Веле Штилвелд: Зріз Сновидінь, ч.7-у

Веле Штилвелд: Зріз Сновидінь, ч.7-у

Я гортаю свою технологічну чернетку: це такий зошит, в який я записую або ідеї своїх майбутніх творів, або якісь логічні ланцюжки, які мені для цього будуть потрібні, і тільки потім на базі цього бріфу чи плану роблю якийсь конкретний контур літературного тексту.

Так було і цього разу, коли я випадково записав і тут же нвіть забув, але раптом виявив якесь дивне самопослання самому собі у вигляді кортежу даних: пензлик, олівець, ластик спрямувати для шкільного гуртка «Хочу все знати»…

Проводити в комп'ютерному класі гуртки психологічного тренінгу для дітей евакуйованих з епіцентру аварії на ЧАЕС міста Прип'ять слід було вкрай ненав'язливо.

Всі ці сучасні стікери, що відображають навчальну візуіалізацію повнокровної ідеї «Хочу все знати», ніби відповідали принципу: хочу-так хочу, і придавали не електронній частині комп'ютерного гуртка окремої особливої значущості.

Одна справа ¬– долати горезвісну комп'ютерну неграмотність, яка, наприклад, сьогодні представима як окрема знакова грамотність для користувачів смартфонів, але надавала особливий важіль гедоністичного управління аудиторією навколишнього дитинства, з тим, щоб у підсумку гуртківців-ігроманів  врешті решт підпустили до таких бажаних ігрових комп'ютерів.

А пропонували мені ці тренінги для дітей-хібакусі з переселенців, які постраждали від мирного ядерного вибуху під час від аварії на ЧАЕС нестерпні та всюдисущі люди у погонах.

Тому що в тодішніх обкомах КПРС дуже хотіли знати, якими виростуть діти після Чорнобиля і що відбувається з ними у найвідвертішому тінейджерському від дванадцяти до шістнадцяти років віці від народження, щоб керувати якось цими безглуздими й колючими навіть як для совка поколінням…

Довелося просто дозволити щось до тих пір незнане, але хоч і на швидкоруч всіляко віднормувати цей інноваційний на той час гурток нарівні з іншими технічними гуртками, де питання знання техніки зводилося до бляклої профанації, натомість питання зачісування самих спритників йоржистих під навколишній совок випиналося незаперечними ідеологічними гарусами.

Адже подібні гуртки мали бути особливими профорієнтаційними маркерами з виявлення зачатків системного інакомислення… Бо викорчовуванню підлягало інодумство цілого покоління… 

До того і зводилися причини і пружини усіх цих гуртків: бо  був тотальний контрольний важіль над поведінкою дітей, евакуйованих з епіцентру на ЧАЕС…

Так ось, як я чинив: на центральну передню парту я ретельно викладав кольорові олівці, альбомні аркуші паперу, ставив склянку з водою, клав кілька пензликів і до них – кілька акварельних наборів фарб. 

Потім я починав говорити, мовляв, хто не пам'ятає свої перші зустрічі зі сновидіннями або пам'ятає лише якісь невизначені невиразні туманоїдні образи,  беріть пензлики і починайте малювати те невиразне на шталт плямки Роршаха, зважаючи тільки на свою внутрішню увагу, бо щоб ви побачили в першому не забутому вами з раннього дитинства сні має певну життєву вагу.

Неодноразово кілька чоловік відразу бралися за пензелі, які обмакали в чорну фарбу, яку на палітрі поступово розмивали до сірого кольору, і малювали на папері майже безформний предвсесвіт… Такий невизначений сіро-форматний квач часто говорили про першоатоми сну-ініціації, і при цьому майже поза нього говорив ще про ін-се, тобто той душевний стан, що передував цій дуже густій і в'язкій сірості, але потім з неї викидалася на поверхню вперше усвідомлена конкретною дитиною самість, і тоді внизу майже біля самого нуля ординати часу не залишалося нічого крім цієї сірої хмарки…

І вона ще довго пливла поруч як рятувальний жилет світу, з якого тебе викинуло в незатишний тутешній світ вторинної самості, в якому ти не більш ніж крихітний атом… Ти б і радий повернутися в ту безформну благодатну сірість, з якої ти раптово був викинутий назовні, але її більше немає!

Все! Була і пішла, залишивши по собі тільки безформну сіру пляму, таку маленьку, що згадувався жарт Альберта Ейнштейна, який він постійно говорив на всіляких симпозіумах про світ… Жарт був сумний: вчений стверджував, що якщо третя світова війна буде ядерною, то четверта вестиметься камінням і палицями, а люди житимуть у печерах… Але печер на всіх, щоб піти у кам'яний вік, у сучасного людства вже точно не вистачить…

Ценайбільше  дратувало мене, але не доводило до повного сказу чи до розуміння того, що станеться в реальності, поки я не побачив реальність розв'язаної Російською Федерацією бійні проти моєї батьківщини України…

 І хоча, швидше за все, це було схоже на страшний сон - адже тільки уві сні можуть відбутися подібні жахливі речі, після яких не залишиться ні самої реальності, ні випавши назавжди з неї людей, які були стіновими елементами зруйнованого назавжди і віднесеними бійнями в єдиний болючий спомин жертвами. Хоч це вже й було під час бомбардування в серпні 1945 року японських міст Хіросіма і Нагасакі.

Я ж ніяк не можу зрозуміти, як це жахливе повторення знайшло собі місце на території нашої країни? Адже, здавалося б, весь світ визнав напередодні, що повторювати щось подібне ще раз на планеті не можна.

Як і не можна зупинити наші сни: вони ще довго продукуватимуть цей планетарний жах, який триває не тільки в одній тільки країні, але й на усій планеті земля…

І поки відбувається той невимовний жах, у світі ще й сьогодні немає рецептури або хоча б моральної, моральної гігієни, як зупинити подібне планетарне страхіття. 

Бо подібного стану, коли сон розуму за відсутності розуму у величезній державі народжує божевілля та моральних чудовиськ не вперше явлено на терені недозіркового людства. Сьогодні ми пожинаємо його…Тобто маємо, горі звісно відоме – що маємо…

Тільки не вважайте, що це вже в останнє, бо у людства ще не скоро знайдуться належніих протектори цьому планетарному злу, хоча саме сьогодні світ сповнений надій! Сьогодні мир з нами, сьогодні в світі засинають мирні українці, які вижили під путінськими ракетами… І тільки завтра ми ще будемо журитися про тих, кого так і не зуміємо знайти, і тих, хто вже реально увійшов у списки загиблих жертв величезного людського божевілля, що назавжди перервало чиїсь мирні сни. Сьогодні ми сумуємо разом з ними… Сьогодні ми знову малюємо безформний сірий квач, бо ще і досі не відбулося недоЗоряне людство… То ж про кольорові олівці ми поговоримо дещо пізніше… Поки ж постарайтеся заснути, і світлих вам снів за себе і за невинно убієнних… Амін!