а в нинішній драмі України, яка може стати трагедією, винен він, Захід. Тут слід додати: трагедія може початись на Україні, але на Україні не закінчиться.

Шкода, та політики ЄС думати не вміють. Вони не можуть усвідомити навіть того, що життя не пробачає сильному відсутність мудрості.

Вороги людства знавісніли.

Та якими б зловісними не були їхні плани, реалізувати їх їм не вдасться.

І вже скоро у свідомості народу вони перетворяться на безформну пляму, яка була колись виразкою на тілі нашої землі. Продажних також забудуть.

А жертва невинних буде вічною пам’яттю незламності духу. І буде навічно закарбована в історії як одна з найяскравіших її сторінок…

Скоро історики запишуть, що найбільшим досягненням Майдану є те, що він відстояв незалежність України.

Так запишуть історики колись, а сьогодні нам необхідно втямити, що завоювати самостійність легше, ніж захистити її. Та коли враховувати вісімсотлітню війну Московської орди проти України, то надіятись, що посягання на нашу землю припиняться, смертельно небезпечно. Тим більше, що Європа завжди задля заспокоєння Москви жертвувала інтересами України. Вона й зараз поводиться на рівні «занепокоєння» та «обурення».

Ну, коли вже Москва відкрила своє зловісне обличчя – вона інколи накривала його маскою, а Захід хоча й знав, що то маска, робив вигляд, що ведеться, – то пішли «санкції». Укуси комара.

(чекайте на продовження)