ВІДЧУТТЯ БАТЬКІВЩИНИ – ЧЕСНОТА НАЙПЕРША
Серед певної категорії інтелектуалів уже давно поширюється думка, що держави, у формі, в яких вони перебувають сьогодні, зникнуть, а світом керуватимуть кланово-корпоративні групи. Така думка має право на життя, на обговорення проблем і перспектив.
У світі вже існують кланово-корпоративні угрупування, які запросто можуть купити середнього рівня країну.
Очевидно, скоро такі об’єднання дійсно бажатимуть автономії чи, навіть, незалежності. (Деякі й сьогодні діють майже автономно). Є прогнози, що саме вони будуть – і роблять це вже зараз – розмивати державні утворення.
Погані генерали планують операції за зразками минулої війни. Ті, хто прогнозує поглинання держав корпоративними угрупуваннями, подібні до тих генералів і мислять розумом корумпованого чиновника.
Державам загрожують не корпорації. Державам, як і окремій людині, загрожують продажні, аморальні політики, якими, як показує нинішня російсько – українська війна, нашпигована розвинена Європа, глупота її громадян та ще режими, подібні до московського.
У майбутньому в цивілізованих країнах політики не будуть продажними, як російські журналісти, а будуть порядними й розумними. Вони зможуть жити у мирі з такими ж порядними бізнесменами. І ніхто не посягатиме на подвір'я сусіда.
Але зло існуватиме доти, доки шляхетні і сильні душі не візьмуться говорити про нього і переконувати незрілих у тому, що тиражування цього зла може привести людство до катастрофи.
Планета живе й досі прихованими злочинами. Як минулого, так і сучасного. І не тільки прихованими…
Людство мусить знати про кожен штрих усіх злочинів, інакше воно не очиститься. А щоб знати про злочини, про них необхідно говорити.
Виходимо з того, що у цивілізації розуму абсолютною цінністю стане людина. Людина, а не гроші. А якщо так, то питання про її права відпаде. Права людини (безвідносно до її національності, віросповідання чи сексуальної орієнтації) шануватимуться й оберігатимуться у кожній державі.
Необхідно нагадати, що людина успадкувала від гідних своїх предків такі універсальні архетипи, як любов, ненависть, відчуття сорому, кохання та – і це дуже важливо – відчуття батьківщини.
Відчуття батьківщини сформовано у народів землеробської культури. Таке відчуття наповнює людину радістю, гордістю, виховує героїзм, спонукає до творчості.
У кочівників відчуття батьківщини відсутнє.
Ми вже говорити про психологію росіянина (того, хто називає себе «русскім»). Оскільки психотип росіянина («руського») формувався у кочових племен ще до Чінгісхана, то у нього, як у всіх кочівників, відчуття батьківщини не розвивалось.
У росіянина сильно розвинене інше – відчуття орди.
Відчуття орди – це якнайменший вияв індивідуалізму або відсутність його взагалі, зате розвинута колективна відповідальність (безвідповідальність – теж). Звідси – «общіни», «жіть міром», «братішка». Пізніше – колгоспи і радгоспи. (Уже відомо, скільки лиха вони принесли українцям).
Оскільки в поведінці ординця переважають брехні, лицемірство, нахабство, то він не має друзів серед інших народів.
Тому ординець творить фрази. Щоб сховатися за них.
Скажімо фраза «русская цівілізація» нікому нічого не говорить, бо за нею нічого немає. Але для росіянина, «руського», це відчуття орди та винятковості. (Та це ще нічого. У ХІХ столітті москвини серйозно обговорювали, який термін їм треба застосовувати «Русскій Бог» чи «Россійскій Бог»).
Грамотний апологет «русской цівілізації» ніколи не сприйме Канта, Бетховена, Верді. Максимум, на що він спроможний, – це процитувати кілька фраз Ніцше.
Саме тому у свідомості росіянина-ординця держава посідає головне місце. Але не як батьківщина, яка береже духовний досвід предків, а як функція. Для нього держава – це гігантська орда. У ній він відчувається безпечним. Все інше – другорядне. СССР, Россія – оце і є та орда, яка повністю замінює росіянину відчуття батьківщини. Де б не був ординець, він прагне, щоб з ним була його орда.
Тому росіянинові дуже важко натуралізуватись в інших країнах. Він хотів би, щоб та країна входила до його орди. Більше – він ніяк не може розуміти, чому, скажімо, Україна, Естонія чи Грузія не хочуть там бути.
У цьому контексті росіян можна поділити на дві групи. Росіяни, що є спадкоємцями племен, які населяли Волго-Окський басейн, (мурома, мещеряки, ерзя та інші) та росіяни – спадкоємці Орди.
У спадкоємців племен автохтонів сильно виражене почуття малої батьківщини (асиміляція не завжди вбиває відчуття приналежності до роду), у них присутнє милосердя, совість, повага до старших; спадкоємці Орди не розуміють ні малої батьківщини, ні батьківщини взагалі, не розуміють, що таке милосердя.
Якраз серед ординців поширений потворний шовінізм, а відчуття орди набуває в них огидного прояву. Ординець переконаний, що місце, куди він зайшов – навіть випадково, – уже належить йому. Це теж одна з причин паскудної поведінки за кордоном російських туристів.
Вони просторікують про імперію, не розуміючи, що тої імперії ніколи не було – деспотія імперією бути не може. Якраз вони співають «І сколько мною пройдено, і сколько мной увідєно – і всьо вокруг мойо», «Мой адрес – нє дом і нє уліца, мой адрес – Совєтскій Союз», відчуваючи себе не особистістю, а чиєюсь власністю. У даному випадку – власністю орди. Хай великої, але орди.
Та коли говорити про дійсно російську культуру, то вона знаходиться поза «русской цівілізацієй», пора «русскім міром» і дотичної до них не має.
Напад Москви на Україну – це не війна держав чи народів. Це війна світоглядів, які примиритися не зможуть ніколи.
Для нас Україна – це відчуття батьківщини. Для них Росія – відчуття орди. Орди, що формується знеособленими, які, взявши в руки зброю, втрачають ознаки людини.
Тому між Україною і Росією має бути прокладена якнайміцніша стіна, а стосунки звужені до міжособистісних.
ЩЕ РАЗ ДО ПРОБЛЕМИ Я
Щоб розгадати глибше природу людини, нам потрібно зрозуміти формування людського Я. Виходимо з того, що Я формується не усвідомлено (на інстинктах) і усвідомлено (на культурі).
Я, сформоване інстинктами, і Я, сформоване культурою – філософеми: Я (інстинктів) і Я (культури), – вічно перебувають в антагонізмі. Навіть всередині Самого Я. У всіх народів. Гармонізуються конфлікти через творчість, соціальну активність.
Наймудріше цей антагонізм сьогодні вирішують китайці – вони будують великі мости, складні залізниці, дороги. Це не просто розвиток економіки і технології. Нація відчула на рівні підсвідомого, що так можна гармонізувати Я (інстинктів) і Я (культури).
Якщо брати росіян («русскіх»), то у них внутрішній конфлікт Я (інстинктів) і Я (культури) на загально національному рівні виражений слабо. Через слабке виявлення Я (культури). Тому й нема державних програм, які гармонізували б їх. Але міжособистісний конфлікт виражений надто сильно.
Особини, у яких Я сформоване на інстинктах, проявляють себе сильно. Здебільшого, це ординці. У них агресія пре через край.
У цьому контексті ми можемо сказати, що Путін зробив для Росії більше зла, ніж міг би зробити найбільший ворог. Путін відсік Я (інстинктів) від Я (культури) у суб’єкта, розбудив ниці поривання в мільйонів путіноїдів і перетворив їх на жорстоку масу, яка прагне руйнування. Це звідси, з Я (інстинктивного), незрозуміла Самому Я звіряча ненависть до всіх народів. Путіноїди не здатні до діалогу, не розуміють логіки.
Але ж агресія і ненависть так просто не зникають. Все це повернеться згодом на самих себе. Тому особистостям, у яких Я сформоване на культурі, в Росії нестерпно важко. Тим не менш, вони проявляють надзвичайну мужність, силу волі і силу духу. Майбутнє за ними.
В українця Я (інстинктивне) і Я (культурне) теж перебуває у постійному конфлікті. Часто такий конфлікт закінчується якимось творчим здобутком, нерідко – шляхетним вчинком. Тут і козацтво, і Армія УНР, УПА, Майдан, Національна Гвардія, Добровольчі батальйони.
Гірший варіант – коли особистість втікає від конфлікту отих двох начал. Така втеча проявляється, здебільшого, через алкоголь, розпусту, безпричинну агресію або навпаки – страх, байдужість до світу. Навіть, до власної долі.
Ще одна проблема, яку наше суспільство ніяк не наважується зачепити, це міжнаціональні шлюби. У всьому цивілізованому світі міжнаціональні шлюби не є щось екстраординарне. Коли є кохання і закохані з повагою ставляться до культури партнера, пам’яті його предків, шанують їхні могили, поважають героїв, то автоматично зникають усі питання.
В іншому випадку – це нотаріально завірена оборудка, яка нічого спільного з сім’єю не має.
Шлюб українки з ординцем є проблемним на самому початку, як і шлюб українця з росіянкою, для якої українці це бандерівці. Думка, що «якось порозуміємось», є хибною. З ординцем можна порозумітись тільки в одному випадку, якщо ти відмовляєшся від себе. Інших варіантів не існує.
Нерозуміння або несприйняття цінностей партнера ніколи не зблизить людей. Навіть, якщо вони були закоханими. Рано чи пізно такий шлюб або розпадається, або ти стаєш ніким. Зберегти особистість, коли ти терпиш зневагу до пам’яті предків, неможливо.
Міжнаціональні шлюби нав’язав Мазепі Петро І. З того часу царизм, а відтак більшовизм ввели цю практику, як державну політику. Мета такої політики єдина – спосіб русифікації українців.
Ми мусимо бути об’єктивними, навіть, якщо це жорстоко, і говорити правду – зросійщувалися не кращі. Кращі зберігали гідність роду.
Хоча, були винятки. Але тільки у виняткових ситуаціях.
Майдан створив ще один прецедент – стали розпадатись деякі шлюби. Сім’ям, які не були побудовані на коханні й повазі до партнера, стало зрозуміло, що їхній зв'язок випадковий. Багато українок збагнули нарешті, що їх використовували просто, як матеріал для ліжка, обурились і розірвали шлюб. А це вже оздоровлення.
(далі буде)
Комментариев нет:
Отправить комментарий