Народна поема‑бувальщина з гегами й ритмом Подерев’янського, бо дуже гарно ізлагає...
Старий велосипедист, клятий дід, їде по селу, а з неба сиплеться шкамаття — уламки, наче гречка з дірявого мішка. Він збирає їх у торбу, бурчить: «Та шо за хня, знову брухт на голову». І вже тут же вигадує — з цього шматка буде самогонний апарат, а з того — дзвоник для колгоспної контори. Дзвоник грає «Червону руту», а самогонний апарат шипить, як депутат у мікрофон.
Велосипед скрипить, дід матюкається: «Їб*сь, та шо ж ти за конструктор, а не транспорт». А навколо баби з відрами дивляться, як він із шкамаття робить каструлі. Одна каструля вибухнула, борщ розлетівся по хаті, а сусідський пес злизав його й почав співати «Гоп‑ца‑ца».
«Шабаші під забороною, а я все одно зроблю барабан для сільських ведмедів», — каже дід і збиває з уламків бочку. Ведмідь лупашить по ній лапою, грає «Smoke on the Water», а дід кричить: «Та йди ти в сраку з тим роком», і баба аплодує, як на концерті.
З брухтпап’є він майструє табуретки для клубу: «Щоб молодь мала де сидіти, а не стояти, як х на морозі». Табуретка розсипається, хлопець падає прямо на дівку, а та сміється: «Оце так знайомство, бл*». І всі задоволені — народна інтерактивна програма. Дід робить годинник, що показує тільки час до обіду: «Бо після обіду всі бухі».
Годинник дзвонить кожні п’ять хвилин, нагадуючи, що життя коротке, як х у холоді. І всі в селі живуть за цим графіком — до обіду працюють, після обіду філософствують. Велосипедист навіть ікони з шкамаття клепає — «народна творчість, бл*».
Ікона світиться, коли її полити самогоном. Баба каже: «То святе диво», а дід бурчить: «То просто спирт, дурепо». І всі йдуть молитися до святого самогону — бо він, кажуть, лікує від нудьги.
А наприкінці дід збирає всі залишки й робить сцену для сільського театру: «Щоб люди мали де кричати свої матюки культурно». Перша вистава — «Курва і трактор». Завіса падає прямо на голову голові сільради, а дід сміється: «От вам і народна користь, х вам, а не порядок».
Комментариев нет:
Отправить комментарий