Прощавай, товаришу Чорнотропе, або нова Гульсари, ч.10

Прощавай, товаришу Чорнотропе, або нова Гульсари, ч.10

© Ірина Діденко: Східна красуня, графіка

Хто і за що поробив з нас сексотів, додавши до чеснот нашого світу донощицтво?.. Ритуал втягування у всезагальний смердючо-сморідний потік сексотства й насправді виявився жахливим.

Улесливо і страшно шепотіла вранці щось бридко незнайоме мені гарпія цілком зрозумілими словами. З тих слів виходив абсолютно зрозумілий мені вирок. За ніч нашої взаємної близькості, за сімнадцять квадратних метрів омріяного дакрону, за те, що я так і не навчився блукати небом, як наш майбутній синок Льошка-Антошка, за те, що просто не можна зрадити дивакуватого інопланетянина Мурлона, – буде зраджено мене, на якого у нападі застарілої виразки під час продажно-службового кегебешного сексу вказав їй Аскольд...

Була б Гульсари просто його дівчиною, то зараз би його зраджував я. Зраджував би свого вельми розумного літературного наставника.

О Боже, які жахливі образи мали б ввижатися йому!.. І вони справді плинули у спотворений дивосвіт цієї людини. В одному з найбільш відомих його тодішніх оповідань мова йшла про намагання певної земної космоекспедиції зрозуміти плин життя на віддаленій планеті у всесвіті, над якою у навколишньому просторі метушилися маленькі кулясто-рожеві істоти. Вони пливли у атмосфері незнайомого світу і раділи з того, що просто існують: бавилися, зринали у простір і відлітали за обрій, поки з-за нього не виринали потворні фіолетові гіганти, які присмоктувалися до ніжно-рожевих, кулястих, тремтливих малюків і похапцем висмоктували їх вщент. Від того малюки біліли і поволі опадали на поверхню планети, яка слугувала їм за братську могилу, до ніг земних дослідників.

І тоді землянин взяв до рук бластер, і тою страшною зброєю став наводити тільки йому зрозумілий порядок. Рожеві невинні малюки за логікою даного гуманоїда обов’язково повинні були виживати, і заради цього він нищив фіолетових інопланетних агресорів... Цікаво, а хто його просив про це?.. І чи знався він на азах космоетики? Можливо, що незнайома Аскольдові планета демонструвала його власний надмірно залишковий вагінізм. І зрадник літературної молоді Аскольд над усе ненавидів самого себе, і тому випалював цей надлишковий вагінізм бластером, як власну соромітну неприлаштованість до оточуючого світу…

З самим Аскольдом життя вчинило не настільки сурово. Кілька місяців з кінця 1991 року він ховався від самого себе у невеликих театриках на Андріївському узвозі, де у нього на той час ще залишалися приятелі. Такі ж лицеміри, як він сам. Але незабаром отих приятелів розкидав час. Деякі, як у будь-яке лихоліття, назавжди втекли до Німеччини, де досьогодні вже повстигали допитися баварським пивом до справжнісінького цирозу печінки. Але Аскольд не від’їхав. Він вирішив балотуватися від нової комуністичної партії до української Верховної ради... І не десь там, а на моєму масиві!..

Одного разу якось я помітив в усіх підземних переходах його портрети і біографію ПАТРІОТА... І тоді я взяв до рук фломастер. Я йшов вулицею Володимира Володимировича Маяковського, вигнутою бананом, від переходу до переходу, і всюди, де наштовхувався на плакатики із закликами голосувати за представника лівих сил, я, чоловік аж ніяк не правої політичної орієнтації, дописував великими буквами:

• “Професійний зрадник! У 1984 році активно 

здавав КДБ молодих літераторів нашого міста”

Вранці на усіх навколишніх плакатиках у мого літературного вчителя Аскольдика кимсь люто на шкамаття були розірвані обличчя...

З тої пори жодного цілого портрета Аскольда-зрадника бачити мені не довелося... Це було жахливіше за вигаданий ним бластер, яким він так затято розстрілював прутень свого власного батька у давній тій своїй оповідці...

І ще дещо: прощаючись з Льошкою-Антошкою, інопланетний Мурлон суворо заборонив йому читати земну фантастику, у всякому разі ту, яку все ще офіціозно іменували радянською.

Текст створено в 1984-1998 рр.

Переклад тексту авторизований 

за журналом “Лель-ревю”, № 4’1998 р.

Отредаговано у лютому 2022 р.