Веле Штилвелд: Зріз Сновидінь, ч.4-у
Я не хочу знати, що трапиться зі мною… Я хочу знати, як після того, що трапилося, мені доведеться вибиратися з цього… Для початку, поки людина живе на землі, з нею обов'язково щось трапляється: саме життя людини на цій планеті, це особлива пригода, але у кожної пригоди існують свої власні закони, власні правила, свої власні канали відтворення, власні закони – канони...
І поки ми живемо згідно з усіма цими правилами, тим не менше, ми дуже сподіваємося на всілякі особливі винятки... Але в реальності все облаштовано таким належним обазом, щоб завжди на загал вистачало одних цих правил, і тому винятків і поправок до них було завжди мінімум мініморум, на який ніколи не можна було сподіватися, а тим більше оперувати цим, особливо після ночі повітряних тривог, якщо тільки теоретично уявити, що стріляв цієї ночі по Україні один єдиний гіперреактивний літака-ракетоносець, який випустив більш за п'ятдесят ракет, але при цьому не спала вся Україна – з третьої години ночі до восьмої ранку…
Тут можна тільки по блюзнірські побажати всіляких негараздів старшому пілоту і усьому екіпажу по суті масовому вбивці мирного населення.Але, ну, спробуй цим сьогодні когось навіть не вбити, а просто здивувати. Світ став неприродно товстошкірим і недивно-непробивним...
І в той час, коли нам треба лежати, спати і дивитися яскраві сни і вдаватися до сонамбулічної релаксації, ми тупо звиваємося на підлозі у передпокої або у ванній кімнаті чи кухонних предстінках у тупо стисненому просторі між двома бетонними стінами без надії на невідоме в нинішніх умовах прощення. А перерваний настільки варварським чином сон замінюють нам миготіння постів на Фейсбуці, яке тільки віддалено може бути схожим на якесь сновидіння, але ця стахатична послідовність картинок на ФеБі тільки перегортає сумні перейми нинішньої ситуації, що складається з абсурдних напівснів на яву, напівтрансу реальності.
Так, їх можна у віддаленому наближенні прийняти за сон, але вони володіють якимось в'язким, настирливим плоскобаченням, яке не пов'язується в єдину позамежну картинку світу з властивими для неї цілющими кармінними наслідками і прозріннями. Вони просто мельтишать на кшталт дивного калейдоскопа у звичні для себе акордах як би навколишнього, трохи віддаленого життя...
Напевно, ці акорди жахливі... І напевно, ніколи нічого б не трапилося, якби я не побачив у них себе і не зумів розглянути в них якісь особливо яскраві деталі: адже в сновидіннях я ніколи не наполягаю на тому, щоб щільно сприймати запропоновані мені об'єкти нічних сновидінь… Я просто входжу в їх декорації, і залишаюся в них до ранку, і вони створюють мені якусь площину, в якій, як мені на мене, я завжди бачу окремі дрібні деталі … І іноді тоді сонний шлунок вивергає розслаблений шлак розтривожених образів, крізь які я так і не зміз за ніч прорватися.
Але навіть не вони мені цікаві. Дуже часто уві сні зустрічаються мандрівники, які йдуть мені назустріч. антуражні простори сновидичних залів, оскільки всі ці замкові свердловини очей я відкриваю одні зусиллям волі. Саме туди пройти, саме там затриматися з тим, щоб заглянути саме і тільки туди, де і залишитися там аж до імпульсу справжнього пробудження.
Дуже часто я опиняюся в подібних просторах, але вже не страждаю на клаустрофобію недосвідченого морфіда, оскільки тепер на мене працює якийсь звід правил, за якими я не намагаюся грати в закони лабіринту, але не йдучи навпомацки по одній стінці, чіпко обмацуючи її при просування вперед.
Ні, відтепер мені весь час ніби надається черговий маркер, коли мені назустріч рапляються чергові чиїсь очі, які при наближенні стають черговими замковими свердловинами, через які напередодні я вже навчився проходити без зайвих наслідків… Можливо, це йдуть якісь сноведичні морлоки, які бачать мене морфідом, перед яким уві сні крізь мої порожні очі саме так проходять відповідні мені сутності... Поки я перетинаю зустрічний мені світ сновидінь, з яких сам я тільки що зхрестився...
Всі ці роки, коли я досліджував це питання, у мене виникало відчуття, що при цьому увійти в порожні очі – це ніби отримати дозвільний код: проходь собі, чоловіче, повз цей не твій світ, і не затримуйся… Але одного разу, коли крізь сон ти починаєш нарешті пробиватися до реального світу, то натикаєшся вже не на об'ємних порожнистих людей з замочними свердловинами очей,а на якісь не фанерні муляжі лиц.Оті обличчя з ненамальованими не уявленими очима і починають реально турбувати тебе.
Комментариев нет:
Отправить комментарий