Прощавай, товаришу Чорнотропе, або нова Гульсари, ч.2

Прощавай, товаришу Чорнотропе, або нова Гульсари, ч.2

© Ірина Діденко: Східна красуня, графіка

Тепер уже врівноважувався і пульс моєї голови, поступово потрапляючи у співзвуччя з її теплим серцевим ритмом.

- А тепер повільно виструнчись і подивись мені у вічі. Ось так! Що ти зараз побачив у моїх очах?..

- Медові кубики з льодом.

- Глибше дивись!

- Мед починає плавитися…

- Дивись іще…

- Мед починає світитися…

- Пий це світло!..

- Як?!

- Зовнішнім обрисом губ. Зроби зі своїх вуст кільце. Що тепер відчуваєш?

- Сухоту…

- От і добре. Дуже повільно, із внутрішнього боку, зволож це кільце язиком і ледь простягни губи трубочкою…

Я весь час заворожено дивлюсь на Герду. Вона точно копіює мої рухи і власні інструкції, не випереджаючи мене ні на йоту.

Наші губи від напруги починають дерев'яніти і повільно перетворюються на пташині дзьоби, на внутрішньому боці яких прокочується гаряча крапелька вологи, - ми обидва відчуваємо спрагу.

Тепер нам хочеться пити. Безумно хочеться пити, торкаючись вологими обрисами губ, дуже обережно одне одного…

У ці секунди, коли відбувається дотик, навколо нас гранатою розривається вічність, якою дуже тихо з рота в рот у спільній порожнині пташиного цілунку перекочується чаклунський еліксир…

Ми з’єднуємося у поцілунку, у який ми вкладаємо усю нашу юну спрагу.

- Саме так мені це раптом і наснилося…

- Але ж ти сам розумієш, що не буває птахів із відстовбурченими вухами…

Ночви холодної води! Я підскакую, люто мчусь до графина з водою, і просто відтіля поливаю її насмішкувате обличчя. Вона сміється й катається по канапі, поки на очах її не виступають сльози.

- Іди сюди, дурнику! Там на денці графину залишилась хоч крапелька?.. Кажеш, лишилась?! От і чудово. Ось тепер ти сядь на промокле, а я до тебе на руки… Знай, дурнику, що навіть птахи п’ють іноді суцільну ненависть… І знаєш, це в них відбувається через утому… Через утому коханням… Ось і ти втомився, і я втомилась, дурненький… А чого мені ще треба? Дай мені крапельку вологи з денця твоєї ненависті. Ми її вип’ємо до дна!..

І її очі й губи знову в пташиному екстазі.

А потім ми знову завмираємо у пташиному цілунку, який найсправжнісіньким чином випалює нашу ненависть і поступово затягує нас у всесвіт взаємних дотиків - усе більш пристрасних і чіпких…

Не буває безжурних казок, якщо тільки вони чесно написані... Що зберіг від наших відносин з Гердою час? Нашого ненародженого сина? Адже в той час ми були ще надто молоді. Що ще? Мабуть у ті часи інакше пахли дощі, наповнені радіонуклідами з ядерних полігонів планети. Та ще не приходили від Герди з-за бугра листи... Їх просто не пропускали.

Адже хвилею еміграції її змило до Нью-Йорка, і наприкінці сімдесятих вона стала там відомою “call-girl”, про яку ходили досить нецнотливі легенди...

Але більш нікого у світі вона так і не навчила цілуватися по-пташиному, інакше про це я десь би уже прочув, бо про таке дійство просто неймовірно не написати! А може це настільки дивно, що пізнавши Герду Тейлер, чоловіки зберігають її пташині цілунки у собі, як найвеличнішу і найдивовижнійшу таємницю, яку тільки їм здатен був подарувати скнарний на ласку час...

І якщо це так, то, мабуть, зараз вони проклянуть мене за те, що я вчинив, як один злиденний єврей на горищі в домі багатого. Цей багатій-пуриц пустив жебрака покопатися на своєму горищі у клунках з усіляким старим мотлохом. А тому бевзю раптом стала заважати прив’язана за склепіння даху мотузка. І він, не довго думаючи, обрізав її...

Коли жебрак нарешті спустився з горища вниз, то застав господаря в гірких сльозах. Той ридав над уламками розбитої кришталевої люстри.

– Цю люстру подарував моїм пращурам ще цар Соломон! Вона й робила мій дім святковим і багатим...

Хтозна, може де  існують досі окрилені щастям ті, хто доторкнувся до таємниці пташиного цілунку, і до склепінь своїх дахів не допускаючи інших з тих, хто поспішає жити у молодечому запалі. Бо відчуття щастя довжиною в одну земну мить здатне зупинити і уособити в собі цілу вічність, тоді як ми про це ще інколи забуваємо...

А може ніякої Герди Тейлер у справжньому житті не було?.. А була листопадова ніч 1977-го року, про яку тільки й пам’ятається, що…