Веле Штилвелд: Зріз Сновидінь, ч.63-у
Так от уявіть собі ніби й не дуже кошмарний сон. Хтось убив Павла Шеремета. Я дуже прошу не розглядати мій кармічний сон як робочу версію.Але, то таке…
Бо якось Володимир Семенович Висоцький сказав про це поетично:
"Я ненавиджу чуток у вигляді версій", – але ж це сон! ХочІ він наслідував мене три доби!
Та все ж, судячи з мого сну, замовниця та й виконавець того горезвісного убивства – блондинка років 38. Однак, про все почну по порядку…
Я зустрічаюся з Павлом у альтанці Вічності. Він на лавці. Я – навпроти нього. Він мене покликав. Сидить не сам – а із двома жінками. Справа темноволоса, розмита обволікаючою плямою недозволеності до перегляду. Видно тільки, що сидить спиною до нього. Друга, з іншого боку, також сидить спиною, але промальована до деталей.
Костлява, але у поволокі віку. Років тридцять вісім-сорок два, волосся пшеничні, від шиї вгору – проділ, ліворуч і праворуч косиці-баранчики сантиметрів по 15. Голос з білоруським акцентом, дзвінкий. Курить.
– Це тобі за те, Пашо, що баб у штабелі службові клав передком до себе, наче дровяних Кулумбін. Я довго тобі сказати про це хотіла, але та – вона вказує на брюнетку у світловій плямі, – так довго не хотіла з тобою зустрічатися, що я навіть заклякла, але як зустрілася – то вона ніби погрубшала і статурою, і мармизою, але при цьому відхопила по пиці. Хай вона сама тобі про це скаже.
– Не наказано, – звучить голос Архангела.
– А чим я вам обом заважав би живий?
– Я їм не заважав. Просто у мене в роду через покоління мужики рано до Небесної Варти ідуть. – ото вже Павло каже мені.
– А я вам навіщо, Павле, – зтиха питаюся я у відповідь.
– Придивись... Ці обидві просто знахідка для земних справ дізнавачів таких як от ти… Ти ж не просто сюди потрапив, а згідно до чинної процедури… розібратися зі мною до цурки… Ось і придивляйся, ось і розбирайся…
Придивився. Цей небіжчик за життя любив, як дбало вона вміла носити світлі речі, а до того ще фенєчки на зап'ястях, дещо сухорлява і трохи з театральним відкидом в плечах. Плечове зрушення з передрагуванням наче від враження електричною хвилею... І до того ще зазвичай обурювалася:
– Навіщо ви мене отут світите?
– Дістала ти небесних угодників, Ксюша-Аліно...
– Кого це я так дістала чи як Ксюха, чи як Ангеліна… Ви мені про те точно скажіть…
Але сон на тому урвався...
А чи не пошукати б вам якусь Оксану Андріївну, братики слідаки, дознавателі чи хто ви там на землі? Адже сам я слідчий-сновида… А медіуми – вони завжди такі...
Головне, нікому у ві сні не нашкодять.
І хоч це лише приклад, але саме так влаштовано реконструкцію сновидіння.
В останніх передноворічних снах майже казкові підв'язки. Начебто суцільні місячні танці у закритому просторі.А довкола – медіанімфетки, партійні жилетки та тримісячні лапідобруси: домашні динозаврики для дітей. Живуть не більше трьох місяців – в українські водойми не випускати! Так що саме час змотатися до Парижу.
Це ж уві сні запросто. Там-то воно, як диво: Франція, а з нею і Париж, і дивна в ньому галерея з десертним вибором картин. Прийшов, вибрав із запасника щось для себе цікаві, відіслав у виставковий зал, і ось тобі в смак – куштуй, естетуй!
Ось і перша. Їдемо в ній повз пустелю. Бетті із салону мікробуса відчайдушно дзвінко репетує на водія-вимагача
– Шет ап! Рот закрий і ікла сховай, рулило!
І тут раптом стеб водія відразу просів до мокрої плями під собою.
Попереду прямо біля дороги табличка: Пустеля з двадцятої вечора до шостої ранку закривається. Адміністрація Аравійської пустелі за галюціоногенні ефекти з афектами не відповідає! – Ось такий вам беседр за бедуїнський десерт. Ось така вам теревені за пустельні пельмені…
Гаразд, на свій страх-ризик проїхали! Мчимося під підвивання змушеного рулити бублик у забороненій зоні водили.Той з жахом крутить бублик шайтан-арби і невпинно голосить, хоч нам з Бетті не до нього. Просто перед нами починається раптовий зорепад. Араб-таксист різко гальмує. З цієї хвилини він не рушить з місця до шостої ранку.
В цей час над опорами провідної придорожньої ЛЕП пустельні янголи танцюють небесну кору, закинувши руки один одному на плечі. Наш мікробус, на щастя, на периферії цього танцю. На ранок ангели зазвичай обсипаються на пісок.
Ось тоді раптово з мікробуса вискакує наш Ахмед і мчить на місце недавніх янгольських танців, збирати зріджену патоку з неоново-блакитним відливом.Патока на очах перетворюється на смолу, і Ахмет простягає руки зі смолою в небо. Вже майже беззоряне небо випиває цю патоку, і вона перетікає на світанок над Парижем..
І ось він – Париж. А в ньому – в мансарді білокам'яної будівлі відшумілої епохи Наполеона художня галерея. У ній демонструються привезені з Києва графічні роботи Бетті.За ними черга поціновувачів. Я відшпиляюся.
Самому мені неодмінно хочеться зайти в запасник і вибрати там чергову роботу, на якій дивовижне обличчя тонкошієї жінки на тлі нашої київської квартирної кімнати. Але вона вже заявлена… Бетті з удаваним осудженням тихо мені на вухо транслітує:
– Я зараз плюну цій драній курці прямо у праву чакру!
Комментариев нет:
Отправить комментарий