Веле Штилвелд: З боку припіка, частина сьома

Веле Штилвелд: З боку припіка, частина сьома,

Інтернатовці, витвір штучного інтелекту

Тільки через роки Шкіда дізнався, що в цей час його мати підозрювали в кримінальному аборті, і хоча, навіть сьогодні, на мою дорослу думку це було справою самої жінки, але в ті роки матері Шкіди - Тойбочці загрожувала кримінальна стаття, і доступ до мамочки був обмежений навіть на лікарняному ліжку.

Робити не було чого. У сім'ї Шкіди і його дід Наум був міцним сидільцем, відсидівши свою сталінську десятку ще в передвоєнному Гулазі. Правда, справа була ще до війни, а тепер дід Наум був кавалером двох орденів Слави. Тож жодної спорідненої опіки за Вітькою на ці вихідні орденоносному старому не дали і при цьому ще й запропонували триматися подалі і від своєї падчерки, і свого пасинка інтернатів.

Так я і потрапив у той самий внутрішній інтернет, такий собі інтернат в інтернеті, який починався з того, що до шостої години суботнього вечора всіх нас, постійних та тимчасових «вихідників» зібрали за списком в актовій залі та провели інструктаж.

Він стосувався всіх, але 95% присутні знали міцно все для себе наперед. Тоді як мені ще треба було дізнатися, що на ці вихідні я мимоволі зараховувався до елітних покидьків, як самі себе називали при-інтернатські сироти.

Всі ми принаймні на ці вихідні ставали єдиним колективом і перебиралися до спальних палат при ізоляторі на території санчастини. На вихідні саме тут в ізоляторі на правій стороні оперативно розгорталися дві дівочі палати, а на лівій стороні ізолятора три хлопчачі палати.

Так я і опинився серед цих малознайомих мені різнокласників, де ще раніше опинилися тут і Дрібний, і Женька Їжачок, з якими я вже був раніше знайомий, тоді всі інші сироти підтягнулися самі по собі, наче розділяючи ще один дитячий біль та трагедію.

Увечері в кабінеті фізики виключно для нас опустили якийсь майже таємний екран, і прокрутили всім нам якийсь пригодницький фільм, а за вечерею всім нам до всього спекли пишний пиріг із глини, як його тоді називали, через те, що він був густо просочений і напомажений дешевим сливовим повидлом.

Тієї ж суботи відразу після вечері нам дозволили йти в ізолятор і неквапливо готуватися до сну. І ось тут і почався дуже цікавий захід відомий у нашому середовищі як мін, менчик. Адже всім давно й міцно було відомо, що в будь-якому віці навколишньому людству неодмінно потрібно зараз щось особливе… Але ось це зараз водилося майже у всіх у лівій кишені, тобто майже у кожного за тиждень були зібрані особливі дрібниці: брязкальця і ??дрібниця висипалися на незайняте ліжко, і з'являвся шкільний общак.

Тільки шкода, що в СРСР у вихідні не працювали промтовари. Так що до інших штучок, які викладали в общак усі зі своїх тайників і кишень, де там серед іншого були всілякі значки, кулончики та інша дурниця у вигляді фенечок, ланцюжків і хрестиків нагрудно іконних, часом належали минулим генераціям нинішніх недомірків народних. Останні цінувалися особливо. Зовні копійчані вони, проте, були під суворою забороною і на них можна було поміняти в інтернатівців з великого шалману різні солодощі - від шматочка домашнього пирога до всіляких льодяників і цукерок.

Якщо справа припадала на пізню осінь, то ще можна було здійснити наліт на сусідній радгоспний сад, який на той час стояв уже сповнений налитих соковитих яблук, частина з яких тупо йшла нам жерчину, а десь якось інші яблука оптом міняли щось на банку з варенням, а то навіть на якусь домашню наливку. Щоправда, самогону малькам ніхто не продавав, бо в ті роки звірювала міліція, яка жадібно була просто закохана в соціалістичний гуртожиток.

На жаль, Женька Їжачок так і не вписалася в нього і незабаром після певних життєвих перипетій сміливо пішла на зону, з якою зродилася на довгі роки... Сам я іноді згадую роки її дитячої опіки над собою. І тоді я сумую. Адже ця нестерпна хлопчик-дівчинка з моторошними бородавками на руках, як не дивно, дуже часто заміняла мені і старшу сестру і навіть мою надідейну, але по суті глибоко аморальну матір, яка любила виявляти себе на правах житейського прокурора і титульно відповідати за всю радянську владу , про що розповім трохи пізніше

А Дрібний у малому інтернаті вічно шустрів і малював цілі колоди гральних карт, граючи в них з такими ж як він пацанами, поки чергову колоду не вилучав все той же пильний Віталій Гестапович, який зазвичай при цьому нарікав:

- Ех, Дрібний, виставити б усі твої карткові вироби на тюремний аукціон десь на великій зоні – ціни б тобі та їм там не було…

- Повірте, Віталію Остаповичу, я так до кінця життя не буду! До в'язниці я просто не сяду. Я її вже зараз проходжу.

- Та ти ще дякую мені за це говорити будеш, малявко! А поки що ротик бум!

- Ось бачите, Віталію Остаповичу, - не вгавав дрібний, що зарвався. - Самі поміркуйте, яке багатство йде до вас від мене прямо в руки. А ви весь час лаєте мене...

- Багатство, кажеш... Та я якщо тебе тільки за підручники попрошу розрахуватися, то ти за життя за них розплатишся. Так що дуй звідси, Дрібний, і в мене під носом більше не гріши!

І Дрібний ніби на попутних вітрилах дув подалі від нагляду. Тоді він і навчився викрадати у пасажирів тролейбусів, і став наймолодшим міським шлопером. А потім одного разу просто втік з інтернету в своє в подальше неправильне, коротке, але вкрай витіювате життя. Втім, на нього як і належить, подали в розшук, але як то кажуть, шукай вітру в полі, та тільки вільний вибере волю. Робити тюремні петеушні табуретки Дрібний не захотів.

Напередодні випускного з інтернету Женьку Їжачка та Ваську Зоріна викликали до райвідділу міліції на порядку денному.

- Сідайте, хлопці. Ми запросили вас до нашого райвідділу, як цілком дорослих і серйозних людей. Обидва ви вже перехворіли на дитячу кімнату, і розмова у нас з вами виникла з нашої, скажімо чесно, реальності. Обидва ви трієчники до того ж девіантної поведінки і давно вже у стосунках. Втім, за це вас не посадиш, а якщо й посадиш, то ненадовго. Щоправда, є варіант вислати вас за сотий кілометр, але настільки ви ще не нагрішили. А країні потрібні зварювальники та міцні здорові сім'ї… Щоправда, у Тюмені. Тож, як тільки після шкільного випускного ви розпишетесь, а точніше ми вас розпишемо по часнику прямо в Районому РАГСі, а не на паркані, тут же туди й поїдете працювати та вчитися на зварювальників. Вчиться... і спочатку просто міцно працювати, як усі молоді родини вашого профілю. Ну, спочатку різноробочими, а потім і кваліфікованими робітниками, а не якимись там придонними роботягами.

- Які такі сім'ї, та ми ж ще не одружені, - відразу спробував обуритися петушинистий Васька.

- Я на твоєму місці, Зорін, міцно помовчав би... Ти ж у нас сирота, і за тебе тільки народна держава у відповіді, а житла в державі йок, а ви у вихідні в ізоляторі давно вже спите в одному ліжку. Та й яке там спите? Повсюду перекидаєтеся, ч+ортові діти. От і Віталій Остапович підтвердить.

— А що, Гестаповичу, тримав свічку? - Спробував обуритися Зорін.

- Ти мені, Зорін, пов'якай! - Вибухнув Віталій Остапович.

- Тримати не тримав, а ось піде свідком або у справі за аморалку та розбещення неповнолітньою тобою, Васеком, або в РАГС.

- Гаразд, тоді краще запис. – засопів скривджено Васька. У нас із Їжачком все за згодою.

- От і лади, - раптом радісно погодився дільничний. - А то житла у столичному Московському районі немає, а ви, виродки соціалізму, є... І що з вами робити, жоден партком не підкаже. А так сіли на літак і в Тюмень. На вахту, на нафтопромисел...

- Так я ж ще жодного разу на літаку не літала, - спробувала затятись Женька.

- Ще політаєш, і Васек твій. Головне, щоб за три місяці, що залишилися, не залетіла до випускного. А то Ваську твоєму рік за рік по повній дадуть, а тобі самій біж колу і двору з немовлям... Весь твій короткий бабій вік сумувати... Та ви ж досвідчені... Ти ж як з ним, Їжачку, познайомилася...

- Для інтиму.

- І що ти перше йому під час зустрічі сказала:

- Стрибатимеш ...

- І що, стрибає?

- А то...

- Тож вам, діточки, не звикати. Так і стрибатимете на одній спільній житлоплощі: ви і Гундяєві. Ви у Тюмень – на вахту, Гундяєви – у Київське гніздечко з вахти. І як цінних фахівців, ваших мужиків до армії не візьмуть.

- Віталію Остаповичу, це що - сон?

- Ні, Василю, це реальність… Я ж хотів тебе вже одного разу одразу після восьмого класу до ПТУ заслати, тільки вас – Зоріних у нашому інтернаті цілий виводок, і це тебе врятувало. Ну, а ти Їжачок що скажеш?

- Це чесно, якийсь безглуздий сон, але якщо чисто по-баб'ї, то хоч на якийсь час: на пару років – прикриття… правда залишається ще тільки одне меркантильне питання: а пайки за це – за всю цю виставу з клоччя нам даватимуть? Будь-які там згущенки, тушонки?

- Ні, на них ви будете заробляти.

- Слово честі, Віталію Гестаповичу, це поганий сон!

- Ні, Зоріни, це наша рідна радянська реальність для сиріт та аморальників. Ви ж сироти?

- Сироти, - в один голос засквалижили обидва

- І зауважте, що ще й аморальники. Обидва – цвайн. Якщо ще раз до випускного застукаю вас у вихідні в одному ліжку, тут посаджу, дільничний це підтвердить.

- Угу, - тупо сказав дільничний - я сам зі своєю Зінкою і двома доньками п'ятнадцять років по службових службовцях нищуся... У житті, як каже моя жінка, як у па-де-де. Хто оступиться, той і впаде… Ось таке слизьке прет порте… Тільки вголос про це не в'якати Де в'ягніть, там і заклякніть. Вільні!

І, отримавши підписані строгим ментом повістки, Васька з Їжачком пробкою вилетіли з РВВС.