Прощавай, товаришу Чорнотропе, або нова Гульсари, ч.7

Прощавай, товаришу Чорнотропе, або нова Гульсари, ч.7

© Ірина Діденко: Східна красуня, графіка

Задрімала лейтенант Гульсари... Спить під тонким хатнім пледом несамовита у сексі Алка-Наталка. Бери й вали, коли хочеш... Вона ж усім тілом без напруги - твоя. А поруч я. Не дуже вдягнений під тою же ковдрою... Її світло-руде, давно вже неприродного кольору, волосся розсипається у мене поміж пальців шовковими нитками, з яких можна плести дивне плетиво – справжнє павутиння пам’яті... Широке обличчя російської волоокої калмички покриває найтонший гігроскопічний шар епітелій, здатний прийняти і всотати в себе надмірну вологу чужих жадобливих цілунків. Але Гульсари заснула по-справжньому...

Мати на зміні. До ранку ще як до даху... На табуретці біля дивану недопита пляшка вина – модний на ту пору “Токай”... Чарку жваво обнюхує Мурлон. Він незадоволений тим, що його сюди не покликали. Його волохаті крила настовбурчені і виглядають заплічним горбом. Усі шість лап ворушаться в повітрі. Зараз почнеться...

І точно. Пляшку з недопитим вином піднято у повітря, нахилено не над келихом, і з неї просто на охайне табуретне сідельце з білого пластику виливається калюжка. Пляшку пожбурено геть, а сам Мурлоша тепер при ділі. Він обережненько, крапля за краплею, самим краєчком свого гостренького котячого язика тихо й ловкенько злизує пролите на поверхню того сидільця вино. Робить він це ледь чутно і майже мікроскопічними дозами. На планеті Ітак, звідки дістався мого світу цей дивний прибулець, – одвічно сухий закон... Отже цих вправ вистачить Мурлону надовго... Ага, ось і Мурловові непогано, і Гульсари добре, знайти б і собі яку-небудь втіху...

Я неквапно і обережно перетворюю свої губи на кратер добре спочилого вулкану... Впівоберта вигвинчуюсь на подушку і, спираючись на дальший від сплячої Гульсари лікоть, займаю чільну позицію. При цьому цікавому Мурлонові потрапляє на очі тільки частина моєї оголеної спини... Обережні, ледь кволі цілунки вкривають обличчя і шию сплячої екзотичної кралі. Затим я намагаюсь цілувати її волосся, але раптом відчуваю її перший вологий цмок-хльост... З того ж дива – така ж перша краплина дощу. Ї справді, поки я зволожую губами волосся Гульсари, у самого у мене на шиї зривається тиха весняна злива. У ній є і березнева холоднеча, і квітнева міць, і травневі розкоші, і знову березневий сплеск... Гульсари ще спить, але це вже прокинулись її чутливі зворушливі губи...

Перископи Мурлонових очей безпорадно застигли над нами, просто попід стелею, у той час як його язик усе ще злизує з поверхні табуретки отой бодрячий “Токай”... Ну чим тобі не зухвала інопланетна тварюка? Я ж обережно здаю свої командні висоти і провалююсь у світ прокидаючогося під розміреними ласками тіла. Спочатку ковзаю цілунками по її тендітних калмицьких плечах, потім із тих плечей виринають назовні руки і починають лагідно пестити мою волохату спину. Звертаю увагу, набагато більш волохату ніж  зазвичай. Це мудряка Мурлон так вдало прилаштував свій бек до менш волохатої моєї спини...

Але лейтенанта Гульсари обом нам цим вже не звабити, не обдурити... Вона ще під стелею помітила Мурлонові очі, і зараз же посміхнулась йому своїми променистими цієї хвилини очима... Ось тепер нам усім трьом файно! Де не вистачає у пестощах мене, там допещує шовковисте тіло Гульсари інопланетний ласунчик, і тоді вже не він, а я починаю непристойно муркотіти... Гульсари при цьому піднесено сміється, і легким порухом своєї витонченої немов різної руки намагається скинути з нас трьох ковдру, але та не хоче падати з дивану, і тоді вже Мурлон виробляє з тим непотребом щось неймовірне. Він згортає ковдру клубликом і примушує цей клублик спливти над нами у вигляді орбітальної станції усіх лохів світу, а в цей час я цілую темно-вишневі соски стогнучої піді мною Али-Натали. Жарка волога б’є гейзером з її палкого лона. Адже секс – не тільки елемент її нелегкої професії, але й потреба, без задоволення якої вона вже не здатна на існування... Двоє астронавтів допливають до єдиного розпеченого вщент гейзера, абсолютно не заважаючи один одному самоздійснюватись у своїй спразі. Але тільки нам обом не обдурити надспраглу Гульсари. Вона відчуває кожного з нас цілковито окремо... Екстаз, оргазм і еякуляціі обох різносвітних лайдів в одну посвячну коханням ладанку плоті... Я завмираю на тремтливому тілі Гульсари. Її ніжні руки тепер вже пестять обох – і мене, і Мурлона... Горб за спиною Мурлона розпрямляється у крила...