Веле Штылвелд: Человек разумный – вчера, сегодня и завтра…

Голсуй гривней, please! Приватбанк 4149 4390 0361 6756

статья была опубликована мной в мае 2007 г. на украинском ресурсе общественной журналистики "Хайвей". И похоже не потеряла своей актуальности и поныне...

После периода репрессий в любой стране надолго устанавливается морально-подавленное состояние. Требуется весьма долгое время для того, чтобы для новых поколений прошедшая волна репрессий стала не реальностью, а лишь грустным преданием.

…Вокруг которого можно колбасить, ёрничать и даже злословить, как на неких театральных подмостках, примеряя на себя исторические маски вчерашних жертв и палачей, праведников и грешников, победителей и побежденных. Одним словом, затевать театр абсурда, в котором то и дело ищутся новые жертвы и новые вражата, новые мы и они, новые крупорушки… И уже слышатся голоса: «Они – молодые фашисты, а мы – старые седоголовые праведники…».

«Наци!» – орут одни, «Пердуны!» – отвечают другие, а третьи потешные игрища эти пытаются переводить в серьезные политические плоскости и чают бурных последствий… Впрочем, молодые наци ещё дождутся реальных колонн антифашистов и их потомков, в чьей памяти крепко засел Бабий Яр. Я не удивлюсь, что ко дню волеизъявления на очередных выборах они построятся в скорбные колоны и с нашитыми желтыми шестиконечными звездами пройдут прямо от Бабьего яра через неугомонный Майдан к администрации Украинского Народного Президента. Так было еще в деголевской Франции, когда вначале шестидесяти реальные исторические французские фашисты только посмели себя обелить. Президент нашил на свой президентский китель шестиконечную звезду и прошел в колонне тех, кто остановил реваншистов.

Маркеры общественного сознания

1.

• Когда-то из моего мира косяками куда-то за горизонт пропадали люди. Это был не просто исход советского еврейства, а некий переход за маркеры общественного сознания. Еще вчера: туда-сюда не ходи,камень башка попадет, совсем худо будет, поскольку маркировался страх, а тут вдруг десятки тысяч, да что там сотни тысяч людей вырвались за маркеры насаждаемых и продуцируемых реальностью разнообразных совковых страхов: политических, национальных, религиозных, моральных, этических, эстетических, бытовых и даже сексуальных, ведь сексу у нас до поры до времени тоже не было.

Общественное сознание — в марксизме: отражение общественного бытия; совокупность коллективных представлений, присущих определённой эпохе. Оно отражает в сущности и само состояние конкретного общества. Общественное сознание нередко противопоставляется индивидуальному сознанию ..

Стоп! Только, пожалуйста, не обвиняйте меня в неком философском методизме. Сегодня не о нём. Просто тупо помню городское шоссе, ведущее к горизонту июльского предвечерья, за которым словно обрыв. Словно сверстана на 3D-принтере только какая-то особая видимая ущербная часть реальности, за кромкой которой для нас, совковых пингвинов жизни нет, поскольку не только в том мире у нас навыков добывания денег нет, языка речи тамошней нет, а нет даже минимальнейшей способности к принятию рисков. Такой себе невероятный выход из повседневной зоны комфорта в нелепое никуда.

Всем нам предстояло однажды вырваться за разрывы реальности, за рваные края прошлого мира, в котором были свои особые духовные и информационные медиаторы, сокрушив которые мы так и не обрели за более чем четвертак лет свои новые, не выжали их из нашей гнилой повседневности, вот и застряли на мякине, образовав совместный общественный ASS/жопизм, в котором мы очень быстро научились прозябать почти по-совковому, но только вольны о том чирикать... жопа, Жопа, ЖОПА, какая огромная тухлая, рыхлая и грязная ЖОПА.

В Укрине во все времена с маркерами общественного сознания было туго. Вот и при совке говаривали, что как только из Москвы журят  украинцев пальцем, в Киеве подобострастно рубят руки по локоть, а великий украинский философ Григорий Ссавич Сковорода за сто лет до этого позорного ощущения чуть озорно говаривал до самой кончины: Мир ловил меня и не поймал".

Любопытны и маркеры юного Тарасыка-телесыка - Тараса Григоровича Шевченко, он верил, что там, где я при совке, помните на линии горизонта уходящего  вдаль шоссе видел полный разрыз реальности, он пацаненок рабский видел или хотя бы желал увидеть мифические легендарные Гаракловые столбы.Правда и теперь европейцев, посещающих Испанию, геракловый столб Гибралтара с суши не позволяют обозревать, но с моря - пожалуйста. Так и нам, совкам, не было уготована лазеещев железной занавеси, но зато в дырке беспредельного и теоретически от тоталитаризма свободного космоса мы - совки были первыми.

Удивительно, но за годы, да что там за годы, за почти осязаемых мной полстолетия, по крайней мере, с 1967 года, когда вольно-невольно началась массовая репатриация еврейских совков в Эрец, так и не возникло никаких новых племенных идей на этот неомаркерный счет у древнейшего и мудрейшего племени землян.

Помню, наезжал сразу после аварии на ЧАЭС в Киев некогда киевлянин Александр Карабчиевский. Пришел, значит, на заседание в ту пору весьма заметного в неформальной литературной среде  заседание "Русского собрания" и попросил вежливое соизволение прочитать свой новый удивительно короткий рассказ, на что получил соизволение в то время жестких партийных кураторов Аллы Потаповой и Риталия Заславского. Оба совки, они предположить не могли, что в сашином рассказе тридцать семь раз обнаружиться слово СРАКА, она же ЖОПА, она же ASS...

Но именно такими были общественные маркеры восприятия первой полосы украинской независимости  литературно-творческим Киевом. А чего уж тут врать такими мы были, и не случись эта война такими бы постсовками и оставались бы еще на доброе полстолетие.

2.
В 1975 г. состоялся исторический космический полет Союз-Апполон, который решил написать без кавычек и американской транскрипции. Потому что с ним пришла эра глобализации, с ним закончилась первая Холодная война. В пору разгара второй такой войны не мешало бы напомнить читателю, что всё началось с первой унификации технических маркеров. Усилиями ученых разных социальных систем впервые был создан единый стыковочный Маркер с опиской по Фройду - модуль, с которого всё и началось. Представители космических элит двух социальных систем - из СССР и США -перешли в едидиный небесный домгде -то там в Поднебесье, а если желаете, в Преднебесье, -  в единый эргономически обустроенный космический уголок так и не обретенного на земле счастья.

А вот трагедия последнего 2017 года. Треть самодеятельного населения Украины вырвалось в Европу и страны развитого капитализма практически по всей планете. Даже образовалось по разным странам несколько квази-Крыжополей. Ну и что? Ну и что из того, что реально выехало на работу от 6 до 8 млн. украинцев. Работать устроились не более 200 тысяч. Законно, и это именно те, кто  могут протащить на себя с украинским коэффициентом семьи размером 2,7 еще чуть более полмиллиона человек. Так что, не смотря на все дохлые прогнозы нынешних украинских социологов,  реально закрепилось либо зацепилось за сытый европейский бочок со всеми прикидками смогли не более 1,2 млн.человек.

Все прочие прибыли тяжело и низкосортно.ю сиро и  грязно арбайтать... И эти арбайтеры уже весной 2018 г. оголодало и смрадно повернут лыжи домой, но уже зная иные социальные маркеры, а с тем и жизненные стандарты, и кто вам сказал, что хоть минимальная их частица не станет четкими медиаторами в социальных сетях и местечковых советах? Так что сразу давайте договоримся, прямо здесь на сетевом берегу, дядьки олигархи, не учите их жить, помогите им материально, а иначе они вывернут вас по законам западного мира, существующему в области правовых отношений между работниками и работодателями.

И всё, что не впишется в эти отношения, запылает уже не только одним гневом народным... А и то Вас продерут общенациональными экономическими забастовками и многоуровневыми антикоррупционными разборками... Так что сдавайтесь сами., куда вам бежать, дядьки-олигархи от таких вот новых реалий. Не один олигарх на Западе не убит. Он просто самостоятельно прошел особую капиталистическую перековку. А вот Таиланд. Там дело иное. Покойный король в пору распада СССР захотел прослыть собственной модернизацией страны.

И вот тут оказалось, что и в Таиланде тьма -не тьма, но точно более 29 олигархов. Решил собрать их мудрый король и предъявить даже не ультиматум, а некие новые правила экономических игр. Олигархи фикнули, фыркнул и король. За год олигархов осталось десять, за последующие три года - пять, затем четыре, затем в Таиланд стали прилетать первые в ту пору украинские туристы с намерением поолигархничать на досуге. Так что им прямо в аэропорту предупредительные гиды очень неторопливо рассказывали свою национальную олигархическую сагу о главном. Поверьте, продолжают рассказывать и поныне. И не зря, поскольку олигархизм в Украине идет спешно на убыль. Но не всегда и не весь....

3.
Подмостная молитва сквозь портал -
в далекий космос выброшены коды:
кому-то это звёздный мадригал,
кому-то это вычинка свободы...

• Со времен Иллона Маска полёты на Марс стали чем-то прогулочно-экскурсионным... Так уже случалось, и когда прорубали окна в Европу, и когда падала Берлинская стена, и когда украинцы пол-страной отправлялись на заработки в соседнюю Польшу, но только с тем, чтобы непременно вернутся к себе на родину и снова обрести свой собственный дом, увидев мир под новым соусом, скажем, не размытой серостью пятен Роршаха, а золотыми пекторалями эпохи скифо-эллинов.

Молитва под мостом - портальная река:
в ней - отблески миров, в ней отзвуки огня.
Священный водоём, протекший сквозь миры -
в нем отблески веков, в нем отзвуки молвы.

Сквозь вечную любовь - молитва вглубь себя
сквозь векторы судьбы на кромке бытия.
Оплавленный офсет в полночной тишине -
в нем сказок трафарет, молитва при луне...

Молитва под мостом сквозь полночь при луне -
волшебный окаём, приближенный к себе.
Ты только подойди к подмосткам бытия,
как тут же явит миг волшебные места.

Ажурный анапест опор ведут быки.
За каждым перекрест мгновенья и реки.
Мальчишки в этот час молитвенно тихи
обрядшие себя, обредшие стихи.

купаются в реки осколки бытия 
на вычурной волне речного маяка...

Моя польская бабка моя внучатая племянница графа Потоцкого, графиня Красницкая имела 400 десятин земли в центре трипольской цивилизации и 600 десятин под Варшавой... Был бы польским еврейским шляхтичем, будь у нас реимбурсация или признание Польшей меня, украинца наследных прав на посаг под Варшавой. Но как еврей обожаю мелос этого горького стихотворения и при знали бы какой реальной родне тупо сижу на ж@пе...

Сегодня по прежднему уезжают с Украины безвозвратно, но поверьте моему личному окружению за последние пятьдесят лет - выехало действительно много, но уже на пересчете не на выехавших, а на грядущие поколения...

Однажды всё уже было. Мой шапочный приятель с Андреевского спуска написал 111 рассказов, нарисовал 111 картин и выпил 111 литров китайской рисовой водки. Этим он удивил 111 человек, среди которых было три православных батюшки, которые скинулись ему на литературный трехтомник тиражом в тысячу экземпляров.

Один экземпляр этого трехтомника достался нашей семье, и мы его прочли от корки до попки. С тех пор я заболел фикс-идеей – нет, не переплюнуть, не повторить, а переписать этот же труд только в неком ином ракурсе, и ощутить, что же из этого выйдет. Так что станем совместно наблюдать над этим осуществлением. В самом ближайшем времени…

В ЧАЩЕ ЮГА ЖИЛ БЫ ЦИТРУС, ДА? НО ФАЛЬШИВЫЙ ЭКЗЕМПЛЯР…

Этой незатейливой фразой каждое утро 1975 года проверяли механики телеграфные аппарата СТА – 2М. Вот такой себе утренний Смольный в Республиканском Вычислительном ЦЕНТРЕ ЦСУ УССР. Чтоб вам было понятно, только туда в то время брали массово наше еврейское племя, что не мешало всем нам отчаянно карнавалить.

Чего стоили букли одной очаровательной операторши зала электронной машины МИНСК-32 Белочки. У неё были букольки Ольги – кокетливой сестрицы Татьяны –главной лирической героини поэмы Александра Сергеевича Пушкина «Евгений Онегин».

К тому же у неё были бачки и усики молодого гусара… А поскольку гусары денег не берут, то выехала Белочка в Эрец только после торжественного бракосочетания с блудливым Йосликом, у которого всегда водились в кошельки две-три советские сторублевки. Правда, мало кто знал, что их он никогда не разменивал, но на понт притом брал только так. Видно, такой понтовой была эпоха…

Ни Белочки как бы Онегиной, ни Йослика как бы Гобсека с тех пор я как бы не видел, но типажи этих милых существ врезались в память своей несуразной очевидностью прошедшего времени. Теперь оно, естественно, в PASSIVE VOICE, но всё же, явись они снова, в душе пролился бы свет… моей нелепой совковой молодости.

4.
Сразился мыслью - не с кем говорить,
когда тебя депрессия прижала,
как-будто жизнь не прожита сначала.
как-будто оборвалась страсти нить...

Никто не звонит голос утомить,
что трубка телефона дребезжала.
как-будто жизнь торопиться сначала
всё прошлое упорно повторить.

И вечный нофелет уже раздет
почти что до скелета изначалья,
хоть нет наверно повести печальней,
чем всё в себе нелепо вовторить

Друзей былых уже не воскресить,
но есть любовь в стоической нирване.
когда себя готов ты воплотить
в дыханье, вздох и просто в соль на ране...

Первая мировая война. Министр внутренних дел России разрешает всяческие националистические и черносотенные отряды: сотни и полки для наведения порядка на территориях прежде всего Кавказа - дикая дивизия, перешедшая во второй мировой на сторону гитлера, и в украинских губерниях, входящих в зону оседлости, то есть, террор направляется против народов, подозреваемых потенциальной непокорности Центральной власти.

Черносотенные формирование опирались на боевиков из местного населения . Многие из них были выстроены как особые формирования глубокого залегания, и сработали прежде всего против аутентичного украинского населения, которое и было обвинено во время правления Петлюры в первых погромщиков на Украине.

В последующим это и дало дополнительные козыри Советской власти для усмирения местного населения, но уже после того как во времена Петлюры именно этими черносотенными образованиями было вырезано 1100 еврейских местечек .

Сегодня, к сожалению, появилась такая ипостась - ипостась историков, которые принялись только считать . Кто-то утверждает что было убито до 1000000 этнических евреев из зоны оседлости: Волынской, Житомирской, Киевский губерний (около восьми нынешних областей), кто-то более скромно говорит о 200 тысячах жертв, но факт остается фактом: людей убивали, насиловали, вырезали, потрошили, как кур, сжигали на кострах, кастрировали, грабили уничтожали аутентику - были разграблены синагоги и молельные дома, больницы и дома престарелых!

Сегодня национальные дружины несут оскал этих черносотенных подразделений царизма, с которыми не совладал великий национал-демократ Петлюра, которыми он сам был приговорён к позорному столбу истории, из-за которых он был убит в Париже 1926 году евреем Шварцбадтом

Bот и сегодня все думают о том, чтобы никогда не повторился к примеру геноцид армян в турецкой империи, читаем для Авакова в Украине, чтобы никогда они здесь не повторились реале на усилиях черносотенных экзерсисов по образцам убиенного российского императора

А чтобы они, армяне, подобно их зодчим предкам строили эту страну - строили как великий духовный храм ао имя невинно убиенных вчера, убиваем сегодня и готовых на заклание завтра погромщиками и штурмовиками нового времени, немедленно остановить всей властью данной кабмину, президенту, МВД, Сбу: развейте их, посмейте решительно разнести и распылить, чтобы им было горько и памятно их нынешние участие в предполагаемых в стране погромах. Стране нужны суды, а не судилище Но пасаран! фашизм в облике галицийского нацизма сегодня не пройдет!

Любая светская или духовная мало эффективная власть рано или поздно становится фиктивный. От этого ни одной земной власти нет спасения. Если предавать субъектом власти объект власти, то объект власти решительным образом и в кратчайшие сроки свергнет подобный субъект, и никакие зондеркоманды за деньги власти, и(или) на стороне власти не изменят решение народа окончательно остановить и низложить эту власть. Это политическая и духовная аксиома Земли. Это реальность. И другой она уже на этой планете не будет.

Господа милейшие этноукраинцы, живя в Украине от рождения почти 64 года, я вижу и сразу обличаю потенциальный галицийский нацизм. И мне всё разно, что вы об этом думаете! Я патриот Украины, но антисемитизм рассматриваю отдельно и жестко.Вижу национальные дружины, а перед глазами немецкие СС-штурмовики. И никто не убедит меня в обратном! Дайте хлопцам работу и уберите нацопухоль с восточно-украинских городов! Дайте хлопцам РАБОТУ, не превращайте в отряды организованных эсесманов! Это позорит Украину 21-го века!!

 Сегодня я занял место наблюдателя ни убивать ни быть убитым за материальное у меня нет ни навыков ни желания... а итог мне известен. власть его как и всегда не упредит. И хотя я перевел свою нф-книгу на украинский и более десятка русскоязычных поэтов - я дитя империи... стройте свой мир, я как поэт не стану по словам есенина задрав штаны бежать за комсомолом!... аксцитесь!

5.

• Тенденции неизменны: национализм, дроны, политфрики, Марс обетованный, эра пожирания тараканов, пауков и кузнечиков... Что там ещё от мизерности нашей и можно ли изменить парадигму приоритетов в развитии подлунного человечества.

Политики-фрики врут. Это их политгониво делится обычно на два:

- Приедет такой топовый политфрик в регион, грохнет с трибуны новизной мыслей и ощущений, и тут же...

- брякнет кулуарно полиции и фискалам ГРАБЬТЕ! Я дал вам повод и инструментарий! Он туп и прост.

Ремонт освещения на дорогах - так кабмин же выделил транш! И они его проглотили! Дорожные ремонтники, но не учли, что в этом транше я ни копейки я не дал дорожным ремонтникам на зарплаты! Грабьте!! Иначе откуда у них зарплата?!

Грабьте и сажайте, а если потухнут фонари на переездах - вытряхивайте их из камер КПЗ на дорожные работы! Пусть пашут по тюремным припЫсам!

Господа! Это правда! И она в том, что закроют ремтрестики и последние старички, которым уже и сегодня по 65, а прочие уже в пути в светлую и звонкую Польшу....

Глохнет надежды маленькой оркестрик! С Украины БЕГУТ! А тощие ремонтные транши от кабмина без ни копейки затрат на зарплаты, это мы оставим для ВАС, когда свергнем вас и рассадим по камерам, чтобы когти не рвали. А чуть на работы по наряду выдадим когти столбовые, и как там пели в варшавском гетто:

Еврейские бригады, дырявые наряды...

Г-н Гройман, у нас в Украине сегодня еще не гетто, и стравливать фискалов на малый бизнес страны нагло и кулуарно, но притом под запись многих карманных смартфонов просто негоже.

Ваши заплечные речи гуляют по Херсону, а последних производственников тянут в тюрьмы давать на себя родненьких показания.... ПУСТЬ УКРАИНА ЗНАЕТ...

А то все эти потуги отыскать крайних среди работяг наталкиваются взором на километры дачной застройки херсонских фискальных и политфриков, а ведь линия АТО РЯДОМ и безумие блаблабла должно иметь меру. Это не стариков тощих да некормленных в гробины ложить... Это уже ВСЕУКРАИНСКИЙ ВОПРОС!

6.

• гашек и чапек драли о генри, пушкин моего предка байрона, и вот что интересно, - в грецию, где был убит байрон, меня категорически не тянет, а с бибиси у меня терки с совковых времен, тем не менее именно англия по психодуху всего более мне понятна литературно. 

И всё же я обожаю Гашека в его ипостаси.. Ах да, есть еще и нушич и один рассказ на троих у марк твена, нушича и чапека да и гашек с украинским стефанеком марались в том же. Поп сельский бил смертным боем за неуцтво. И вот мальчонка у всех четырех авторов спрятал в штанци табличку не пробивалку - жертвуйте на храм божий....

я ненавижу любую демагогию о вторичности булгакова... он генетически провязан с гоголем, а инструментарий он был на поверхности времени перед представителями литэлит многих европейских народов. в мире всего 900 литсюжетов. не гоните пургу!!!

И еще раз еще раз о моей байроновской веточке... сие не от меня, а от генов... только у евреев англии встречались при браках с бритами-аристократами раздвоенные носы гиперборейцев, переживших генно ядерный катаклизм.... так что с этим и живу... и пушкина чту уже за то, что тянулся к байрону

Ярослав Трінчук, Україна, Наталя Федько, Україна, Гвідо Еррезі, Італія: ХТО МИ? Філософські нариси, ч.16

ДЕВАЛЬВАЦІЯ…

Філософія буття (матеріалізм та ідеалізм) дала відповіді на всі питання людства, створила цивілізацію споживання і вичерпала себе. Вона поступилася місцем соціології і психології, які мають прикладний характер, але перспективи розвитку накреслити не можуть.

Цивілізація споживання вирішила ряд найболючіших проблем, але має суттєвий недолік. Сучасна людина не хоче пізнавати себе.

Причин багато. Перше – її не навчили батьки, бо й самі себе не пізнали.

Друге – суєтність суспільного життя штовхає людей на пошук простих рішень. Тут уже не до філософії

Третє – людина підсвідомо боїться шукати себе, бо коли вона себе справжнього знайде, у неї зникне крайній. Цебто, той, на кого можна звалити відповідальність за власні поразки і невдачі, і вона зрозуміє, що сама і є той крайній.

І ще. Їй ніколи – вільний час вона віддає віртуальній реальності.

Відмова людини пізнавати себе штовхає її до непродуманих ризиків.

Тому людство так вперто поглядає за Межу.

Активно шукали себе елліни. Вони розуміли, що найкращий спосіб пізнати себе (своє Я) – це мистецтво. В тому числі й мистецтво слова.

Адже воно (мистецтво) – то енциклопедія психотипів. Водночас воно є енциклопедією доль. Різних. Величних і нікчемних, тихих і сповнених слави, трагічних і щасливих.

Кожна людина може знайти у мистецтві своє відображення, побачити різні можливі варіанти своєї долі. Найважливіше, людина своє переживання може побачити, як відображення у дзеркалі, інколи це дає їй можливість зупинитися перед фатальним кроком, інколи підбадьорює, щоб вона зважилась на вчинок.

Таким чином мистецтво поряд з наукою психологією (іноді – психіатрією) може допомогти людині якщо й не пізнати себе, то наблизитись до розуміння, що таке пізнання можливе і потрібне.

(Особливо важливою є музика. Добра музика – це скальпель, який може розділити тебе (Я) від нетебе (НЕ-Я).

На жаль, сьогодні мистецтво потіснила могутня лавина інформаційних хвиль. І не тільки потіснила – спробувала (притому, агресивно) його девальвувати.

Найгірше становище у російськомовному середовищі.

Люди звикли, що коли відбувається девальвація грошей, то це для них погано. Так, для декого це погано, а для інших – ліки. Та ніхто не переймається тим, що найгірша девальвація – це девальвація слова. І найчастіше робиться вона зумисне. Чому.

З девальвацією слова відбувається девальвація людини. Вона втрачає деякі ознаки, котрі робили її людиною розумною, перетворюється з суб’єкта на об’єкт. З особистості – на гвинтик у машині руйнування. Найгірше – людина втрачає суб’єктність найчастіше з власної волі.

Культура нації опирається на духовну основу, яка має вираження через мову. З витісненням мови обривається не тільки зв'язок з духовними заповітами предків, а й кумулятивний процес культури. Нищиться духовний зв'язок – нація гине. «Какая разніца…» – вирок культурі. І майбутньому апологета «Какая разніца».

Найгірше – душевні лінощі блокують здатність мислити.

Для прикладу візьмемо більшовицький лозунг «Свобода. Равєнство. Братство». Мільйони людей і не підозрюють, що це один з найбридкіших лозунгів в історії людства.

Для тих, у кого рука потяглась до пістолета, а також для адекватних, є пояснення.

Почнемо зі свободи.

Найперше – треба розуміти: свобода від чого і для чого. Свобода від насильства над собою, то одне, свобода для насильства над ближнім – зовсім інше.

Свобода для… дає людині можливість робити зло. І тільки зло. Щоб робити добро, потрібна воля. Але волю можна також проявити для досягнення свободи. Людині потрібне інше. Воля задля досягнення ясної і зрозумілої мети. Мети, яка не руйнуватиме свободу від… і волю ближнього.

Рівність може бути перед законом, а також – ґендерна рівність у всіх суспільних інституціях. Якраз такої рівності і домагалися бунтарі до ХХ століття.

Те, що під словом «рівність» розуміли деякі ліваки у ХХ столітті і розуміють сьогодні, є атавізмом диких часів. Для них рівність – це: що твоє – то моє. Тобто, можна й відібрати. Але це не політична і не економічна категорія, це – кримінал. Ліваки під ніби то гарним лозунгом пропагують кримінал.

Природа, Закони Всесвіту рівність тлумачать по іншому. Фундаментальний Закон Всесвіту – «Дав – Отримав». Тут про рівність, яку нав’язують ліваки, мови бути не може.

Скільки дав, стільки отримуй. Не можуть ледар і працьовитий бути рівними перед Законом Всесвіту. Та коли, користуючись якоюсь там можливістю, ти береш більше, ніж даєш, ти злодій. Особливо це стосується політиків. Наші політики не просто беруть багато – вони у цьому втрачають відчуття реальності.

У кримінальників є неписаний закон. Коли група приймає новачка, вона кров’ю прив’язує його до себе – змушує убити того, на кого вона вкаже. Це може бути навіть родич новачка.

Коли він убиває, то стає повноправним, рівним членом групи. Їхнім «кровним» братом. У такому братстві більшовики знищили десятки мільйонів людей. Щоб розділити злочини з невинними, вони й кинули гасло «братство».

Але ж винні також і ті, хто вважає себе прихильником їхньої доктрини. Навіть, якщо він не убивав. Як є колективна радість (слава предків, піднесення, коли футбольна команда виграє), тож має бути і колективна відповідальність за злочини.

*     *     *

ХХІ століття характерне тим, що вже можна точно визначити: частина сучасного люду – продукт інформаційних потоків, начисто отруєних пропагандою ненависті.

Цей люд не думає про сенс життя, не шукає істини. Він, як наркоман, безперестанку вимагає дози тієї пропаганди. Цебто, необхідно перманентно підживлювати в ньому всеохоплюючу ненависть.

Таке підживлювання дає йому відчуття повноти життя, в ненависті він знаходить сутність свого Я. Це явище масштабне, всепланетарне, але найбридкіше воно проявляється у терористів і росіян.

(Треба розуміти, що ненависть – це продовження страху перед життям. Вона є своєрідною індульгенцією для ледачих душ – створює ілюзію, ніби вона звільняє людину від необхідності самовдосконалюватися, духовно й інтелектуально розвиватися.

А ворога людина шукає так вперто, бо їй здається (підсвідомо), що тим самим вона оправдає свої лінощі, дурість.

Людина й не підозрює, що ледарство – це внутрішній самотерор. Ледар не вірить у себе, у свої можливості, у здатність перемагати, долати перешкоди.

·        Він сам себе обмежує, зв’язує, грається у духовного «трупа».

·        Він сам себе зраджує.

Зрештою ця гра починає руйнувати його фізично, провокуючи появу у неї різних хвороб. Там, де є ошуканство і зрада, завжди розкошуватиме небуття).

Ліберальні цінності, такі привабливі для початку Нового часу, з допомогою пропаганди нерідко перетворюються на вседозволеність.

Тому думка деяких науковців, що в особини, отруєної пропагандою, активізувався ген звіра, вже не є такою гіпотетичною.

На жаль, церква та немало священнослужителів теж отруєні пропагандою, тож християнське – що людина створена за образом і подобою Бога і може бути наділеною Його якостями – ними начисто відкидається. І замість того, щоб нагадувати віруючим, хто вони, такі священнослужителі позбавляють їх можливості відчувати себе людьми і сприяють активізації того гена.

В отруєної пропагандою людини одна-єдина мета – відняти обід (Крим, Донбас) у ближнього. Іноді це важко. Тому такі особини гуртуються у ватаги, партії, державні (навіть, у міждержавні) утворення.

Для оправдання тієї мети працюють великі інституції, на це виділяються більші кошти, ніж потрібно би, щоб нагодувати отих отруєних.

·        У них це називається ідеологія.

·        У поміркованих – світогляд.

·        Хто претендує виглядати інтелектуалом – філософія.

Та найстрашніше – це свідомий вибір тих особин. Вільний демонстративний вибір мільйонів. Зумисне витісняється з власної притомності божественне начало, щоб активізувати у собі ген звіра.

Хрест – символ древній. Він зустрічається ще у Давньому Єгипті, а також в інших культурах. Хрест символізує рівновагу і гармонію взаємозв’язків людини і Бога, людини та її ближнього, людини і світу, людини й природи. Тобто, це знак священний.

Те, що Ісуса Христа розіп’яли на хресті – вияв найбрутальнішого варварства. (Римляни розпинали на Т-подібному пристрої). Легіонери, які розпинали Христа, не замислювались над цими питаннями, а от фарисеї і первосвященики про це знали прекрасно й чинили акт наруги свідомо.

Багато людей носять хрестики шиї й не замислюються, що має значити цей символ.

Переважна більшість вважає його просто талісманом. Перші християни зробили хрест нагадуванням про той серйозний сакральний обмін, який має здійснити віруюча людина з Сином Божим.

Спаситель свою частину обміну вже здійснив. Він віддав Своє життя заради майбутнього людства, а простій людині залишилося дуже мало – принести в жертву свого внутрішнього вандала, цебто, вигнати з себе кровожерливого, брехливого, жадібного і ледачого дикуна. Іншої жертви вже не вимагається.

 Шкода, та навіть це є непосильним для багатьох. Якщо ти хрестик носиш, а дику печерну істоту з себе не вигнав, ти є порушник угоди, шахрай, ошуканець. А значить, не маєш права в повній мірі відчути на собі реалізацію цілющих законів Всесвіту.

Та значно страшніше інше. Іменем Христа освячується зброя, щоб убивати ближнього… А світ відмовляється розуміти це блюзнірство.

Не осмисливши цього, Західна цивілізація може програти. Саме Захід мав би запропонувати суспільствам для обговорення тезис, що замість бажання відібрати обід у ближнього, людина мала би навчитися побачити у ньому продовження свого духовного Я.

В європейській історії у такому стані перебували ті люди, котрі були на Майдані. Якраз там кожен у кожному бачив продовження свого духовного Я.

У цьому випадку навіть доблесть поступається і відсувається на другий план. Вона стає зрозумілою само собою. А на перший – виходить можливість діалогу з Творцем. Цебто, можливість попросити Бога, щоб Він заступився за ближнього.

Майдан це зрозумів, влада – ні.

Влада не завжди є обличчям нації. У дисгармонійних суспільствах вона є раною нації (Україна сьогодні), в тоталітарному – зашморгом.

(далі буде)

Ярослав Трінчук, Україна, Наталя Федько, Україна, Гвідо Еррезі, Італія: ХТО МИ? Філософські нариси, ч.15

ПРО ЩО МОВЧИТЬ СУСПІЛЬСТВО

Дивно, але сьогодні аналітики не наважуються розглядати механізми розщеплення колишнього СССР. От зібрались троє у Біловезькій Пущі – і нема Радянського Союзу. Насправді все було складніше – СССР зруйнував КГБ. Ні, не оперативники, які виконували роль собак у пошуку ворогів, а та частина інтелектуалів, яка вміла оцінювати ситуацію і прогнозувати. Вони прекрасно розуміли, що економіка зайшла в тупик і жодної можливості змусити її працювати у держави не було, а наступна сторінка історії – хаос і велика кров – могла розгорнутися у будь-яку хвилину.

Врятувати могли тільки дезінтеграційні процеси, які вони уміло провели. Ці фахівці майстерно використали риторику лібералів і демократів, де змогли, очолили національно-визвольні рухи, іноді вміло підігрівали їх, з єдиною метою – не допустити національні сили до управління державами, які почали творитись. Комуністів вони зневажали давно, і їм призначалась роль дворняг. На всіх гавкати.

Тим рухам була відведена певна функція – їх впустили на телебачення, ЗМІ друкували їхні матеріали, частину навіть допустили до влади – видимість демократії було забезпечено. Як для внутрішнього споживання, так і для Заходу.

Однак, реальної влади у демократів не було. Всі ключові інституції в державі контролювали вони, колишні функціонери КГБ. Вони тихо розставили своїх людей на всі провідні позиції, а потім з їхньою допомогою спокійно провести масштабну операцію – привласнили нерухомість. Щоб не кидалося в очі оте брутальне грабіжництво, вони назвали це приватизацією.

У цих замітках нас цікавить тільки Україна.

Гасло – більш, ніж справедливе: приватне підприємство працюватиме краще – суспільство прийняло. Навіть, підтримало.

І деякі виробництва дійсно працювали добре. Але у приватизаторів була інша мета – присвоїти нерухомість, конвертувати її у валюту й перевести у західні банки, що вони з успіхом і зробили.

Друга хвиля колосального пограбування країни – привласнення ресурсів. Там відбулися деякі свої внутрішньовидові конфлікти – а таке у приматів трапляється часто, – але і ресурси вони розділили. Аж до хижацького винищення лісів.

Третю хвилю пограбування уже здійснюють їхні байстрюки. В людей безсоромно відбирають гроші ніби то за газ, тепло й електрику. І катастрофічно бояться оприлюднювати, звідки береться вартість того тепла, газу й електрики. Приховують, як державну таємницю.

Інтернаціональні гицлі переконані, що їм це зійде з рук.

На жаль, таку переконаність їм забезпечують деякі наші політичні євнухи.

З цими все зрозуміло.

Але ж у суспільстві є надзвичайно потужна інтелектуальна верства. Саме вона мусила б підказати недолугим політикам, що їм доведеться відповідати. Як за зловживання, так і за бездіяльність.

Що сьогодні мали б обговорювати поважні державні мужі, мудреці академіки, відповідальні журналісти, авторитетна творча еліта.

Найперше – розуміння суспільством природи влади і її завдання. Друге – чому наші керманичі не виконують ті функції, які на них покладено.

Неозброєним оком видно, що вони замість того, щоб розкріпачити продуктивні сили й дати їм можливість діяти, і тим самим підняти економіку, намагаються взяти під абсолютний контроль остатки ресурсів, виробничу і фінансову систему та товаро-фінансові потоки винятково задля власного збагачення. А це звичайне грабіжництво. Тож кожен суб’єкт, який до цього причетний – депутат, чиновник, прокурор, суддя, – є грабіжником. Цебто, апріорі – злочинцем.

Ще інтелектуали мали б дати зрозуміти суспільству і крадіям, що ці злочини відстежуються…

А також нагадати (голосно нагадати!) владі, що її завдання – гармонізувати ресурсну базу, виробничі процеси, товаро-фінансові потоки, гуманітарне поле задля примноження ресурсів і звільнення громадян від бідності й нікчемного існування, та забезпечити захист як держави, так і окремого суб’єкта і сприяти його інтелектуальному та духовному росту.

В Україні такі можливості є.

Якби депутати переймались державними інтересами, а не вирішували свої нікчемні, давно прийняли б закон про законність приватизації. Якраз його Верховна Рада повинна б прийняти у першу чергу. Не перерозподіл, як дехто верещить, лиш тільки хтось торкається цього питання. Якщо підприємство приватизоване законно і діє згідно статуту – платить податки, виділяє кошти на розвиток, соціальні потреби, то таке підприємство хай працює. Та коли цього нема, то воно має бути конфісковане без виплати компенсації і виставлене на аукціон.

Вивезені за кордон гроші повинні повернутись в Україну. Щоб це стало можливим, необхідно довести, що ці гроші нажиті незаконно. Якраз такий закон і мав би надати юридичне забезпечення.

Зараз приватизатори націлились на землю. Вони розуміють, що земля – один з найважливіших ресурсів держави і вона може давати колосальні прибутки.

Їхній аргумент – земля товар і може принести державі великі гроші. Так, земля товар і він повинен приносити державі гроші. Для цього він має бути оціненим. Дорого оціненим.

Але.

Цей товар належить державі. А держава не кожен товар вставляє на продаж. Землю – ні.

Оскільки уже є багато власників, то купівля-продаж землі має лише один варіант – землю можна продати тільки державі.

Для експлуатації свого ресурсу (землі, лісів, води, неба, надр) держава проводить відкритий тендер на оренду. В угоді про оренду обов’язково вказуються умови експлуатації. Якщо не порушуються умови договору, то орендатор має право експлуатувати ресурс десятиліттям і передавати право на експлуатацію спадкоємцям.

Все інше – від лукавого. Більше – все інше може пахнути криміналом.

Україна не просто багата на ресурси, а дуже багата. Грамотне їхнє використання забезпечило б державі небачений розвиток, а люди жили б у достатку. Для цього так мало треба – усунути від влади корупціонерів. І не просто усунути, а знищити, як соціальний стан. Зрозуміло, досвід Китаю не підійде. Причин багато. Але прийняти закон про конфіскацію у корупціонера його майна можна без великої душевної травми нації. Конфіскувати все – квартиру, машину, меблі, усю техніку. Вигнати на вулицю в костюмі – іди влаштовуй життя заново.

Зрозуміло, аби щось подібне відбувалося, потрібно, щоб суспільство цим переймалось. Найперше – питання мали б ставити серйозні журналісти, національні авторитети, діячі культури.

Якщо нашу сучасну владу не примусити, вона працювати не буде. Є надія (слабенька, правда), що наступна буде відповідальнішою.

Перед сконанням СССР в Україні на житло стояло мільйон черговиків. Зараз нас трохи менше, але з житлом катастрофа. Скільки драм, трагедій, скільки зруйновано молодих доль через ці прокляті квартири.

Ми вже про це писали, тож хто читав раніше, не зліться.

Цю проблему можна вирішити просто. Держава будує житло і здає в оренду з викупом.

На жаль, в Україні це неможливе. Держава не здатна побудувати стільки житла.

Простіше інше. Дається людині, сім’ї чи групі людей під забудову земля. У кредит років на п’ятдесят. Земля оцінюється дорого, але починати виплачувати борг треба років за десять. Комерційний банк – або спеціально створений для цього – на цю землю дає цільову позичку для будівництва хати чи багатоквартирної будівлі.

А далі просто. На дорогій землі готовий будинок це ВВП. Національний банк робить грошову емісію, надає власникові будинку довготерміновий кредит, аби той повернув борг Комерційному.

Як результат – житлове питання буде вирішене раз і назавжди за кілька років. Якщо поставити забудовникам умову використовувати сучасні енергетичні технології, то проблема газу та електрики зникне «як роса на сонці». Сотні тисяч людей різноманітних професій матимуть роботу.  На такий проект підуть інвестиції. А державну казну наповнять десятки й десятки мільярдів.

Розуміємо, що проект вимагає розуму й праці і що сучасна влада, де переважає комсомольсько-гебешна пліснявина, за це не візьметься.

Але ж партія, яка задекларує, що вразі приходу до влади запропонує такий проект суспільству, думається, матиме неабиякі шанси дійсно його реалізувати.

(далі буде)