Ярослав Трінчук, Україна, Наталя Федько, Україна, Гвідо Еррезі, Італія: ХТО МИ? Філософські нариси, ч.16

ДЕВАЛЬВАЦІЯ…

Філософія буття (матеріалізм та ідеалізм) дала відповіді на всі питання людства, створила цивілізацію споживання і вичерпала себе. Вона поступилася місцем соціології і психології, які мають прикладний характер, але перспективи розвитку накреслити не можуть.

Цивілізація споживання вирішила ряд найболючіших проблем, але має суттєвий недолік. Сучасна людина не хоче пізнавати себе.

Причин багато. Перше – її не навчили батьки, бо й самі себе не пізнали.

Друге – суєтність суспільного життя штовхає людей на пошук простих рішень. Тут уже не до філософії

Третє – людина підсвідомо боїться шукати себе, бо коли вона себе справжнього знайде, у неї зникне крайній. Цебто, той, на кого можна звалити відповідальність за власні поразки і невдачі, і вона зрозуміє, що сама і є той крайній.

І ще. Їй ніколи – вільний час вона віддає віртуальній реальності.

Відмова людини пізнавати себе штовхає її до непродуманих ризиків.

Тому людство так вперто поглядає за Межу.

Активно шукали себе елліни. Вони розуміли, що найкращий спосіб пізнати себе (своє Я) – це мистецтво. В тому числі й мистецтво слова.

Адже воно (мистецтво) – то енциклопедія психотипів. Водночас воно є енциклопедією доль. Різних. Величних і нікчемних, тихих і сповнених слави, трагічних і щасливих.

Кожна людина може знайти у мистецтві своє відображення, побачити різні можливі варіанти своєї долі. Найважливіше, людина своє переживання може побачити, як відображення у дзеркалі, інколи це дає їй можливість зупинитися перед фатальним кроком, інколи підбадьорює, щоб вона зважилась на вчинок.

Таким чином мистецтво поряд з наукою психологією (іноді – психіатрією) може допомогти людині якщо й не пізнати себе, то наблизитись до розуміння, що таке пізнання можливе і потрібне.

(Особливо важливою є музика. Добра музика – це скальпель, який може розділити тебе (Я) від нетебе (НЕ-Я).

На жаль, сьогодні мистецтво потіснила могутня лавина інформаційних хвиль. І не тільки потіснила – спробувала (притому, агресивно) його девальвувати.

Найгірше становище у російськомовному середовищі.

Люди звикли, що коли відбувається девальвація грошей, то це для них погано. Так, для декого це погано, а для інших – ліки. Та ніхто не переймається тим, що найгірша девальвація – це девальвація слова. І найчастіше робиться вона зумисне. Чому.

З девальвацією слова відбувається девальвація людини. Вона втрачає деякі ознаки, котрі робили її людиною розумною, перетворюється з суб’єкта на об’єкт. З особистості – на гвинтик у машині руйнування. Найгірше – людина втрачає суб’єктність найчастіше з власної волі.

Культура нації опирається на духовну основу, яка має вираження через мову. З витісненням мови обривається не тільки зв'язок з духовними заповітами предків, а й кумулятивний процес культури. Нищиться духовний зв'язок – нація гине. «Какая разніца…» – вирок культурі. І майбутньому апологета «Какая разніца».

Найгірше – душевні лінощі блокують здатність мислити.

Для прикладу візьмемо більшовицький лозунг «Свобода. Равєнство. Братство». Мільйони людей і не підозрюють, що це один з найбридкіших лозунгів в історії людства.

Для тих, у кого рука потяглась до пістолета, а також для адекватних, є пояснення.

Почнемо зі свободи.

Найперше – треба розуміти: свобода від чого і для чого. Свобода від насильства над собою, то одне, свобода для насильства над ближнім – зовсім інше.

Свобода для… дає людині можливість робити зло. І тільки зло. Щоб робити добро, потрібна воля. Але волю можна також проявити для досягнення свободи. Людині потрібне інше. Воля задля досягнення ясної і зрозумілої мети. Мети, яка не руйнуватиме свободу від… і волю ближнього.

Рівність може бути перед законом, а також – ґендерна рівність у всіх суспільних інституціях. Якраз такої рівності і домагалися бунтарі до ХХ століття.

Те, що під словом «рівність» розуміли деякі ліваки у ХХ столітті і розуміють сьогодні, є атавізмом диких часів. Для них рівність – це: що твоє – то моє. Тобто, можна й відібрати. Але це не політична і не економічна категорія, це – кримінал. Ліваки під ніби то гарним лозунгом пропагують кримінал.

Природа, Закони Всесвіту рівність тлумачать по іншому. Фундаментальний Закон Всесвіту – «Дав – Отримав». Тут про рівність, яку нав’язують ліваки, мови бути не може.

Скільки дав, стільки отримуй. Не можуть ледар і працьовитий бути рівними перед Законом Всесвіту. Та коли, користуючись якоюсь там можливістю, ти береш більше, ніж даєш, ти злодій. Особливо це стосується політиків. Наші політики не просто беруть багато – вони у цьому втрачають відчуття реальності.

У кримінальників є неписаний закон. Коли група приймає новачка, вона кров’ю прив’язує його до себе – змушує убити того, на кого вона вкаже. Це може бути навіть родич новачка.

Коли він убиває, то стає повноправним, рівним членом групи. Їхнім «кровним» братом. У такому братстві більшовики знищили десятки мільйонів людей. Щоб розділити злочини з невинними, вони й кинули гасло «братство».

Але ж винні також і ті, хто вважає себе прихильником їхньої доктрини. Навіть, якщо він не убивав. Як є колективна радість (слава предків, піднесення, коли футбольна команда виграє), тож має бути і колективна відповідальність за злочини.

*     *     *

ХХІ століття характерне тим, що вже можна точно визначити: частина сучасного люду – продукт інформаційних потоків, начисто отруєних пропагандою ненависті.

Цей люд не думає про сенс життя, не шукає істини. Він, як наркоман, безперестанку вимагає дози тієї пропаганди. Цебто, необхідно перманентно підживлювати в ньому всеохоплюючу ненависть.

Таке підживлювання дає йому відчуття повноти життя, в ненависті він знаходить сутність свого Я. Це явище масштабне, всепланетарне, але найбридкіше воно проявляється у терористів і росіян.

(Треба розуміти, що ненависть – це продовження страху перед життям. Вона є своєрідною індульгенцією для ледачих душ – створює ілюзію, ніби вона звільняє людину від необхідності самовдосконалюватися, духовно й інтелектуально розвиватися.

А ворога людина шукає так вперто, бо їй здається (підсвідомо), що тим самим вона оправдає свої лінощі, дурість.

Людина й не підозрює, що ледарство – це внутрішній самотерор. Ледар не вірить у себе, у свої можливості, у здатність перемагати, долати перешкоди.

·        Він сам себе обмежує, зв’язує, грається у духовного «трупа».

·        Він сам себе зраджує.

Зрештою ця гра починає руйнувати його фізично, провокуючи появу у неї різних хвороб. Там, де є ошуканство і зрада, завжди розкошуватиме небуття).

Ліберальні цінності, такі привабливі для початку Нового часу, з допомогою пропаганди нерідко перетворюються на вседозволеність.

Тому думка деяких науковців, що в особини, отруєної пропагандою, активізувався ген звіра, вже не є такою гіпотетичною.

На жаль, церква та немало священнослужителів теж отруєні пропагандою, тож християнське – що людина створена за образом і подобою Бога і може бути наділеною Його якостями – ними начисто відкидається. І замість того, щоб нагадувати віруючим, хто вони, такі священнослужителі позбавляють їх можливості відчувати себе людьми і сприяють активізації того гена.

В отруєної пропагандою людини одна-єдина мета – відняти обід (Крим, Донбас) у ближнього. Іноді це важко. Тому такі особини гуртуються у ватаги, партії, державні (навіть, у міждержавні) утворення.

Для оправдання тієї мети працюють великі інституції, на це виділяються більші кошти, ніж потрібно би, щоб нагодувати отих отруєних.

·        У них це називається ідеологія.

·        У поміркованих – світогляд.

·        Хто претендує виглядати інтелектуалом – філософія.

Та найстрашніше – це свідомий вибір тих особин. Вільний демонстративний вибір мільйонів. Зумисне витісняється з власної притомності божественне начало, щоб активізувати у собі ген звіра.

Хрест – символ древній. Він зустрічається ще у Давньому Єгипті, а також в інших культурах. Хрест символізує рівновагу і гармонію взаємозв’язків людини і Бога, людини та її ближнього, людини і світу, людини й природи. Тобто, це знак священний.

Те, що Ісуса Христа розіп’яли на хресті – вияв найбрутальнішого варварства. (Римляни розпинали на Т-подібному пристрої). Легіонери, які розпинали Христа, не замислювались над цими питаннями, а от фарисеї і первосвященики про це знали прекрасно й чинили акт наруги свідомо.

Багато людей носять хрестики шиї й не замислюються, що має значити цей символ.

Переважна більшість вважає його просто талісманом. Перші християни зробили хрест нагадуванням про той серйозний сакральний обмін, який має здійснити віруюча людина з Сином Божим.

Спаситель свою частину обміну вже здійснив. Він віддав Своє життя заради майбутнього людства, а простій людині залишилося дуже мало – принести в жертву свого внутрішнього вандала, цебто, вигнати з себе кровожерливого, брехливого, жадібного і ледачого дикуна. Іншої жертви вже не вимагається.

 Шкода, та навіть це є непосильним для багатьох. Якщо ти хрестик носиш, а дику печерну істоту з себе не вигнав, ти є порушник угоди, шахрай, ошуканець. А значить, не маєш права в повній мірі відчути на собі реалізацію цілющих законів Всесвіту.

Та значно страшніше інше. Іменем Христа освячується зброя, щоб убивати ближнього… А світ відмовляється розуміти це блюзнірство.

Не осмисливши цього, Західна цивілізація може програти. Саме Захід мав би запропонувати суспільствам для обговорення тезис, що замість бажання відібрати обід у ближнього, людина мала би навчитися побачити у ньому продовження свого духовного Я.

В європейській історії у такому стані перебували ті люди, котрі були на Майдані. Якраз там кожен у кожному бачив продовження свого духовного Я.

У цьому випадку навіть доблесть поступається і відсувається на другий план. Вона стає зрозумілою само собою. А на перший – виходить можливість діалогу з Творцем. Цебто, можливість попросити Бога, щоб Він заступився за ближнього.

Майдан це зрозумів, влада – ні.

Влада не завжди є обличчям нації. У дисгармонійних суспільствах вона є раною нації (Україна сьогодні), в тоталітарному – зашморгом.

(далі буде)