Веле Штилвелд: Зріз Сновидінь, ч.61-у

Веле Штилвелд: Зріз Сновидінь, ч.61-у

При ранковому пробудженні молодша сестра Соні сказала, що їй наснилася теорія ймовірності в людській подобі.

 – Як вона виглядала?

 – Не знаю.Каже, там була купа подій, які відбувалися і не відбувалися, і теорія ймовірності ними управляла.– 

До кінця сновидіння сестра добряче втомилася.Квантова сестро! Сестра Шредінгера в костюмі Байєса ...

 – Час вставати,– сказала собі Соня, загорнулася в ковдру, щоб проспала все зайве на світі.Життя її поки що складалося не так, як хотіла, таке животіння не шкода було міняти на сон, тоді б до кінця сну не треба було б вчитися зайве вставати ...

Сновидіння ж несло для неї не найсприятливіший прогноз – Соню найближчими днями ніби окотять водою, тобто порушать її спокій якоюсь несподіваною новиною… Ну, що ж… Прокидатися, так прокидатися…

Тепер Соня сиділа на купі одягу.Це була величезна гора, що діставала до самого неба.Пробігаючи по місцях спогадів, Соня з жалем не знаходила там нікого: бо усі її, мабуть, тут кинули.

– Ох, мої тендітні суглоби, – схлипнула при пробудженні Соня... – бодай би цей сон попросту скиз, бо колись у житті у нас буда дещо краща тусовка... І на самій Соні були не одні тільки «фенді-худі»:

Катимо – котимо, котимо – крутимо ...

Сон до сніданку файно розкрутимо.

Перше, від чого вона офігела, це був сон, де всі були в якихось сонячних топах і з люмінесцентними накладними носами.Хто не Арлекіно, та Колумбіно… Природно, що це були зйомки кліпу «Попелюшка відпочиває», але чомусь локації були інші.Прикол був ще в тому, що поруч з нею був Хінато, її нестерпний братик, якому і сказати було нічого – навіть уві сні він не розмовляв зі своєю безглуздою сестричкою.

– Здається, я зараз зарюмсаю,– визначилася Соня. – Я завжди в подібному місці очинаю рюмсати,– уточнила вона,і почала ще більше панікувати,поки не втекла в безлюдний порожній коридор,де з нею вже реально почалася справжня паніка...Тільки потім вона прокинулася і зрозуміла,що цей переляк викликало волосся лікаря,яке було закручене на допотопні бабцині бігуді...Тому волосяні локони і звисали на плечі лікаря злісно химерним паутинням…

– Круто,– остаточно вирішила для себе Соня, але для довідки, повідомила, мовляв, за життя я боюсь арахніді, а з ними і лікарів-арахноїді ...Усю минулу ніч уві сні її носило містом схожим на Енськ, де вона визнала давно знайомий маяк, та ще поговорила з кимось для себе значним по телефону, та ще поспішно сфоткалася з Холланд Роденом, але побачила запеленованого в павучий кокон бейбіка, батьки якого необачно сподівалися на дивовижне одужання своєї дівчинки-немовляти...Аж доки не прокинулася на своєму теплому ліжечку з дивним відчуттям, що хтось начебто реально поміняв в ній місцями сон і просон ...

Щось і самому мені саме сьогодні вперше за кілька місяців наснився сон, точніше, сни переплетені між собою дивним каскадом.

По-перше, у ві сні я, як відомий гляціолог, потрапив до Антарктиди.І там серед різних льодів отримав прохід і білосніжну капсулу-печеру, яка була вигаптована назовні білими пухнастими молекулами давно минулого сну, в якому я потрапив на іншу планету як космокапітан другого рангу на сторожевому планетоплані, який зза аварійної ситуації сів на воду, але та чмусь досить шидко почала зникати з планети, і я почав чекати на повернення до зірок на інопланетному зледенілому суходолі.Крига торосами погрожували розчавити мій корабель, але я знайшов  вихід і наказав команді зносити на верхню палубу пакетики з глікоголем, який вкладали в усілякі ящички проти сирості.Тепер цілу купу тих пакетиків ми розбрасали навколо корабля, тим врятувавши його від здавлення, бо пакетики  упруго на посякбіч розбухли і створили тим для корабля подушку безопасності… Тож на ній в очікуванні рятувальників ми і гойдалися довгі три роки…

Раніши каскади снів мені не снилися, вірніше, я їх не пам'ятав, а ось цей запам'ятався ...Це був багато епізодний кошмар, і мені дійсно було страшно, але найголовніше, що я нв– це сон або дійсність...

Але поверномося до марень дівчинки Соні…

Мій ідеал  – уявляти, що коли Хіната втомлюється, він йде обіймати ззаду Нагіто  – і це знову я: його Соня, він іноді любить тертися об моє м'яке волосся, поставляючи своє у відповідь, і, поклавши голову на плече і прикривши очі, або мовчить, поринаючи в сон, або починати говорити приємні сентиментальності...Схоже, що при цьому він якось дивно муркоче ...

З тим мені приснилося, що я дивилася видос на ютубі, де якийсь негр почав співати "зворушливу" пісню, коли його били італійці.Цей сон був ніби з Портленда, в який вже нема вороття...

Після цього сто годин думаю про те, що хоч Зоро і веде себе як сука, але він буквально найуважніший на кораблі, навіть крізь свій сон чує, якщо хтось падає за борт і стрибає діставати, типу скорпіон.Ми таки повертаємося в Портленд.Оскільки Тоні Старк втратив свій сон.Знайшли, прохання повернути власнику.

Тік-так, тік- так, у мене є ще дві-три хвилини, щоб як слід заснути і міцно сховатися в глибокий сон, щоб відразу і не чути десяток будильників Макса Бумбокса з усіма його немислимими збоченськими наворотами… Відлік пішов, хррррр…