АЛЬМАНАХ КРИЛА перше число ВИДАНО!

Київські письменники Ігор Сокол та Веле Штилвелл
підтримують літальманах КРИЛА

Веле Штилвелд 24.04.1954 р., м. Київ – журналіст, літератор

Конче треба синє небо

• Авторизовані переклади українсьою мовою поезій Веле Штилведла

Конче треба синє небо, конче треба в небі зір,
якби янголи у небі свій відзначили плезір.
Якби янголи у небі кришталеві мали сни,
якщо б янголам цим треба перебратись в світ краси.

Якби янголам тримати щит вогненної пори,
ми б ніколи не зазнали ні відрази, ні війни.
Над війною ще й від долі не пройти скрізь чорні сни...
конче треба синє небо і надія без війни....

Конче треба мир на денці, конче треба водограй,
янгол світний на віконці - ніби й казка, ніби рай.

***

Янгольський німб на сережку вушну
він проміняв назавжди в Україні.
Плями червоні на білім снігу
в мить обірвались. Я в небо полину.

Крила змахнули – прощальний обліт
над Україною – «Хата на тата»
Тільки вже батько зібрався в політ –
це ж бо війна на планеті, хлоп’ята...

* * *

Янголи голосили, невигадливо німби знявши,
Джомолунгму і Кіліманджаро окропивши водою інде,
тою, що, втім, стікала даром, як зів'яла вщент Ніагара,
засихала в суспензію білу над засушеним вщент саке.

Протекла річка в Літу – пропала, Далай-лама читає лао
і зважає на Хуанхе ...Чи навернеться в спогади річка,
як колись до кохання Марічка,
про яке вона досі не знала,
і не мріяла і не чекала на безмежнім обісті про зле ...

Далай-лама читає лао на шагреневій мові як є...

* * *

Люди на сухотці, люди на узгір'ї,
люди на вибоїнах світу без довір'я ...
довбані манкурти – чортові бички.
Хто не тать – потвора, ну, а ми – стручки...

На сухім передвісті – ми під рампу встали.
Клептоперверзії єгерів дістали.
Живімо за версією: дня не доживи.
Звідусіль концепція диявольська: Дави!

З Пекла ми представлені – янголи для нас
у Небі палять заново днів Іконостас.
Буркотять примари біля чорних зон
в надмайданній хмарі глушать кортизон.

Щоб прозріти вчасно в святцях – глухарі.
Над козлячим плем'ям правлять упирі.
Едічка Лімонов знов сидить в СІЗО
Штилвелди не в моді. Часу – ах, вей зо!

Зохен вей, бояри, правлячий наш клас!
Потурають нами! Нам вставати час

* * *

Світ не пішов за дощем ... А зачухранці за щастям...
Кожен готовий бути вождем,
ще й з не абияким в трасцю...
Антистабільність в епоху Дощу –
теж тобі безглуздь в природі.
Амбівалентні крики вождю тут же у відповідь: Годі!
На віртуальнім окрайці світів раптом сяйнула безодня,
хтось в ній побачив життєвий прорив,
хтось навіть Ездру у споднях!
Вождь із вождів, що веде крізь світи
знов іудеїв в Галати,
Анти ведуть іудеїв крізь сни, зріють в реалі Пилати...
«Бентлі» та «Майбахи» десь у імлі,
також «Паджеро» і «Хаммер»...
Знов іудеї здійняли бедлам, в колі невізгласних правил ..
Здали водіння країни в нулі – прямо в керманичи буднів
з чорним гротеском: були й не були –
правлять зловісно й облудно.
На трамодолі аптеки «живуть»,
а на «компоті» ... дичкують
ше й димедрол, анальгін, кофеїн –
націю цим компостують..
Ампули болю біля бачків – для нечистот і помиїв ...
Плаче Пречиста, стогне народ – влада від грошей дуріє.

* * *

біля грубки-печі в хаті добрий вечір
дідух на порозі сніговик в дорозі
сонечко над ґанком, радощі серпанком
світло як від Бога – на життя підмога

рада-радуниця встала край криниці
розірвалась світлом стародавньо житнім
віщим, що від Б-га . В хаті – синагога
рабин гасить свічку, спати йде містечко

штетеле дер клейне, Баба-Йожка – шхейне
Ятеле заснуло наче сну сьорбнуло.

* * *

• Авторизовані переклади українсьою мовою поезій  Юрія Контишева

Не існує підстрочник поезії в природі землян: кожен народ в світовій поезії має свої власні особливі нотки і коди. Тим і могутнє все земне людство, і поети незалежної України! Поетичні переклади об'єднують народи ... тієї ж України.

Сьогодні я перекладав українською мовою декілька віршів чудового херсонського поета Юрія Контишева (12.11.1953 р.н.):

У полудень кролик білий на узліссі лапки сушить,
Тінь від грому перемоги жабеня лякає й пучить.
Світлий місяць впав в болото, гриб зіп'явся на купині.
Поріділа чапель рота. Лісовик хропе в полині.

Скрип від возу сколіозний ... Скільки можна скорпіону
Повзати, як жук у гної, на зразок шпигуна Трої?
Зашипить змія зненацька через шурхіт листопаду.
Помилилися чи що ми – один в одному в принаду...

* * *

Ось - Крук. Та злодій - він!
Бо Вічність краде у сонних голубів.
А горобець волає соням: – уже Зима! Хапугу бий!
Від збігу цих імен та звуків і когут враннішній замовк.
Під небом тінню, наче Гоголь у Google, йду з дівчам в танок.

Ночами - говір безтурботний: - мені би Зірку із небес!
Навіщо їй вірші та пісні? Навіщо плин зі мною й - без
Вдвох стирчимо у електричці: Вона за натовпом, Я - зась.
Незграбне порно, не естетично.
Ерот - в запої, та й я не князь!

В будинках гральних в сяйві свічки
вогонь священний в віск упав
І чорний Крук на Чорній Річці в заметі сніжнім крила склав.

* * *

А буває - не повертаються,
В паралельному зникнувши просторі.
Попереднє життя кінчається.
Попередня жінка - осторонь.

І кільце покрутивши засмучено, ..
(як ще хтось біля скроні пальцем)
закохавшись в Людмилу Гурченко,
Став я мрію шукати в бувальцях...

* * *

Ти довго пригощалась яблуком.
Я вірші Блока перечитував
І валідол, з дратливим запахом,
- з хрестом у ритмі: ох! - відхрипував.
Постскриптум ніби натяк Буніна –
у вазі яблучок Антонівських.
як примха в павутині вранішнім, –
нічний пейзаж в примарах сонячних.

Ходив до Толкієна з хоббітом,
та ще й не сам, а ніби карликом,
До короля з кривавим досвідом,
а той співав крізь шмарклі равликом.
Зима дихнула прохолодою.
Ти вісь Землі ввібрала спрагливо,
Йшла вдалечінь, втрачала цноту,
але затихла, вщент примарливо.

лишився вірш - співзвуччя, мариво...