Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.31

Олег Мартинов:ДАЖДЬ НАМ ДНЕСЬ,ч.31,

РОМАН-АХІНЕЯ,Ілюстрація автор,масло,

Переклад – Веле Штилвелд

3.І на землях Ор-Рро сказали:«І тут добре,і багато вже Життя,і води,і світла,і тепла чимало.І тут створимо від Вогню цілий світ,а коли він насититься,Перші нехай уподібнять собі і тоді звернеться до них Орролф,що означає «Які ви,такі і ми з нами».І,як сказалося,так і сталося.

4.І на землі Ті Піто Про Ті Хенуйя та Х'Ат Ор – близнюків зійшли і сказали:«І тут дуже добре! І нехай буде тут наше кохане сяєння! І Перші нехай образом і подобою своєю будуть тут,Як рівні із нами.Бо від Духа багато в вас вже що є».І,як сказали,так сталося.

5.А на Летючій і на менших сказали:Нехай ще трохи не те,але Все ж від Духа!

6.І коли Сусдрулфи стали владні Духом і Розумом,а Великі Невідомі побачили це,то зачинилися в Небі.А все ж,як вони казали,так і сталося.

7.І перевершили тоді Сусдрулфи  в первісному Аумі,коли Орролфи ще були меншими від них.

8.А на землях Ті Піто Про Ті Хенуйя і Х'Ат Ор були менші від Орролфів,але за образом – у подобі своїй схожі на них.Ім'я їм було тоді Хенуалф головному і Хаторалф – іншим,що означає «Сильні» та «Світлі».І Сусдрулфи над усім були,щоб усе,як  сказано,мало їхню подобу,як від Великих Невідомих.І там звали їх Нефілфами,що було відповідником до «Ті,що зійшли».

9.Потім загомоніли Орролфи:«І ми від Великих Невідомих за їхнім образом,і від Нефілфів за подобою їхньою,чи же ми не такі,як і вони? Станемо і собі владні не від Розуму,а від Духа! Так казали,що це рівні їм і вчили так Хенуалфа та Хаторалфів.

10.Так і було,так потому і сталося.

РАЙСЬКІ УГОДДЯ (…Лише математика спроможна збагнути сутність речей…)

Я був наче «4» і поступово переміщався вздовж цього відчуття… Переміщення моє було легке і пливне,відповідно до другого термодинамічного Початку,проходячи дотичним до… Я впивався своєю рухливістю по відношенню до… Я був із… І я був без… Хто б не оцінив граціозність? І все ж,відоме «Однак» не змусило себе чекати… Відомо – «Однак» завжди вкрадається в нашу «Нашість» незалежно від нашої волі і незалежно від нашого інтуїтивування Його… «Однак» висловилося Їй… Або через неї… Але факт відрази був настільки виразно викарбований на обличчі її,що прямо,яну,«щось» на зовнішній вигляд… Вона була наче «3»… І Вона епіцентрувала в самій середині… Мені б цього було досить і без уваги її,але Стосовна моєї Поступальності вона ковзала вздовж… Залишалося приймати цей постулат належним,незалежно від волі...Хоча чи у волі справа?..І паралельно мені,Вона сказала:

– Стань зі мною неначе «7» ...

Я відповів,але непристойно… Чи міг я?..Але став… Не «7»,звичайно,але в першому наближенні… Вся справа була в Потребі,проте й ковзання моє по Притичній площині зобов'язувало до цього… Ніколи ми не владні над собою,через силу електрохімічних процесів у собі… Що розпоряджається волею?..Інтенсивність вироблення тих,чи інших,хімреактивів у момент ухвалення рішення! Ось що! Вона і зіграла на знанні фізіології… Чи звинувачуватимемо в цьому печінку? Що виробляє – те виробляє… Чи дружня до мене моя печінка? Так! Швидше друг,ніж керівник… Просто Вона епіцентрувалася посередністю найсерединною… І,обмірковуючи Її,я вирішив селі псувати…

Вона вабила,але будучи ексцентриком мого еліпса,була недотична… Просто Вона втратила сталість свого життєвого Сенсу,коли вирішила,що стала Фігурою! Як пішак,ще не дійшовши з е-2 до е-8,вже вважає себе...Отож… І тому я залишавселіпсом,еліпсом ...А Вона все скорочуючи і скорочуючи свій радіус  прагнула до пестощів,до дотиків,мало не до тантричного злягання...

Але рух усіх Тіл,а не тільки небесних,підпорядковується Законам Кеплера,і тому я став відтвердішим,але не більше стану «Першого наближення»… Чи є в цьому майбутнє? Коли чим менший радіус звернення,тим більше швидкість обороту… Чи комусь зрозуміти,що коли вважаєш себе Фігурою,не пройшовши «е-2 – е-8»,то так і залишаєшься хоч і плитким,але пішаком? Ось і вся квінтесенція...Мені б за дотичною до нею тінню,згідно з положенням:«Пряма до кривої в точці М є граничним положенням,якого прагне сікуча ММ,при наближенні точки М до точки М».

Та що від цього тій,яка була наче«3»? Вічна епітімія чи «продовження банкету»? А може 2х2 = 5? Але мені що? Я був наче«4» і плавно переміщався вздовж числової осі навіть тоді,коли Вона стверджувала про «2х2 = …» Ось так… Якби я був більш розкутий,я б роз'яснив їй ствердженя… Однак,через свою емоційну обмеженість,я прийняв те,що вона стверджувала,за відполіровану монету! Дійсно,у неї свій погляд на можливість буття в цьому світі,хоч і аргумент її досить сумнівний… Тільки без образ,але якщо просто повірте їй на слово,то 4 = 5.

Ось так ми з Нею й недоговорили… Так от усе і впало у психо-побутові розбіжності… Залишилося тільки застосувати до наших відносин знамените E=mc квадрат,і тоді працюючи д нею усією своєю масою спокою та ще й зі швидкістю світла у вакуумі,я б досяг колосального енергетичного результату… Так! «Застужені Оплески,адже що ще слід від неї чекати?» Великий Альберт би цеоцінив! А щодо захворівши на спраглість оплесків,то класик,мабуть,мав рацію...Але що іншого від нього чекати? Чи очікувати від неї?!