Ярослав Трінчук, Україна, Наталя Федько, Україна, Гвідо Еррезі, Італія: ХТО МИ? Філософські нариси, ч.15

ПРО ЩО МОВЧИТЬ СУСПІЛЬСТВО

Дивно, але сьогодні аналітики не наважуються розглядати механізми розщеплення колишнього СССР. От зібрались троє у Біловезькій Пущі – і нема Радянського Союзу. Насправді все було складніше – СССР зруйнував КГБ. Ні, не оперативники, які виконували роль собак у пошуку ворогів, а та частина інтелектуалів, яка вміла оцінювати ситуацію і прогнозувати. Вони прекрасно розуміли, що економіка зайшла в тупик і жодної можливості змусити її працювати у держави не було, а наступна сторінка історії – хаос і велика кров – могла розгорнутися у будь-яку хвилину.

Врятувати могли тільки дезінтеграційні процеси, які вони уміло провели. Ці фахівці майстерно використали риторику лібералів і демократів, де змогли, очолили національно-визвольні рухи, іноді вміло підігрівали їх, з єдиною метою – не допустити національні сили до управління державами, які почали творитись. Комуністів вони зневажали давно, і їм призначалась роль дворняг. На всіх гавкати.

Тим рухам була відведена певна функція – їх впустили на телебачення, ЗМІ друкували їхні матеріали, частину навіть допустили до влади – видимість демократії було забезпечено. Як для внутрішнього споживання, так і для Заходу.

Однак, реальної влади у демократів не було. Всі ключові інституції в державі контролювали вони, колишні функціонери КГБ. Вони тихо розставили своїх людей на всі провідні позиції, а потім з їхньою допомогою спокійно провести масштабну операцію – привласнили нерухомість. Щоб не кидалося в очі оте брутальне грабіжництво, вони назвали це приватизацією.

У цих замітках нас цікавить тільки Україна.

Гасло – більш, ніж справедливе: приватне підприємство працюватиме краще – суспільство прийняло. Навіть, підтримало.

І деякі виробництва дійсно працювали добре. Але у приватизаторів була інша мета – присвоїти нерухомість, конвертувати її у валюту й перевести у західні банки, що вони з успіхом і зробили.

Друга хвиля колосального пограбування країни – привласнення ресурсів. Там відбулися деякі свої внутрішньовидові конфлікти – а таке у приматів трапляється часто, – але і ресурси вони розділили. Аж до хижацького винищення лісів.

Третю хвилю пограбування уже здійснюють їхні байстрюки. В людей безсоромно відбирають гроші ніби то за газ, тепло й електрику. І катастрофічно бояться оприлюднювати, звідки береться вартість того тепла, газу й електрики. Приховують, як державну таємницю.

Інтернаціональні гицлі переконані, що їм це зійде з рук.

На жаль, таку переконаність їм забезпечують деякі наші політичні євнухи.

З цими все зрозуміло.

Але ж у суспільстві є надзвичайно потужна інтелектуальна верства. Саме вона мусила б підказати недолугим політикам, що їм доведеться відповідати. Як за зловживання, так і за бездіяльність.

Що сьогодні мали б обговорювати поважні державні мужі, мудреці академіки, відповідальні журналісти, авторитетна творча еліта.

Найперше – розуміння суспільством природи влади і її завдання. Друге – чому наші керманичі не виконують ті функції, які на них покладено.

Неозброєним оком видно, що вони замість того, щоб розкріпачити продуктивні сили й дати їм можливість діяти, і тим самим підняти економіку, намагаються взяти під абсолютний контроль остатки ресурсів, виробничу і фінансову систему та товаро-фінансові потоки винятково задля власного збагачення. А це звичайне грабіжництво. Тож кожен суб’єкт, який до цього причетний – депутат, чиновник, прокурор, суддя, – є грабіжником. Цебто, апріорі – злочинцем.

Ще інтелектуали мали б дати зрозуміти суспільству і крадіям, що ці злочини відстежуються…

А також нагадати (голосно нагадати!) владі, що її завдання – гармонізувати ресурсну базу, виробничі процеси, товаро-фінансові потоки, гуманітарне поле задля примноження ресурсів і звільнення громадян від бідності й нікчемного існування, та забезпечити захист як держави, так і окремого суб’єкта і сприяти його інтелектуальному та духовному росту.

В Україні такі можливості є.

Якби депутати переймались державними інтересами, а не вирішували свої нікчемні, давно прийняли б закон про законність приватизації. Якраз його Верховна Рада повинна б прийняти у першу чергу. Не перерозподіл, як дехто верещить, лиш тільки хтось торкається цього питання. Якщо підприємство приватизоване законно і діє згідно статуту – платить податки, виділяє кошти на розвиток, соціальні потреби, то таке підприємство хай працює. Та коли цього нема, то воно має бути конфісковане без виплати компенсації і виставлене на аукціон.

Вивезені за кордон гроші повинні повернутись в Україну. Щоб це стало можливим, необхідно довести, що ці гроші нажиті незаконно. Якраз такий закон і мав би надати юридичне забезпечення.

Зараз приватизатори націлились на землю. Вони розуміють, що земля – один з найважливіших ресурсів держави і вона може давати колосальні прибутки.

Їхній аргумент – земля товар і може принести державі великі гроші. Так, земля товар і він повинен приносити державі гроші. Для цього він має бути оціненим. Дорого оціненим.

Але.

Цей товар належить державі. А держава не кожен товар вставляє на продаж. Землю – ні.

Оскільки уже є багато власників, то купівля-продаж землі має лише один варіант – землю можна продати тільки державі.

Для експлуатації свого ресурсу (землі, лісів, води, неба, надр) держава проводить відкритий тендер на оренду. В угоді про оренду обов’язково вказуються умови експлуатації. Якщо не порушуються умови договору, то орендатор має право експлуатувати ресурс десятиліттям і передавати право на експлуатацію спадкоємцям.

Все інше – від лукавого. Більше – все інше може пахнути криміналом.

Україна не просто багата на ресурси, а дуже багата. Грамотне їхнє використання забезпечило б державі небачений розвиток, а люди жили б у достатку. Для цього так мало треба – усунути від влади корупціонерів. І не просто усунути, а знищити, як соціальний стан. Зрозуміло, досвід Китаю не підійде. Причин багато. Але прийняти закон про конфіскацію у корупціонера його майна можна без великої душевної травми нації. Конфіскувати все – квартиру, машину, меблі, усю техніку. Вигнати на вулицю в костюмі – іди влаштовуй життя заново.

Зрозуміло, аби щось подібне відбувалося, потрібно, щоб суспільство цим переймалось. Найперше – питання мали б ставити серйозні журналісти, національні авторитети, діячі культури.

Якщо нашу сучасну владу не примусити, вона працювати не буде. Є надія (слабенька, правда), що наступна буде відповідальнішою.

Перед сконанням СССР в Україні на житло стояло мільйон черговиків. Зараз нас трохи менше, але з житлом катастрофа. Скільки драм, трагедій, скільки зруйновано молодих доль через ці прокляті квартири.

Ми вже про це писали, тож хто читав раніше, не зліться.

Цю проблему можна вирішити просто. Держава будує житло і здає в оренду з викупом.

На жаль, в Україні це неможливе. Держава не здатна побудувати стільки житла.

Простіше інше. Дається людині, сім’ї чи групі людей під забудову земля. У кредит років на п’ятдесят. Земля оцінюється дорого, але починати виплачувати борг треба років за десять. Комерційний банк – або спеціально створений для цього – на цю землю дає цільову позичку для будівництва хати чи багатоквартирної будівлі.

А далі просто. На дорогій землі готовий будинок це ВВП. Національний банк робить грошову емісію, надає власникові будинку довготерміновий кредит, аби той повернув борг Комерційному.

Як результат – житлове питання буде вирішене раз і назавжди за кілька років. Якщо поставити забудовникам умову використовувати сучасні енергетичні технології, то проблема газу та електрики зникне «як роса на сонці». Сотні тисяч людей різноманітних професій матимуть роботу.  На такий проект підуть інвестиції. А державну казну наповнять десятки й десятки мільярдів.

Розуміємо, що проект вимагає розуму й праці і що сучасна влада, де переважає комсомольсько-гебешна пліснявина, за це не візьметься.

Але ж партія, яка задекларує, що вразі приходу до влади запропонує такий проект суспільству, думається, матиме неабиякі шанси дійсно його реалізувати.

(далі буде)