Веле Штилвелд: З боку припіка, частина одинадцята

Веле Штилвелд: З боку припіка, частина одинадцята,

Інтернатовці: Витвір Штучного Інтелекту

У будні Дрібний був просто інтернатівським другорічником, що міцно застряг у сьомому класі. Втім, і мати моя Тойбочка теж колись у сорок сьомому році закінчила рівно сім класів і на рік її визначили в домашні няньки, оскільки від другого чоловіка баби Єви дідки Наума народилася її білобрисенька сестричка Ідочка, моя американська згодом тітонька Ада. у житті вона мені не була…

Між духовним провідником та суб'єктом зазвичай виступають посередники.

Ось і сьогодні прийшла крізь сон дівчинка Ідочка: і навіть не вона, а її безтілесна проекція, але сьогодні на передньому плані це її душа. Поруч із нею у посередниках – у центрі піщаних дюн – стародавня світловолоса стара Сивілла. На тому березі шляху такий самий, як Сівілла, старець – духовний учитель.

Фізично – він зріліший і витриваліший. Старість його не давить. Він – в очікуванні...

- Ти тільки пустелю, душенько, перейди та не забруднися... - звертається старець до Ідочки і її старої дуеньї.

В принципі, пустеля безмежна і на перехід можуть піти роки... А це означає, що на це можуть піти цілі генерації життів багатьох земних поколінь, які проноситимуть на собі безсмертну душу Дівчатка... Хто як зуміє... І цей шлях древні назвуть Сансарой...

Я лежав у теплій ванні і вдивлявся у запотіле настінне дзеркало. Бачення виявилося не відразу. Першою прийшла дівчинка-душа з напіврозплетеною косичкою, як траплялося раніше, зазвичай перед сном, коли Ідочку укладали спати на перину. Потім, серед дюн з'явилася сивий дуень Сівілла. Її зібране гіркою волосся було покладене тугими крученими кільцями... Біля ніг Сивіли гралася грайлива чупакабра... Вона прагнула перетворитися на оленя, але – щось у ній недотягувало... У результаті трансформація сталася у бік двомірного крокодила. І – тільки потім – на дальньому горизонті встав високий худорлявий старець. Він ніби входив у очевидність крізь накипаюче важке хвилювання дюн і зривні над дюнами вітри. Вітри знаходили голови злісних Горгон і вже навіть не в'южились, а тільки сичали...

- Не зважай, але йди. Сміливіше йди, – казав старець.

- Стара, а ти навіщо все ще тут? - суворо, але насторожено питав я Сівіллу. - Чи не твої буйні вітри?

- Вітри мої... Але дюни - його... Ти не нарікаєш на дюни, а вітри що, адже вони і над дюнами пронести можуть...

- Можуть, - говорив старець. Тільки не буде душевних зусиль. Ти – ні вітрів, ні звірят не домальовуй… Хибні вони… Підроблені – та й годі… Просто йди по призначеному тобі шляху…

Гаразд, потішу: днями розмовляв із західними медійниками.

U budni Milkiy buv prosto

Перетинаюсь не перший рік і не вперше. Я їм цікавий як особливе самоцінне явище в умовах чорносотенної медіа-обстановки. І ось, говорю їм, мовляв, у нас так просто жити євреям у медіа – давно й міцно не дають, натомість створена етно-журналістика.

– А як ви можете оцінити її хоч би єврейську частину?

– Це – від 150 до 600 осіб із вищою гуманітарною освітою, зі знанням Традиції та Історії свого народу та всього українського кагалу.

– То це ж у вас – журналістика гетто!

– Так, гетто, – погоджуюсь я. Є окремо угорське та румунське гетто.

Коли до них це дійшло остаточно – завили.

– А ще – болгарське, польське... Жити поряд з українцями на рівних сьогодні гідні лише кримсько-татарські медійники.

– Це – жахливо, – заговорили до мене представники польських, канадських, бразильських та американських медіа. Адже Європа – це праматерик землян!

Це просто жахливо! Це – Дитячий хрестовий похід! Це – апофеоз державної тупості! А ви звернете увагу, у нас кожен етномедійник насамперед вивчає історію Дитячого хрестового походу. Точніше, двох – французької та німецької – Стефана та Миколи.

Ви не знаєте, чому? Тому що хрестовий похід французьких дітей схожий на медіа східних земель, а німецьких на західних. Але, всі знають, що й ті, й інші були приречені – розбещені, продані в рабство, приречені просто на загибель.

Ми ЦЕ, напевно, розуміємо гостріше за інших... А що толку? Адже при такому нерівноцінному розвитку етно- і регіональної журналістики... насамперед корпоративно-олігархічній, яка бере на себе прапор нинішньої офіційності, українське населення фактично позбавлене національної медіа-опори. Тож усі ми сьогодні – у спішно споруджених на місці колишнього ГУЛАГу гетто. Це просто жахливо! Але це вже сказав – навіть – не я, а мої сумні візаві.

Німецький медійник був просто вражений:

– Ми два десятиліття годуємо вашого Андруховича, а ви його – у себе в країні – здалеку не більше ніж 2-3 рази! Це – містика! У вас призначені, як за сталінського казарменного комунізму, чергові національні письменники і це пахне «не здорово!» А для кого ваші видавничі фестивалі якоїсь української самості. Замість халви є обгортки для халви, не перевидана українська літературна класика 19-20 століть жодного разу! Дупа... Ass! Як кажуть ті самі німці – фаулі флямулі – гнила слива. Писати про злодіїв і злодіїв можуть лише проплачені, бути літературними неграми можна було – у минулому – лише у Москові. Ні, сьогодні Москви вже не буде. А що буде? Європейські літературні міні-гранти в країнах об'єднаної Європи для тих, хто втік – і уникнув національно себе на батьківщині – українців. Цей жах на сторіччя! А чого ви бажаєте?

Я? – І грантів від держави, і приватний промисел як літагент. Господи, а в мене не видано жодної поетичної книги, але як нФ-автор я вже три роки затребуваний, щоправда, були потрібні самопереклади своїх творів українською мовою. Але це не біда ... А ось одних російських поетичних тексів на просторах інтернет у мене зібрано на тринадцять томів! Тож сьогодні ми у проміжному стані…

Все як у житті. Відкочували з українського Ноєвого ковчега київські українці і на ринку залишилися лише тітки-тріскачки та єврейські старі люди... І понеслося!

- Піздохен Юр! А кірце юр – а шварце юр! А шварці піздохен!

Угамуйтесь, необізнані, переведу і продам також модненький анекдот ... Так ось, піздохен - кінчений, а кірце - короткий ... а шварці - чорний ... Ми вже обговорювали.

Всі ми і завжди до останнього дня шукаємо співвісні нам світи ... Але де їх брати а ситцевих-то рядах з пикою заумной?!.

У нас зашиті соціальні Коди повинності, і ніхто вже не спроможний їх уже не скасує. Ворога треба знищувати і тільки потім записувати у святці, мовляв, ворог був убитий, осоромлений, вражений, винищений і покараний. І в тому сильна духовна Віра предків.

Каратель єврейського народу Ейхман у 1947 році був доставлений до Ізраїлю у броньованому скляному ковпаку, привезений до суду, засуджений єврейським народом та повішений! Під час страти на важелі шибениці натискали два ката. Але, оскільки у євреїв історично не склалося з карателями та катами, то один важіль був хибним.

Карав народ... ім'ям Гашема... Запам'яталося всім, що ця жалюгідна особистість Ейхман страждав на неточно підігнані зубні протези і хлібні крихти після їжі завдавали йому незручностей. Найкращі стоматологи підігнали йому зубні протези, і тільки потім народ повісив його!

Українські літературні грантоїди третє десятиліття явно задоволені мережевими нарізами, блогерськими убогими хутірцями там, де на потужному літгумусі давно міг би бути створений потужний блогерський, до того ж – єдиний літературний пласт, який проповідував я ще на початку 2000-х років.

Сьогодні ідеологи такого форменого неподобства вже починають розгортатися радарами в мережу, насамперед – звично, чисто по-радянському, придавивши її всілякими Х-променями повсякчасної неприязні до інакодумства.

Навіть учорашня неформальна література вже ніби обволікається ризами з усілякого навколишнього дрантье-пап'є, мовляв, були й такі, але тому й не жерли грантів, і самі літературу кривавили... Ну, що я вам скажу, чи сволочні – чи просто – недолугі хлопці - засрали ви моє минуле геть-чисто! У вас була і літературна влада, і судження громадське, вами спровоковане, і бабло, і щелепи ваші сито і багато жерли... І коньячини було випито з цуйкою без міри. І чуйка у вас була лакейська.

А ось з мого нутра, геть-чисто літературного, пре вічний Іван Котляревський, і тому в мене в душі настільки вразлива тканина повсякденності. Де замість заслуженої до вас ворожості, тільки й знайдеться заслужений Вами гротеск. У нас літературна в'язь, у вас вчорашня - яро злостивий - бруд! А що буде завтра з нашими дітьми та онуками?!. Ставайте мудрішими, пліз - "будь ласка"! Консолідуйте...

Я зовсім спокійно десятиліттями переношу чадну націоналістичну змову мовчання, і точно знаю – за такого ставлення до мене втрачають усі. Жодної української літгрупи на ФБ я ніколи не підтримував. І, до речі, задайтеся банальним питанням: хто зжер гроші на літературу всього минулого передвоєнного часу, і спробуйте пошукати на ньому правдиву і чесну відповідь… регулярно видає лише Німеччина за літературною квотою, відведеною для нацменшин.

За такими ж квотами видаються українські письменники Чехії та Португалії, і майже антисемітські канадійські гранти, які давно й міцно спотворили реальне дзеркало бачення міжетнічних відносин у нашій країні, хоча механізми етно- та духовної інакшості добре та правильно регулюються та оплачуються в сучасній Європі, а чотири відсотки авторів, що видаються в Німеччині, щорічно неодмінно повинні мати своє власне самобутнє етнічне навантаження при тиражах своїх книг.

Усі українські літгрупи на ФБ, за умов нав'язаної сегрегації, стають мені байдужими. Як мінімум, всі до одного численні мої твори просто не обслуговуються сучасною українською літературною критикою.