Сусана Черненко: СИНДРОМ “КАССАНДРА”

Сусана Черненко: СИНДРОМ “КАССАНДРА”

У старовинному Чернополісі над рікою Прип’ять густо духмяніла медовим квітом липа. В прозорій гарячій тиші літа розмірено гули бджоли.

На Материнській Планеті Земля завершувалися реставраційні роботи.

Адепт Райдужних Дуг Іфігенія Червень, сховавшись від спекоти під кроною можжевелового дерева, зачаровано дивилась на бистру синю воду Прип'яті. Босі ноги приємно лоскотала соковита зелена трава. Ледь чутно про щось неймовірно інтимне та призначене тільки їй шепотів грайливий вітерець.

– ...Попри все, друже, зволікати ми не маємо права, – зненацька долинув, втручаючись у думки Іфігенії, голос, в якому вона упізнала адепта етногенетика Мокія де Руса. – Реконструкція Землі відбулась. Земляки хочуть додому...

Кроки зупинились близько за спиною Іфігенії. Вона не ворушилась. Їй аж ніяк не хотілось переривати своє осібне побачення з Материнською Планетою, де так чудесно пахло і так ясно світило Сонце.

– Ти так кажеш, ніби я сам не землянин, – докірливо прошелестів у відповідь адепт аномальних енергій Сицілій Вергіліус. – Мені самому Земля сниться. І дивне таке, Мокію... Начебто живу серед каньйонів та гір у маленькому будиночку і називається той вігвам.

– Краще б твоя ретро-генетична експозитивна пам’ять знайшла бодай одну розгадку, що то за «об’єкт ЧАЕС» – стиха зітхнув етногенетик.

Іфігенія ледь не виказала себе та вчасно стримала радісний вигук, коли побачила як серед закрутів біло-пінних бурунчиків, високо вистрибували і пролітали в довгому польоті над хвилями гнучкі і блискучі тіла білих дельфінів.

– На свою покладайся, – Сицілій побачив як із-за товстого стовбура можжевелового дерева на мить вистромились і тут же сховались жіночі руки. Він жестом вказав на дерево Мокію, та, усміхнувшись, приклав пальця до губів, мовляв, мовчи.

– Добре, – погодився Мокій, і вони, перезирнувшись, не стали йти на край кручі, щоб не заважати самітниці. – Моя ретро-експозиція не мовчить, – нахилившись, зірвав кілька листочків полину та розтер їх поміж пальцями. – Жити на Землі – неймовірне щастя, – вдихнув запах полину. – Та й вона чекає на нас. Мене, друже Сицілій, дедалі частіше, від тих пір, як знаходжусь на Материнській Планеті, хвилюють слова з генопам’яті. Їх, наче, хто зачитує звідти втомленим, але потужним голосом:

 

«Як умру, – каже він, – то поховайте... мене на могилі... 

Серед степу широкого... На Вкраїні милій... 

Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі... 

Було видно, було чути... як реве ревучий» …

– У мене такий вігвам, – засміявся, глянувши на зелені від полину пальці. – Схоже щось на нагад про «об’єкт ЧАЕС» десь тут у повітрі витає.

Обоє неквапно пішли парковою алеєю серед лип, акацій та розлогих пальм. За вузькою смугою берез розкинулось білостінне затишне місто без людей.

Затримка у їх поверненні була в «об’єкті ЧАЕС»

При рекультивації ґрунту, завезеного з копалин планети Бетельгейзе, в Чернополісі знайшли давнє захоронення невідомого призначення. На ній пригвинчену табличку з золото-керамічного сплаву. Ще двісті три роки назад встановили – текст написано двома древніми мовами – староукраїнською та староанглійською.

Лінгвісти розшифрували застереження та попередження про небезпеку, але встановити про що конкретно йдеться не виходило. А до кінцевої події залишалось сорок вісім років.

На табличці значилось:

«Об’єкт під назвою «Чорнобильська атомна станція» або ЧАЕС» у 30-ти кілометровій зоні відчуження. Обережно! У вертикальному штреці під Четвертим блоком ядерне паливо. Отрута! Смертельно! Від дня аварії на ЧАЕС – 26 квітня 1986 року – почалась техногенна катастрофа світового масштабу. Попередження! Період розпаду плутонію 24 тисячі років».

Ще до того, як зібратись на Вселенський Конгрес у Чернополісі, адепти проштудіювали найрізноманітніші історично-документальні джерела. Проте так і не дійшли до єдиного висновку, бо у доступній формі ніде не знайшли відповіді чому енергія, яку в Епоху Технозою називали то ядерною, то атомною загрожує близькій за координатами планеті Плутон?

І який зв’язок між «об’єктом ЧАЕС» та Промбазою Плутон. Оскільки ж древні хроніки старанно розписували про вплив іонізуючого опромінення на психіку людини, то і злетілись адепти з планет для тимчасового відселення на час Реконструкціє Материнської Планети саме в Епіцентр, звідки йшло це радіаційне опромінювання.

Дійсно, адепти зафіксували у цій стародавній зоні відчуження активізацію ретро-експозиційної пам’яті. Однак конкретних результатів не було. Натомість їм почали снитись різноманітні картини з минулого.

Адепти чули голоси. Співали стародавні пісні, читали давно забуті вірші. Найдивовижніше, що до Реконструкції нічого подібного не відбувалось. Адепти визначили це явище як Фантомний Синдром Атавістичної Пам’ яті. Навіть висувалась версія про кінець життєдіяльності Землі, який за таємничим збігом обставин запаралелювався з Плутоном.

Людство хвилювалось, втративши спокій. навіть колоністи, котрі добровільно в Епоху Всесвітзою залишили Материнську Планету, любили і пам’ятали Землю. Сотні поколінь новонароджених починали навчання з історії Роду Земного.

«Ми – земляни! І, де б не жили, у нас одна Матір». На цьому тримався Закон Всесвітнього Тяжіння. І раптом виявилось, що людству з далекого минулого від забутого «об’єкту ЧАЕС» загрожує катастрофа втратити себе. Адже

Три тисячі дев’ятсот сорок два, делегованих з різних планет, адепти в Чернополісі шукали відповіді...

Обхопивши коліна руками, поклавши на них голову, Іфігенія непорушно сиділа під можжевеловим деревом серед трави.

– Артеміда не принесла Іфігінею в жертву! – зненацька невідомо звідки почула ніжний і сильний жіночий голос.

– Що? – швидко озирнулась, наче прокидаючись. Та довкола нікого не було. Тільки стиха шумів вітер, чесно трудились бджоли та десь високо у небі співала птаха, яку Іфігенія ніколи не чула.

Адепт Райдужних Дуг народилась на планеті для тимчасово відселених на час Реконструкції. Її планета називалась Троя і на правому передпліччі рожевого комбінезону у Іфігенії був вишитий хрестиком геральдичний знак Трої – Блакитна Троянда.

– Не бійся себе, стиха мовив той же голос. – Прислухайся до музики сфер. В ній ті ж сім нот...

– Хто ви? Я хочу вас бачити, – Іфігенія відкинулась і оперлась спиною та потилицею об волохатий стовбур. – Чи ви тільки Фантомний Синдром? – вона дивилась з високої кручі на далеке русло Прип’яті, де купались промені сонця.

– Ох, Іфігеніє, – легким дзвоником довкола залунав веселий сміх, – Я ж в тобі!

– То нас назавжди розлучають з Землею? Плутон?..

– Плутон? Ні! Плутоній, – розлогий сміх вдарився об воду і райдужною дугою вперся в долоню Іфігенії.

Та стисла п’ястя у кулачок. Струмінь був не холодний, ні гарячий і Іфігенія здивовано стенула плечима.

– Плутоній, – повторив голос, – просто хімічний елемент. – Ви все забули...

– Вірус? – долоня Іфігенії пройшла крізь райдугу. – Небезпечний? Смертельний?

– Колись дуже давно, коли в світі земному панувала гармонія сфер, – сумно зітхнув голос і райдуга щезла, – люди необережно пропустили блудницю крізь твердь небесну. І довго не могли зрозуміти, що блудниця – вірус. Потім самі створили нову твердь небесну і знову запускали в неї блудницю. Тільки говорили на неї «комп’ютерний вірус». Іфінегія, від чого загинув Вавілон з вежею?

– А що це?

– Плутон і плутоній. Вірус від якого загинув Вавілон. Катастрофа, Іфігенія... Аварія... Помилка... Яка більша за злочин... А потім вже Міф... Фобія. – затихаючи з довгими паузами, голос завмер.

І як не намагалася Іфігенія знову знайти його, нічого не виходило. Скочивши на ноги, забувши взутись, боса, що було духу побігла вона до Палацу Конгресів.

– Стійте – вибігла на круглий майдан посеред амфітеатру.

В цю мить п’ять тисяч вісімсот вісімдесят чотири ока здивовано застигли на стрункій маленькій постаті у рожевому комбінезоні з Блакитною Трояндою адепта Райдужних Дуг Іфігенії Червень.

– Як може бути, щоб тіла ходили одним шляхом і вкупі, – простерши до неба руки дзвінко кричала вона, – але душі двома шляхами і врозтіч? 

Ще півтора роки досліджували адепти історичні, хронікальні та літературні джерела Епохи Технозою. Людство терпляче чекало висновків і готове було терпіти і довше. Аби тільки знати одне – Материнська Планета житиме.

Непросто було ідентифікувати термінологічний понятійний знаковий ряд древніх з сучасним. Проте рішення адепти винесли. Воно коротко і ясно висловило:

«Плутон – це планета, вона не розпадається. Плутоній – невідома катастрофічна помилка предків. Небезпеки від цього атавістичного елементу не існує. В Технозої не врахували періоду Реконструкції. І не лише Материнської Планети, а й попередньо діючої системи елементів. З її грубим матеріалізмом і відірваністю від Віти – Альфи та Омеги сучасності».

Здавалося, Всесвіт вибухнув щастям, одержавши нове життя. А на Землі, в той перший рік повернення, не залишилося такого куточку, де б не бігали, стрибали, гралися гамірно, радісно, весело діти.

Адже мешканці Всесвіту знали старовинну прописну істину – діти то їх безсмертне майбутнє.

1998-2000 рр.